Постанова
Іменем України
28 лютого 2024 року
м. Харків
Справа № 646/525/19
Провадження № 22-ц/818/835/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання : Носової К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2023 року, ухвалене суддею Благою І.С., -
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
В обгрунтування позову зазначає, що 12 жовтня 2011 року сторони між ним та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В., згідно умов якого відповідач отримала у позику грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що на момент укладення договору становило 39 863,50грн. строком виконання зобов'язання до 31 грудня 2012 року включно. Але у вказаний термін відповідачка не повернула йому грошові кошти у зазначеному розмірі. На його неодноразові звернення відповідачка обіцяла повернути гроші пізніше, посилаючись на різні обставини. Влітку 2017 року вона переїхала до свого майбутнього чоловіка у сел. Вириця Гатчинського району Ленінградської області Російської Федерації. До Харкова відповідачка приїжджає дуже зрідка. Вказує, що він багато разів телефонував відповідачці на її мобільний телефон, але додзвонитися не міг. Влітку 2017 року відповідачка приїздила додому та на його вимогу пообіцяла повернути гроші, але наступного дня виїхала до РФ. На момент подання позову відповідачка ухилялася від спілкування з ним. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, вважає, що відповідачка зобов'язана повернути йому грошову суму у грошовій одиниці України, еквівалентну 5 000 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 жовтня 2022 року становить 182 800грн. (з розрахунку 36,56грн. за 1 долар США). Також відповідачка повинна сплатити йому 3 відсотки річних у сумі 53 012грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2022 року, тобто за 9 років та 8 місяців: з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 01 вересня 2022 року. Вказана сума 3 відсотків річних розрахована з суми основного боргу - 182 800грн. Отже, за один повний рік 3% річних становлять 5 484грн. (182 800грн. / 100% х 3). Таким чином, за 9 років та 8 місяців сума 3 відсотків річних (53 012грн.) розрахована наступним чином: (5 484грн. х 9 років) + (5484 грн. / 12 місяців х 8 місяців). Також зазначає, що пропуск ним строку позовної давності обумовлений поважними причинами. Так, він проживав однією сім'єю з матір'ю та братом, які потребували його догляду за станом здоров'я. Його мати ОСОБА_3 , до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 тяжко хворіла, у тому числі, на ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ ступеню, цукровий діабет ІІ типу, вторинноінсулинозалежний, важкої форми, діабетичну ангеопатію нижніх кінцівок, стан після ампутації лівої ноги на рівні середньої третини стегна, деформуючий остеоартроз правого колінного суглоба, зрілу катаракту обох очей, артифакію лівого ока, діабетичну ретинопатію обох очей. Його мати неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я у зв'язку з зазначеними захворюваннями. Крім того, в результаті переламу гомілки правої ноги 21 травня 2013 року вона була госпіталізована до травматологічного відділення. Тільки влітку 2017 року він зрозумів, що відповідачка не поверне йому позичені кошти. Тобто саме тоді він дізнався про порушення позивачкою своїх прав.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідачки 235 812грн., у тому числі: 182 800грн. та 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 012грн.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги, окрім обставин викладених у позовній заяві, зазначає, що висновок суду про те, що предметом договору позики є 39 863грн. з визначенням еквіваленту в іноземній валюті є неправильним.
Також судом неправильно встановлено строк позовної давності. Вважає, що початок перебігу строку позовної давності є 01 січня 2013 року, а його закінчення 31 грудня 2016 року, а не 31 грудня 2015 року, як зазначено судом. Вказує, строк позовної давності ним було пропущено з поважних причин, оскільки саме в цей період хворіла його мати. Він розривався між хворою матір'ю та доглядом за братом, який є інвалідом І групи.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики, а тому наявні підстави для стягнення з неї суми заборгованості. При цьому судом зазначено, що стягнення заборгованості у гривні є нелогічним. Разом з тим, оскільки позивачем було пропущений трирічний строк позовної давності щодо заборгованості за тілом кредиту та 3% річних, наявні підстави для залишення позову без задоволення саме з підстав пропуску строку позовної давності. Причини пропуску такого строку, на які посилається позивач, не є поважними.
Проте, повністю погодитися із таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 12 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лучніковою Ю.В., за реєстровим №2802. Згідно умов договору ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_1 39'863,50грн., що еквівалентна сумі 5 000 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленого Національним Банком України на день укладення договору, строком повернення до 31 грудня 2012 року включно (т.І, а.с.9).
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до положень ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала, грошові кошти у встановлений договором строк не повернула.
Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 235 812грн., у тому числі: 182 800грн. та 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 012грн.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1,2 цієї статті).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення (повного або часткового) грошових коштів позивачу за договором позики відповідачем не надано, як і не надано доказів на спростування його дійсності, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина перша статті 524 ЦК України).
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відповідно до правової позиції, викладеній в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 740/4842/15-ц (14-80цс20) за грошовим зобов'язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З огляду на викладене, заявлення позовних вимог про стягнення боргу за розпискою у гривні, за курсом на день подання позову, є правом стягувача, яким він скористався, а тому висновки суду першої інстанції щодо нелогічності цих вимог - є помилковими.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем були отримані у борг за вказаним договором позики грошові кошти в розмірі 39 863,50грн. із визначенням у доларовому еквіваленту - 5 000доларів.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача суму в боргу у національній валюті, а саме в розмірі 182 800грн. із розрахунку 36,56грн. за 1 долар США. (5 000 доларів США * 36,56грн.).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми борги у національній валюті гривні в розмірі 182 800грн. грунтуються на вимогах закону.
Разом з тим, у суді першої інстанції відповідач просив застосувати до даних правовідносин позовну давність.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року та № 61-1252св17 від 7 лютого 2018 року).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).
Згідно вимог ст.251, 252 ЦПК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Як вбачається із договору позики від 12 жовтня 2011 року сторони обумовили строк повернення (виконання зобов'язань) до 31 грудня 2012 року включно.
Отже, право на звернення до суду у позивача виникло за договором позики 01 січня 2013 року, тобто, після порушення строку виконання зобов'язань, а не в літку 2017 року, як про це зазначає позивач.
Позивач звернувся до суду із даним позовом 28 січня 2019 року, про що свідчить відмітка суду першої інстанції (т.І, а.с.2), тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу поважності пропуску строку позовної давності, посилається на те, що він проживав однією сім'єю з матір'ю та братом, які потребували його догляду за станом здоров'я. Його мати ОСОБА_3 , до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 тяжко хворіла, у тому числі, на ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ ступеню, цукровий діабет ІІ типу, вторинноінсулинозалежний, важкої форми, діабетичну ангеопатію нижніх кінцівок, стан після ампутації лівої ноги на рівні середньої третини стегна, деформуючий остеоартроз правого колінного суглоба, зрілу катаракту обох очей, артифакію лівого ока, діабетичну ретинопатію обох очей. Його мати неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я у зв'язку з зазначеними захворюваннями. Крім того, в результаті переламу гомілки правої ноги 21 травня 2013 року вона була госпіталізована до травматологічного відділення.
Також позивач зазначає, що на його утримання по теперішній час знаходиться його брат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом дитинства безстроково по психічному захворюванню. Вказує, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харковавід 15 грудня 2006 року його брата ОСОБА_4 визнано недієздатним, над ним встановлено опіку та його призначено опікуном. Він постійно вимушений із ним знаходитись та може його залишити лише на нетривалий час. Його сестра погодилася заміняти його час від часу та бути з братом.
Між тим, той факт, що позивач мав тяжкі сімейні обставини, зокрема, перебування на його утриманні хворих матері та брата, не свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності.
Виписка з історії хвороби №7085 не містить даних про те, що ОСОБА_4 потребує постійного нагляду.
Крім того, як зазначає сам позивача у нього є сестра, яка періодично доглядає за братом, а отже протягом трьох років (строку позовної давності) з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2015 року позивач мав можливість звернутися до суду з позовом, як особисто подавши позовну заяву до суду, враховуючи той факт, що будівля суду розташована у 20 хвилинах ходьби від будинку позивача, як про це пояснила ОСОБА_5 , допитана в якості свідка в суді першої інстанції, або ж направити позов поштою.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_4 був визнаний недієздатним ще у 2006 році, в той час як договір позики укладений у 2011 році, що свідчить про те, що наявність недієздатного брата не перешкоджала позивачу з?явитися до нотаріальної контори та укласти з відповідачкою договір позики.
Крім того, позивач не позбавлений був можливості укласти відповідний договір про надання професійної правничої допомоги.
Посилання позивача на відсутність у нього коштів для сплати судового збору за подання позовної заяви та на оплату вартості адвоката - колегією суддів також не приймаються.
Позивач не позбавлений був можливості при подачі позовної заяви заявити клопотання про відстрочення або звільнення від сплати судового збору посилаючись на своє тяжке матеріальне становище, а також звернутися у встановленому законом порядку за наданням безоплатної правничої (правої) допомоги.
Поважних причин пропуску строку позовної давності судом не встановлено, позивачем не доведено.
Матеріали справи також не містять доказів щодо переривання перебігу строку позовної давності у відповідності до ст.264 ЦК України
Отже, відмовляючи ОСОБА_1 у частині задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем пропущено загальний - трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, що є підставою для відмови в позові з цих підстав.
Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 012грн., то колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2015 року є період протягом якого позивач мав право звернутися до суду із даним позовом за захистом свого порушеного права, тобто в межах строку позовної давності.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить поміж іншого просить стягнути 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 012грн. за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2022 року.
Таким чином, з викладеного вбачається, що у зв?язку із пропуском позовної давності підлягають залишенню без задоволення позовні вимоги щодо стягнення 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання лише за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2015 року.
Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання за період з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2022 року (в межах позовних вимог), то щодо цих позовних вимог позовна давність не сплинула, а тому вимоги за вказаний період не підлягають задоволенню не за спливом позовної давності, а по суті, як похідні, оскільки первісні позовні вимоги (про стягнення суми боргу) залишенні без задоволення.
На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, у зв?язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання у зв?язку із пропуском строку позовної давності за весь період - з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2022 року.
Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції підлягає зміні, в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 березня 2024 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова