Справа №461/1336/24
Провадження №3/461/716/24
11 березня 2024 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., розглянувши за участю представника особи відносно якої складено протокол - адвоката Кропивницької У.М., матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 1551 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ГУ ЛВ №009925, ОСОБА_1 - продавець у ФОП ОСОБА_2 , порушив встановлений законом порядок проведення розрахунків, а саме не видано розрахунковий документ, не видано фіскальний чек на суму 4499,00 грн., чим порушено п.п. 3 п. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кропивницька У.М. у судовому засіданні заперечила факт правопорушення. Зазначила, що наявні у матеріалах справи докази не встановлюють та не доводять факт вчинення правопорушення. Зокрема, захисник вказала, що відповідний розрахунковий документ було видано. Разом з тим, захисник наголосила на тому, що порушення наведено у протоколі стосується періоду часу який не охоплено відповідною перевіркою, а усі доводи продавця представником органу уповноваженого на складання протоколу були безпідставно відхилені.
З цього приводу, стороною захисту подано письмові заперечення на протокол, які адвокат просила врахувати при ухваленні рішення у справі.
Виходячи з наведеного, захист просить суд провадження у справі закрити, на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1551 КУпАП.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Частиною 1 статті 1551 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю.
Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 не доведено наявності складу вказаного вище адміністративного правопорушення, оскільки, при розгляді даної справи не встановлено достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів наявності у діянні останнього складу інкримінованого правопорушення.
При цьому, суд виходить з наступного.
При оцінці доказів суд керується принципом "поза розумним сумнівом», а саме, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими та належними доказами.
Доказами, якими представники податкової служби обґрунтовують вчинення ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення, є протокол про адміністративне правопорушення серії ГУ ЛВ №009925 від 08.02.2024 року та акт (довідка фактичної перевірки) від 08.02.2024.
Органом уповноваженим на складання протоколу не встановлено та не опитано жодного очевидця подій наведених у ньому, окрім ОСОБА_1 , не долучено інших доказів.
Саме у межах зазначених у протоколі обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення має провадитися судовий розгляд. З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі, у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом винуватості, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Отже, з цього випливає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини у тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
В цьому контексті суд відзначає наступне.
Як наведено вище, згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушено п.п. 3 п. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
З аналізу згаданого закону встановлено, що він містить 5 розділів та прикінцеві положення. Наведені 5 розділів містять 29 статей. Щонайменше 6 статей складаються з пунктів та підпунктів.
Натомість, у протоколі не наведено положення якої саме статті порушив ОСОБА_1 .
Окремої уваги заслуговує зміст протоколу в частині його заповнення. Так, такий заповнено почерком прочитати який у повному обсязі практично неможливо.
Водночас, відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 02.07.2016 № 566, усі реквізити Протоколу заповнюються чорнилом чорного або синього кольору розбірливим почерком державною мовою. Не допускаються закреслювання або виправлення відомостей, що заносяться до Протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як Протокол підписаний особою, відносно якої він складений.
Протокол про адміністративне правопорушення займає провідне місце у переліку засобів, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку посадові особи уповноважених органів або суд встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, вину особи у його вчиненні та інші обставини, що наведені, серед іншого, у ст. 280 КУпАП i мають значення для правильного вирішення справи. Така позиція законодавця вимагає саме від посадових осіб, які складають протокол, суворо дотримуватися порядку його оформлення.
Як наведено вище, фактично протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення. Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Водночас, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Отже, з диспозиції ч. 1 ст. 1551 КУпАП вбачається, що вона носить бланкетний характер і передбачає відповідальність за порушення конкретних правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю.
Таким чином, у даній категорії справ формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають ґрунтуватися у вигляді чітких мотивів та доводів, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься у протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати такій особі ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити наведені у протоколі твердження органу, який його склав, щодо суті адміністративного правопорушення.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
Уповноваженою на те посадовою особою, яка склала поданий суду протокол, формально викладена суть адміністративного правопорушення, а саме не конкретизована його фабула, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 1551 КУпАП, та не викладені встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, наведені вище обставини вказують на те, що протокол про адміністративне правопорушення у даній справі не можна вважати належним доказом, який засвідчує факт правопорушення.
Не може залишитись поза увагою суду і те, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 .
У свою чергу, з матеріалів справи не встановлено, що ОСОБА_1 є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.155-1КУпАП, оскільки посадовими особами податкового органу не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, а його діяльність пов'язана з проведенням розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Щодо долученого до протоколу акту (довідки) фактичної перевірки від 08.02.2024 року, суд відзначає наступне.
В ході розгляду справи не спростовано доводи сторони захисту щодо того, що відповідно до п.1.1. Акту, перевірка розпочалась 08.02.2024 року і закінчилась о 15 год 15 хв 08.02.2024 року (п.3.2. Акту). Водночас, згідно з фіскальним чеком, номер: p_PRrMNAJ6c від 08.02.2024, що наданий працівникам податкового органу, покупка була фіскалізована, відповідно до вимог чинного податкового законодавства, о 14 год. 34 хв. 08.02.2024 року (на підтвердження цього надано фіскальний чек покупки). Також не спростовано і те, що працівники податкового органу відмовились отримати фіскальний чек, проте на момент видруку та видачі останнього були присутні у приміщенні магазину та ознайомлювались з витребуваними в ході перевірки документами.
Пунктом 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому пп.78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПКУ), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до ПКУ, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Натомість протокол не містить жодних даних про те, чи скористався відповідний суб'єкт правами наданими йому відповідними положеннями. Водночас, захист повідомив у судовому засіданні про намір оскаржувати відповідні дії і рішення податкового органу після отримання таких та ознайомлення з їх змістом, зазначивши, що на даний час таких документів до суб'єкта підприємницької діяльності не надходило.
Наведене вище вказує на відсутність у матеріалах справи достатніх, достовірних, допустимих та належних доказів, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Ухвалюючи рішення у даній справі, враховую, що в ході судового розгляду дотримано принцип повноти дослідження обставин справи, що суттєво впливає на об'єктивність рішення у провадженні, а також здобуто достатню сукупність доказів, яка обґрунтовує зроблені у даному судовому рішенні висновки, як такі, що не залишають місця сумнівам.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, а також того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Склад правопорушення - це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
Відповідно до принципу доведення вини «поза розумним сумнівом», доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
В даному випадку обов'язок доведення вини покладається на орган уповноважений складати протокол про адміністративне правопорушення, а будь-який сумнів з цього приводу трактується на користь особи якій інкриміноване вчинення такого порушення. Зокрема, такий обов'язок реалізується органом уповноваженим на складання протоколу за допомогою виготовлення відповідних процесуальних документів (протоколу) та збирання достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів, для їх скерування на розгляд до суду.
Пункт 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні (у даному випадку органі який склав протокол про адміністративне правопорушення) та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Суд виходить з того, що Закон не покладає на нього функції щодо збирання з власної ініціативи доказів вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, адже збирання доказів на користь тієї чи іншої сторони судом з власної ініціативи порушить принцип неупередженості суду. В цій ситуації суд, зберігаючи неупередженість, повинен дослідити та оцінити у встановленому Законом порядку надані йому докази та ухвалити відповідне процесуальне рішення.
Виходячи з положень ст. 8,62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією із засад існування демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частиною 1 ст. 7 КУпАП також визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Оскільки судом встановлено, що у справі відсутні достатні, достовірні, належні та допустимі докази, які б поза розумним сумнівом доводили факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення, приходжу до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України, тобто у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративних правопорушень.
Керуючись ст.ст. 247, 283, 284 КУпАП,
постановив:
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1551 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Стрельбицький