Справа № 496/786/24
Провадження № 1-кс/496/687/24
повний текст
29 лютого 2024 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Біляївка матеріали клопотання представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту з майна за матеріалам досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12024164250000112 від 31.01.2024 року, за ознаками ч. 4 ст. 358 КК України,-
Адвокат ОСОБА_4 в інтересах власника майна ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про скасування майна, яке було накладено ухвалою слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2024 року на тимчасове посвідчення військовозобов?язаного серії НОМЕР_1 /оф від 29.06.2023р. видане ІНФОРМАЦІЯ_1 , та довідку ВЛК № 13/2457 від 29.06.2023р., видану ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім?я ОСОБА_3 .
Клопотання обґрунтовано тим, що адвокат вважає, що рішення про накладення арешту на вищезазначене майно судом прийнято передчасно, з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України. Відповідно до ст. 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.
Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов?язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом. Представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, користується процесуальними правами третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інтереси якої він представляє.
Відповідно до Постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02.07.18 р. №487/5688/16-к, одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (пункти 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Водночас в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК України передбачено: треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна. За таких обставин власник майна, щодо якого вирішується питання про арешт, а саме ОСОБА_3 - є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже - належить до категорії «інші особи» щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Суд ухвалою від 05.02.2024 р. зазначає, що вказані документи мають явні ознаки підробки, а саме, гербові печатки невстановленого зразка, на бланку вказаного посвідчення відсутній штрих-код. Однак, на разі, у сторони обвинувачення відсутні будь-які докази щодо підробки таких документів. Щодо відсутності штрих-коду на тимчасовому посвідчені військовозобов?язаного серії НОМЕР_1 /оф, виданого 29.06.2023р. на ОСОБА_6 - така відсутність доводиться тим, що його ставили на документах не постійно, а лише з листопада 2023 року, тобто уже після того, як ОСОБА_3 було отримано зазначене посвідчення. На переконання суду, ОСОБА_3 є оголошеним в розшук відповідно реєстру Одеським ТЦК, хоча попередньо керівництвом ТЦК йому видавались зазначені документи. На даний момент ОСОБА_3 зареєстрований в Біляївському районі, а згідно документів, наданих до суду, він є зареєстрованим в м. Києві, що є помилкою (витяг про місце реєстрації додається). З 30.01.2024 р. та по теперішній час стороною обвинувачення на підтвердження підроблення документів та начебто знаходження у розшуку громадянина ОСОБА_7 доказів не надано.
Адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив задовольнити, оскільки ОСОБА_3 офіційно отримав документи, і неодноразово перетинав кордон. Також, додатково надав для огляду судом копію відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.02.2024 року № 37, яка не спростовує та не підтверджує оригінальність документів, оскільки, надати інформацію стосовно видачі тимчасового посвідчення військовозобов'язаного НОМЕР_1 /оф від 29.06.2023 та довідки ВЛК №13/2457 від 29.06.2023 року на ім'я ОСОБА_3 є неможливим у зв'язку із відсутністю журналів реєстрації про видачу військово-облікових документів військовозобов'язаним у зазначений період, тому підтвердити або спростувати інформацію про прийняття ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення про непридатність до військової служби гр. ОСОБА_3 є неможливим. Крім того, вважає, що твердження про оголошення у розшук ОСОБА_3 є безпідставним.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти скасування арешту майна, та підтримав поданні ним заперечення. Наразі не відпали підстави для накладання арешту, відповідно постанови дізнавача про доручення проведення судової технічної експертизи, за експертною спеціальністю 2.1 «дослідження реквізитів документів» 2.3 «дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів» у даному кримінальному провадженні призначення експертні дослідження.
Ознайомившись із матеріалами клопотання про скасування арешту майна, вислухавши пояснення адвоката та заперечення прокурора, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слід зазначити, що слідчий суддя при накладанні арешту на майно, керується положеннями ч. 3 ст. 132 КПК України, а саме застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 170 КПК України - арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК країни речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, слідчим суддею в ухвалі від 05 лютого 2024 року встановлено, що вилучене майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, слідчий суддя керувався, доданими до клопотання про накладення арешту доказами.
Крім того, оскільки вилучене майно повинно бути дослідженим експертом, була необхідність у застосуванні такого обтяження, як: відчуження, користування та розпорядження.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, до реалізації мети та підстав такого арешту, а саме проведення експертного дослідження з метою встановлення складу кримінального правопорушення, за ч. 4 ст. 358 КК України, відомості про яке, внесено до ЄРДР за №12024164250000112 від 31.01.2024 року, за ознаками ч. 4 ст. 358 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як підставу та мету арешту вилученого посвідчення, дізнавачем визначено, що воно необхідно для збереження в якості речового доказу. Одночасно з цим, дізнавачем зазначено про існування можливих ознак підробки документів, а саме документи не відповідають оригінальним, а друк зроблений поверх печаток.
Тобто, враховуючи вищевказане, слідчий суддя приходить до висновку про те, що ухвалою суду від 05.02.2024 року арешт було накладено обґрунтовано, та на даний час не спростовано необхідності подальшого застосування арешту майна і потреба в ньому не відпала, оскільки з метою підтвердження виявлених ознак підробки, повинно бути поведено експертне дослідження.
Що стосується, тверджень захисника щодо безпідставного оголошення в розшук ОСОБА_3 , у зв'язку з ухиленням від мобілізації, то питання законності такого рішення, при арешті документів не вирішується.
Крім того, ознайомившись із наданою копією відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.02.2024 року № 37, слідчий суддя встановив, що вказана відповідь не спростовує та не підтверджує дійсності тимчасового посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_1 /оф від 29.06.2023р. виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та довідки ВЛК № 13/2457 від 29.06.2023р., виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім?я ОСОБА_3 .
Залишаючи арештованим майно, слідчий суддя також виходить з того, що відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Слідчим суддею встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності зацікавлених осіб пов'язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речових доказів, а отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності окремих осіб, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.
На підставі викладеного, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість існування такого обмеження, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, з метою забезпечення кримінального провадження, при цьому на даній стадії слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної особи або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких є арешт майна, та впевнитись, що подальше існування такого заходу наразі є обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 98, 170-173 КПК України,-
Клопотання представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту з майна - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено та оголошено 04 березня 2024 року о 12:00 годинні.
Слідчий суддя ОСОБА_1