Справа № 147/359/24
Провадження № 2/147/172/24
про залишення позову без руху
11 березня 2024 року смт Тростянець
Суддя Тростянецького районного суду Вінницької області Борейко О. Г., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
встановив:
11 березня 2024 року до Тростянецького районного суду Вінницької області надійшла зазначена позовна заява, в якій ОСОБА_1 просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 .
Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, вважаю, що позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків з огляду на таке.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються, визначені статтями 175-177 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зокрема повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Однак дана позовна заява не відповідає вказаним вище вимогам закону.
Позовна заява не містить інформації щодо РНОКПП, паспорту, засобів зв'язку, поштового індексу, та повної адреси місця проживання відповідача ОСОБА_2 , що суперечить вимогам п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України та унеможливлює виконання суддею вимог частин 6 та 8 статті 187 ЦПК України.
Крім того, позовна заява не містить відомостей про наявність або відсутність зареєстрованих електронних кабінетів сторін у справі.
Також варто зауважити, що відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Згідно з положеннями ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови, до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Водночас за змістом ч.2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Однак, позивачем у позовній заяві зазначено, що спільних дітей у них з відповідачем немає, також не надано доказів на підтвердження наявності інших обставин, які підтверджували б можливість позивачки звертатися із вказаним позовом саме до Тростянецького районного суду Вінницької області.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно із ч.4 ст.95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку встановленому чинним законодавством.
Порядок засвідчення копій документів визначений п. 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно розпорядчої документації Вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55. За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів «Згідно з оригіналом»; назви посади; особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища; дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
Однак, всупереч вимог ст.95 ЦПК України копії документів, які додані до позову, не засвідчені належним чином, визначеним законом (відсутні ініціали, прізвище особи яка засвідчила документ, дата засвідчення копії документа, немає відмітки «Згідно з оригіналом»).
Аналогічна правова позиція висвітлена в рішенні ВС/КГС у справі №904/8549/17 від 11 липня 2018 року, а саме що незасвідчені або неправильно засвідчені копії документів можуть бути належними, проте недопустимими доказами у справі і є підставою для скасування судового рішення.
Вказані недоліки перешкоджають відкриттю провадження у справі і підлягають усуненню.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 177 цього Кодексу, протягом п'яти з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, позовну заяву потрібно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали до встановленої дати, вказані недоліки не будуть усунуті, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк тривалістю сім днів з дня вручення копії ухвали, для усунення вказаних в ухвалі недоліків.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання вимог ухвали суду у встановлений строк, її позовна заява буде вважатися неподаною і буде повернута не пізніше п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. Г. Борейко