Справа № 211/1765/23
Провадження № 2/211/792/24
іменем України
29 лютого 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Сарат Н.О.
секретаря Зоріної С.М.
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідач ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Лідія Михайлівна про визнання права власності у порядку спадкування, визнання заповіту недійсним,, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Лідія Михайлівна про визнання права власності у порядку спадкування, визнання заповіту недійсним, в якому просив суд визнати (набути) за ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )право власності на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування. Визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 28.03.2011 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Л.М., зареєстрований в реєстрі за №661 - недійсним.
В обґрунтування позову вказано, що приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Убієнних Л.М. надано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії відповідно до якої нотаріусом відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право а.аспадщину за законом у зв'язку з тим, що на вказане майно спадкодавця, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , складений заповіт на ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину вчасно, заявник не є спадкоємцем відповідно до ст. 1241 ЦК України. Крім того, листом від 25.02.2023 року №220/01-16 завідувачем Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Артеменко Л.М. повідомлено ОСОБА_4 , що відповідно до матеріалів спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_6 , майно спадкодавця квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , позивач не є спадкоємцем, а тому видати свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкової трансмісії немає можливості.
Відповідно до інформації КП ДОР "Криворізьке БТІ" виданої на запит завідуючої Четвертої криворізької державної нотаріальної контори № 1567/02-31 від 15.10.2010 року власником квартири за адресою АДРЕСА_2 , була ОСОБА_6 , на момент смерті якої 24.05.2007 рік з спадкоємцем було зареєстровано місце проживання її синів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , їх частки у спадщині рівні 1/2 за кожним.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно підтверджується свідоцтвом про смерть. За життя, ОСОБА_7 не встиг оформити свідоцтво про право на спадщину, яку він прийняв за померлою ОСОБА_6 . В свою чергу, після смерті ОСОБА_7 за оформленням спадщини після нього до Четвертої криворізької державної нотаріальної контори звернувся його єдиний спадкоємець першої черги - син ОСОБА_4 .
Постановою Четвертої криворізької державної нотаріальної контори від 30.03.2010 року №1183/02-31 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 2/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 так як пропущений строк про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 20.09.2010 року по справі № 2-2284/10/0408 визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подачі заяви до Четвертої криворізької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_7 , тривалістю в 3 місяці.
Після отримання додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, позивач скориставшись своїм правом спадкування в порядку спадкової трансмісії за померлим батьком ОСОБА_7 , звернувся до Четвертої криворізької державної нотаріальної контори з метою отримати спадщину на частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Але, постановою Четвертої криворізької державної нотаріальної контори від 24.11.201 Ороку №1876/02-31 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , виникла суперечка між спадкоємцями. При цьому, нотаріусом не зазначено конкретних підстав у зв'язку з якими виникли суперечки між спадкоємцями та в чому вони полягають.
У позивача по справі відсутні беззаперечні докази того, що на момент смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , був зареєстрований ОСОБА_7 , але це може підтвердити орган реєстрації громадян. ОСОБА_7 за життя вступив у спадщину за померлою матір'ю ОСОБА_6 та набув права власності на 1/2 частку квартири та ця власність входить до його спадщини, єдиним спадкоємцем якого є позивач ОСОБА_4 .
Іншому сину, дядьку позивача ОСОБА_5 державним нотаріусом Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Артеменко Л.М. видано свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку квартири за адресою АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , за життя він 28.03.2011 року склав заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Лідією Михайлівною , відповідно до змісту якого заповідав належну йому на праві приватної власності квартиру за адресою АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З даним заповітом позивач не погоджується, оскільки даний заповіт охоплює спадкове майно, 1/2 частини якого є власником позивач по справі, а також нотаріусом під час посвідчення заповіту не надано правової оцінки тому факту, що ОСОБА_5 на момент складання заповіту не оформив право власності на належну йому частку квартири під номером АДРЕСА_3 , та здійснив розпорядження в тому числі відносно майна яке йому на праві приватної власності не належало та не може належати в майбутньому.
Позивач по справі рідний племінник ОСОБА_5 не знав про існування вказаного заповіту, не знає ким приходиться відповідач по справі його дяді і яким чином стала спадкоємцем. Починаючи з кінця 2010 року, після втримання відмови від Четвертої криворізької нотаріальної контори від 24.11.2010 року, дядя повідомляв позивачу що вони врегулюють спір щодо часток на квартиру після смерті ОСОБА_6 , по родинному без звернення до суду, оскільки єдиним спадкоємцем дяді ОСОБА_5 фактично залишився його племінник - позивач по справі, зазначені обставини можуть підтвердити свідки інші члени родини позивача.
Починаючи з 2011 року ОСОБА_5 припинив нормальне спілкування з членами своєї родини, став вести замкнене життя. Родичам стало відомо, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_5 посилилися невідомі ссоби, як стало відомо пізніше - відповідач по справі зі своєю родиною. Відповідач по справі сприяла тому що ОСОБА_5 увірвав родинні зв'язки зі своїми родинами, повидив себе неадекватно та агресивно.
В момент вчинення заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало його дійсній волі, адже в розмовах з племінником та іншими членами сім'ї останній неодноразово висловлював своє бажання залишити спадщину своєму єдиному спадкоємцю за законом - ОСОБА_4 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не є родичем померлого ОСОБА_5 , не є другом сім'ї, з моменту коли ця особа і явилась біля ОСОБА_5 він був налаштований негативно по Відношенню до сім'ї, відповідач по справі шляхом психологічного тиску на людину похилого віку фактично посилилась разом з чоловіком в квартирі за адресою, АДРЕСА_2 , та. впливаючи на свідомість людини похилого віку, скориставшись його безпорадним станом, підвищеною втомлюваністю, в'ялістю, розгубленістю, розсіяністю уваги, зловільненістю та затруднениям мислення, невпевненості у своїх силах, зниження -хересу до життя налаштувала проти спілкування з сім'єю, та вмовила проти справжньої волі заповідача скласти заповіт на свою користь. Тому позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду від 24.03.2023 року відкрито провадження по справі в загальному порядку, витребувано докази по справі.
Ухвалою суду від 24.03.2023 року забезпечено позов по справі, шляхом накладення арешту на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 17.07.2023 року, залучено третю особу та витребувано докази.
Ухвалою суду від 18.10.2023 року закрито підготоче судове засідання та призначено справу до розгляду.
12.04.2023 року до суду надійшов відзив на позов, згідно якого ОСОБА_2 заперечувала проти позову, стосовно вимоги про визнання права власності на 1/2 частину квартири, позивач не вірно ставить вимогу так як квартира за адресою АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняли ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 1/2 частці. Тому після смерті ОСОБА_6 частка ОСОБА_7 батька позивача була б 1/4, а не 1/2, тим більше ОСОБА_7 не прийняв спадщину взагалі. Позивач знав про своє порушене право з 24.11.2010 року, однак звенувся до суду лише в березні 2023 року, більше 12 років пройшло з дати отримання ним постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Просила застосувати строк позовної давності. Крім того, позивач просить визнати заповіт ОСОБА_5 недійсним так як ОСОБА_5 не керував своїми діями, заповіт не з його волі та не відповідає його внутрішній волі, але відповідач не погоджується з такими твердженнями , оскільки влітку 2009 року ОСОБА_5 звернувся до неї за юридичною допомогою, в неї є юридична освіта та вона погодилася допомогти, під час збору необхідних документів ОСОБА_5 поскаржився, що він з палицею, не може брати необхідні довідки, ходити по інстанціях, та немає нікого щоб допомогли, сказав, що родичів у ньогго немає. В ході спілкування ОСОБА_5 запропонував жити разом за для догляду за ним. В грудні 2009 року відповідач з сім'єю переїхала до нього та вони здійснювали догляд за ОСОБА_5 , спілкувалися з ним, прибирали, прали, готували їжу, купували ліки. 28.03.2011 року ОСОБА_5 пішов до нотаріуса та склав заповіт на відповідачку, їй він тільки пізніше сказав, що склав заповіт та поклав його до документів. Жодного тиску на нього ніхто не здійснював, це було його особисте волевиявлення. Позивач стверджує, що з 2011 року ОСОБА_5 припинив спілкування з ним, але відповідач жодного разу не бачила, як племінник провідував дядька в лікарні чи приходив у гості додому. Відповідач з позивачем жодного разу не зустрічалися, ніяких перешкод для спілкування дядька з племінником вона не чинила. Знає тільки, що інколи племінник телефонував ОСОБА_5 , і останній повідомив йому про заповіт, племінник просив змінити волю щодо квартири. ОСОБА_5 згадував з теплом лише про матір, а з іншими родичами казав, що відносин теплих родинних не було, що вони один одному чужі люди. До самого дня смерті ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій, керував ними, на обліку у лікаря психіатра чи нарколога не перебував, у нього були хворі ноги і він періодично лежав у лікарні лікувався для підтримання здоров'я, але це не значить, що на момент складання заповіту він не керував своїми діями. Підстав вважати заповіт недійсним немає жодних, тим більше ОСОБА_5 склав заповіт 28.03.2011 року, а помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто між складанням заповіту та смертю пройшло 11 років, і за цей час ОСОБА_5 не змінив своєї думки. Підстав для задоволення позову немає.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, пояснила відповідно змісту позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, пояснила відповідно змісту відзиву, просила застосувати строк позовної давності.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позову, пояснила відповідно змісту відзиву.
Допитана в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що у 2009 році до неї звернувся ОСОБА_5 за юридичною допомогою. В ході спілкування він повідомив, що зовсім одинокий, запропонував жити з ним, вона з чоловіком та дітьми переїхала до ОСОБА_5 , останній називав її та чоловіка дітьми, а їх дітей онуками. ОСОБА_5 склав заповіт на ОСОБА_2 , але про це мова не йшла, він сам пішов та склав заповіт. Одного разу сказав, що хоче їм, тобто сім'ї ОСОБА_2 , залишити житло. Сказав, що в нього є племінник, але він з ним не спілкувався. З 2016 року ОСОБА_5 сам вже не пересувався, з дому не виходив. Свідок з сім'єю купували йому ліки, продукти харчування та інше. З ОСОБА_2 ніхто з родичів ОСОБА_5 не зв'язувався.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_5 був знайомий, він лікар уролог, приїжджав до хворого ОСОБА_5 міняв дренажі, викликала ОСОБА_2 . Він з ОСОБА_5 спілкувався, запитував про його стан, відвідував 2-3 роки. Він ніколи не скаржився на тиск, він розповідав, що з ним проживає онучка, яка неодноразово відкривала двері, коли приходив лікар.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні суду пояснила, що ОСОБА_5 жив по сусідству з нею, жив з мамою, інколи приходив родич, який пив та сварився. Свідок проживає у будинку з 1998 року, коли померла мати, ОСОБА_11 жив сам. Коли він приходив у гості до свідка, повідомляв, що хоче щоб у нього жили, відповідач з родиною жили у ОСОБА_5 , спочатку свідок думала, що це якісь родичі, вони зробили в дворі для нього лавку, щоб він виходив гуляти. ОСОБА_12 приходив до свідка, та розповідав, що хоче написати заповіт на відповідача та її родину, ніколи на скаржився на них, завжди відзивався добре, дітей вважав за своїх онуків. Ніхто з родичів ніколи не з'являвся до ОСОБА_5 , про племінника свідок взагалі нічого не знає. У нього був шумний брат, коли з'являвся завжди "дибоширив". ОСОБА_13 хворів, йому робили операцію, видаляли жовчний, потім урологічну операцію, його відвідував лікар. За два роки до смерті він на вулицю не виходив, а до цього виходив на двір сидів на лавці.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що вона дружина позивача ОСОБА_4 , її чоловіку відмовили у отриманні спадщини після смерті дядька. В 2003 році вона з позивачем одружилися, дядько був присутній, вони періодично спілкувалися. По вихідних вони приїздили до нього , привозили продукти, але він казав, що в нього все є. Дядя просив приїздити в суботу чи неділю, коли відповідачка їхала в село. Дядько казав чоловікові, тобто позивачеві, що він єдиний спадкоємець та квартира залишиться йому, це було в 2010 році. Що дядько хворів, вони знали, що йому робили операції також знали, знали, що у нього живуть квартиранти, які грошей не платять, але вони за ним доглядають, готують їжу, про смерть та про похорон дядька їм ніхто не повідомив. Коли чоловік звернувся до нотаріуса, стало відомо що є інший спадкоємець. Це квартира дідуся та бабусі, дядько ОСОБА_12 там лише був зареєстрований, та прийняв участь у приватизації. Але дідусь та бабуся завжди хотіли, щоб квартира залишилася єдиному онукові, тобто позивачеві. ОСОБА_15 казав, що до нього ходила соціальний працівник, яка привела жіночку, яка працює в суді та може проживати. Свідок бачила дядька в 2010 році, до нього приїздив чоловік, спілкувався з ним. Свідок бачила, що дядько ОСОБА_12 ходив з трубочкою, коли це було вона не пам'ятає, у нього з психікою було не все гаразд, ще бабуся скаржилася, що він дуже нервовий. Вони з чоловіком пропонували дядькові переїхати до них жити, пропонували допомогу, він відмовився. До лікарні вони приїздили, де оперували не знає. Вони з чоловіком з 2009 року хздили до дядька провідували, але з 2010 року свідок не їздила, з дядьком спілкувався чоловік.
Третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Лідія Михайлівна заяв не надала.
Вислухавши пояснення представників сторін, відповідача, свідків, дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , після приватизації по 1/3 частці. Після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняли ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 1/2 частці. Відповідно до інформації КП ДОР "Криворізьке БТІ" виданої на запит завідуючої Четвертої криворізької державної нотаріальної контори № 1567/02-31 від 15.10.2010 року власником квартири , а саме приватна спільна сумісна власність, за адресою АДРЕСА_2 , була ОСОБА_6 , на момент смерті якої 24.05.2007 рік з спадкоємцем було зареєстровано місце проживання її синів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
Згідно довідки наданої Департаментом адміністративних послуг виконавчого комітету Криворізької міської ради (Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1), про реєстрацію місця проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в період з 2001 по 2009 рік включно за адресою АДРЕСА_2 , вказано що він був зареєстрований з 06.07.2001 року до 25.12.2009 року.
Нотаріусом Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Південно- східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заведена спадкова справа № 54385847 (за № 222/2013), 16.04.2013 після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої спадщину отримав син ОСОБА_5 , який успадкував 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_2 . Більше ніхто з заявою про прийняття спадщини не звертався.
Нотаріусам Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заведена спадкова справа № 50112875 (№ 746/2010), заведеної після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої із заявою про прийняття спадщини звернувся син ОСОБА_4 , якому Постановою Четвертої криворізької державної нотаріальної контори від 30.03.2010 року №1183/02-31 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 2/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 так як пропущений строк про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 20.09.2010 року по справі № 2-2284/10/0408 визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подачі заяви до Четвертої криворізької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_7 , тривалістю в 3 місяці.
Після отримання додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, позивач звернувся до Четвертої криворізької державної нотаріальної контори з метою отримати спадщину на частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Четвертої криворізької державної нотаріальної контори від 24.11.2010 року №1876/02-31 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , виникла суперечка між спадкоємцями.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , за життя він 28.03.2011 року склав заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Лідією Михайлівною , відповідно до змісту якого заповідав належну йому на праві приватної власності квартиру за адресою АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Л.М. заведена спадкова справа № 15/2022 від 27.04.2022 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно якої з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 , за заповітом.
Приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Убієнних Л.М. надано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії відповідно до якої нотаріусом відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право наспадщину за законом у зв'язку з тим, що на вказане майно спадкодавця, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , складений заповіт на ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину вчасно, заявник не є спадкоємцем відповідно до ст. 1241 ЦК України.
Крім того, листом від 25.02.2023 року №220/01-16 завідувачем Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Артеменко Л.М. повідомлено ОСОБА_4 , що відповідно до матеріалів спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_6 , майно спадкодавця квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , позивач не є спадкоємцем, а тому видати свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкової трансмісії немає можливості.
Отже, позивачеві з 24.11.2010 року було відомо про суперечку між спадкоємцями, з приводу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , але з позовом він звернувся до суду лише 22.03.2023 року.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2022 року за наслідками розгляду справи № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) викладено правовий висновок щодо застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Так, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду зазначено, що положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.
У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.
З цього приводу необхідно також враховувати позицію Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції), який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду; забезпечувати юридичну визначеність і остаточність захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині про визнання права власності в порядку спадкування, слід відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав.
Стосовно вимог про визнання заповіту недійсним.
Згідно довідок Комунального закладу "Криворізький психоневрологічний диспансер" Дніпропетровської обласної ради , 50012, м. Кривий Ріг, вул. Дишинського, 27, про те чи перебував ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_2 на обліку у лікаря психіатра чи нарколога, вказано, що не перебував та не звертався за медичною допомогою.
Свідки в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_5 за життя не страждав на психологічні захворювання, та до смерті усвідомлював свої дії та керував ними, скласти заповіт на відповідача його ніхто не примушував, він зробив це з власного волевиявлення, доказів зворотнього позивачем не надано.
Відповідно до 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно дост.1223ЦК України,право наспадкування маютьособи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1233-1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Положення ст.1247ЦК України, містять вимогищодо форми заповіту.
Так, заповіт складаєтьсяу письмовій формі,із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно дочастини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі впорядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка немала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно зі ст. 125 4ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановленихстаттями 225і231цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку що підстави для визнання недійсності заповіту, на яких ґрунтувався позов позивача, є необґрунтованими та недоведені перед судом. Відповідно заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи викладене, те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 223, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Убієнних Лідія Михайлівна про визнання права власності у порядку спадкування, визнання заповіту недійсним - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.03.2024 року.
Суддя: Н. О. Сарат