Житомирський апеляційний суд
Справа №279/7821/23 Головуючий у 1-й інст. Шульга О.М.
Категорія 44 Доповідач Шевчук А. М.
08 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Борисюка Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі
цивільну справу №279/7821/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Осьмака Андрія Васильовича,
на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2023 року, яка постановлена під головуванням судді Шульги О.М.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»). Просив стягнути з відповідача невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 14 886 грн.
Свій позов обґрунтував тим, що працює у виробничому підрозділі Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна» залізниця АТ «Українська залізниця» з 2014 року на посаді чергового по станції. Між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників укладений колективний договір на 2001-2005 роки, який пролонгований на 2006-2023 роки. Так, за умовами п.3.10 колективного договору працівники дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, мають право на отримання один раз у календарному році матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством на перше січня звітного року. Маючи достатній стаж роботи на залізничному транспорті, він подав роботодавцю заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, яка мала б становити 14 886 грн. Однак, виробничий підрозділ Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна» залізниця АТ «Українська залізниця» не виплатив належну йому матеріальну допомогу на оздоровлення, чим порушив його трудові права.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2023 року позовна заява ОСОБА_1 повернута.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Осьмака А.В. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що предметом спору в справі є стягнення з АТ «Українська залізниця» невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з п.3.10 колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укразалізниця». Так, згідно з частиною третьою ст.2 Закону України «Про оплату праці», до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 затверджено Інструкцію зі статистики заробітної плати (далі- Інструкція) у п.1.3 якої передбачено, що фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. За положеннями пункту 2.3.3 Інструкції до інших заохочувальних та компенсаційних виплат віднесено матеріальну допомогу, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум указаних п.3.31). За таких обставин, матеріальна допомога на оздоровлення входить до структури оплати праці (заробітної плати) відповідно до норм законодавства України, а тому позов щодо її стягнення не оплачується судовим збором, оскільки на позивача у даному випадку поширюються пільги, передбачені приписами пункту 1 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір». Відтак, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви через несплату судового збору є незаконною, оскільки обмежує право позивача на захист його трудових прав, а тому має бути скасована з переданням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач АТ «Укразалізниця» проти апеляційної скарги заперечує, просить її відхилити, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
У обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №8-рн/2013 від 15 жовтня 2013 року обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст.94 КЗпП України і ст.1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у ст.12 Закону України «Про оплату праці». Матеріальна допомога на оздоровлення для залізничників передбачена виключно умовами колективного договору, а тому відповідно до висновку Конституційного Суду України вона не входить до структури основної та додаткової заробітної плати, оскільки не залежить від виконаної роботи та її результатів, особливих чи шкідливих умов праці, а є іншою виплатою, передбаченою внутрішнім нормативно-правовим актом підприємства. Крім того, відповідно до правової позиції, висвітленої у постановах Великої Палата Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 та від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі №521/6288/19, заявник не звільнений від сплати судового збору в частині вимог щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 28 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області із позовом до АТ «Укразалізниця» про стягнення невиплаченої одноразової допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14 886 грн (а.с.1-3).
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року позовна заява була залишена без руху в зв'язку з несплатою судового збору в сумі 1 073,60 грн (а.с.5). Для усунення недоліків був наданий строк у десять днів із дня отримання копії ухвали.
05 грудня 2023 року до суду першої інстанції від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, у якій останній зазначив, що оскільки предметом розгляду даної цивільної справи є вирішення питання щодо стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення, то така виплата відповідно до законодавства України входить до структури заробітної плати, а тому згідно із приписами пункту 1 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору (а.с.7-8).
Не зважаючи на такі дії, позовна заява ухвалою суду першої інстанції, яка оскаржена у апеляційному порядку, повернута ОСОБА_1 .
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліки у строк, встановлений судом.
Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Частиною четвертою ст.177 ЦПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини першої ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною другою ст.185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів із дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За правилами частини третьої ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір».
Частиною першою ст.4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Положеннями п.1 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до частини першої ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати. Так, до заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №635/3475/20 відображено правовий висновок відповідно до якого, матеріальна допомога на оздоровлення входить до структури заробітної плати.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №711/4010/13-ц та у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі №213/719/20-ц, від 09 червня 2021 року в справі №213/817/20, від 10 лютого 2021 року в справі №143/179/19, від 25 липня 2018 року в справі №760/14696/16-ц.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що визнаючи позовну заяву неподаною та повернувши її ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував вищенаведених правових висновків Верховного Суду, а тому помилково вважав, що на позивача не розповсюджуються пільги, передбачені п.1 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір». Такі дії суду призвели до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 , а отже стали перешкодою для останнього у доступі до правосуддя, яке гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання відповідача на правові позиції, відображені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 та від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19, а також в ухвалі Верховного суду від 26 травня 2022 року в справі №521/6288/19 колегією суддів відхиляються, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин, а стосуються питання сплати судового збору в справах щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Частиною першою ст.379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції в порядку ст.379 ЦПК України скасовується, а матеріали цивільної справи направляються до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст.259, 367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Осьмака Андрія Васильовича, задовольнити.
Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: