08 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/6580/23 пров. № А/857/22189/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Ковальчуком В.Д. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,
У квітні 2023 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відділ Укртрансбезпеки, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №357154 від 10.04.2023.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що документи, визначені ст.53 Закону України “Про автомобільний транспорт” №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344) повинні бути наявні під час здійснення перевезення вантажів, в тому числі і вказані в акті перевірки. При цьому, вірною є кваліфікація виявленого порушення, як відсутність документів, визначених даною статтею, а тому спірна адміністративно-господарська санкція була застосована правомірно відповідно до абз.6 ч.1 ст.60 Закону №2344. Позивач не заперечував відсутність таких роздруківок, що свідчить про відсутність таких документів взагалі. Під час вирішення спору судом помилково визнано тотожними “реєстраційні листи режимів праці та відпочинку” та “роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водіїв”, а також помилково та довільно розтлумачено норми ст.ст.53, 60 Закону №2344, що вплинуло на неправильну кваліфікацію допущеного позивачем порушення та призвело до прийняття незаконного рішення. Відповідно до приписів чинного законодавства, роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок повинна містити інформацію стосовно того водія, який перебуває за кермом, що можливо лише за умови використання ним персональної картки водія. Відсутність документу - картки водія автоматично тягне за собою відсутність такого документу як роздруківка на паперовому носії інформацію про його роботу та відпочинок, що є порушенням вимог ст.3 цього Закону. Таким чином, роздруківка є документом похідним від картки водія, адже процес її створення неможливий без використання картки в тахографі.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №013483 від 10.03.2023 посадовою особою відділу Укртрансбезпеки було проведено рейдову перевірку (місце перевірки : 127 км а/д Н-22; дата і час: 17.03.2023, 12:22 год) транспортного засобу марки “Рено”, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом, що належать на праві власності ОСОБА_1 відповідно до свідоцтв НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 від 28.02.2023, під керуванням водія ОСОБА_2 , про що складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №333885 від 17.03.2023.
Відповідно до міжнародної ТТН (CMR) №054560 від 16.03.2023 зазначений транспортний засіб здійснював міжнародне перевезення вантажів за маршрутом “Україна-Польща”.
Вказаним актом рейдової перевірки зафіксовано здійснення резидентом України міжнародних перевезень вантажів за відсутності документів, передбачених ст.53 Закону №2344, а саме роздруківки на паперовому носії з інформацією про роботу та відпочинок водія ОСОБА_2 за поточну добу, за 17.03.2023, відповідальність за які передбачена абз.6 ч.1 ст.60 Закону №2344.
Акт перевірки підписаний водієм ОСОБА_2 без зауважень.
Відповідач надіслав позивачу рекомендованим листом повідомлення №18387/22/24-23 від 22.03.2023 про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, виявлених під час рейдової перевірки 10.04.2023 з 10 по 12 годину.
Постановою начальника відділу Укртрансбезпеки №357154 від 10.04.2023, за порушення вимог Закону №2344, які описані вище, до перевізника ФОП ОСОБА_1 було застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ФОП ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оспорюваної постанови, відповідачем невірно кваліфіковано допущено позивачем порушення ст.53 Закону №2344 та протиправно застосовано абз.6 ч.1 ст.60 цього Закону.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Положення № 103), відповідно до пункту 1 якого Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
За змістом п.п.2, 15, 27, 54, 58, 62 п.5 Положення №103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань : здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Відповідно до п.8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Статтею 5 Закону №2344 визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Згідно ч.14 ст.6 Закону №2344, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №2344, автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена
Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 було затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок №1567), відповідно до п.4 якого, державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до п.13 Порядку №1567, графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Згідно п.14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
За змістом п.15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).
Пунктом 21 Порядку №1567 передбачено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 22 Порядку №1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб'єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Відповідно до ст.53 Закону №2344, організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; документи на вантаж.
У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої - тахографи.
Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Таким чином, автомобільні перевізники зобов'язані забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення. Крім того, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Статтею 60 Закону №2344 передбачено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Зокрема, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за : виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція №385), картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
Пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до п.3.5 розділу ІІІ Інструкції №385, перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
11.10.2005 набрав чинності Закон України “Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)” №2819-IV від 07.09.2015.
20.12.2010 набрала чинності Поправка №6 до ЄУТР у частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт - надання Бланка підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Отже, норми ЄУТР розмежовують такі документи як “реєстраційний листок” та “роздруківка”.
Колегія суддів зазначає, що щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія - це тахокарти, які використовуються в аналоговому тахографі. У свою чергу, для цифрових тахографів не використовуються щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія. Для такого приладу необхідно використовувати карту водія, роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
Згідно фактичних обставин справи, автомобіль позивача облаштовано цифровим тахометром, у якому використовується карта водія, роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія. В той же час в такому приладі щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія не використовуються.
Тому водій транспортного засобу зобов'язаний був на вимогу інспектора роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок
З матеріалів справи видно, що в акті перевірки зафіксовано факт відсутності у водія роздруківки даних роботи з 00:00 год до моменту зупинки 17.03.2023.
Як зазначалось вище, щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія не можна ототожнювати з роздруківками на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
Відтак, норми абз.11 ч.1 ст.60 Закону №2344 за вчинене позивачем порушення не застосовуються.
У свою чергу, правильною кваліфікацією відсутності роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія є саме норми абз.6 ч.1 ст.60 цього Закону.
Підтвердженням такого висновку слугує та обставина, що роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водіїв є документом, передбаченим ст.53 Закону №2344, необхідним для виконання міжнародних перевезень для всіх перевізників (резидентів та нерезидентів) та видів перевезень (пасажирських, вантажних), які використовують у своїх транспортних засобах цифровий тахограф. Тобто, вказаний документ, відсутність якого встановлено у позивача, є загальнообов'язковим при виконанні міжнародних перевезень транспортними засобами, обладнаним цифровим тахографом; інші документи, наведені в ч.3-6 ст.53 цього Закону, є спеціальними для кожного з видів перевезень (вантажних/пасажирських) та особи перевізника (резидент/нерезидент).
Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивачку до адміністративної відповідальності за порушення абз.6 ч.1 ст.60 Закону №2344, через що відсутні правові підстави для скасування оспорюваної постанови.
Суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведене та дійшов помилкового висновку про задоволення даного позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення єнеправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року по справі №140/6580/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук