07 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15797/23 пров. № А/857/21286/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В. В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року (головуючий суддя: Чаплик І.Д., місце ухвалення - м. Львів) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 11.07.2023 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить:
- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у виплаті грошових коштів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , згідно заяви-розрахунку № 2616722146-2023-4 по лікарняному листу серії АДУ № 122467 незаконними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати грошові кошти на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , згідно зі заявою-розрахунком № 2616722146-2023-4 по лікарняному листу серії АДУ № 122467.
Обґрунтовує позов тим, що перебуває у трудових правовідносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . Роботодавець позивача 22.06.2023 направила на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяву-розрахунок про виплату грошових коштів по тимчасовій непрацездатності позивача. Проте відповідач відмовив у виплаті вказаних грошових коштів, оскільки роботодавцем не сплачено за позивача єдиний соціальний внесок. Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернулась до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 позов задоволено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на аналогічні підстави, викладені у відзиві на позовну заяву та зауважує, що на момент формування листка тимчасової непрацездатності була наявна інформація про те, що основним місцем праці був ФОП ОСОБА_3 , а також відзначає, що на Пенсійний орган не покладена функція контролю за сплатою страхових внесків роботодавцем.
Позивач 03.01.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив залишити без задоволення апеляційну скарги та залишити рішення першої інстанції без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
Згідно листка непрацездатності серії АДУ №122467 позивач з 27 березня 2023 року по 30 липня 2023 року перебувала у стані тимчасової непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 22.06.2023 було сформовано та надіслано до відповідача заяву-розрахунок № 2616722146-2023-4 про виплату коштів по тимчасовій непрацездатності з 27.03.2023 по 30.07.2023 ОСОБА_1 . Однак відповідач відхилив вказану заяву. Причина: відсутня сплата єдиного внеску. ОСОБА_1 не вважається застрахованою особою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача з метою ефективного захисту порушених прав позивача, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення виплат по тимчасовій непрацездатності та зобов'язання відповідача здійснити нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 виплати по тимчасовій непрацездатності для подальшої їх передачі ОСОБА_1 , оскільки несплата страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Статтею 11 Закону № 1105-XIV визначено, що страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Відповідно до положень статті 12 цього Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Отже, зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (наймані працівники).
Так, одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є допомога по вагітності та пологах (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 1105-XIV).
У відповідності пункту 1 частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.
Частиною першою статті 18 Закону № 1105-XIV передбачено, що допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1 - 3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів та 90 - після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.
За вимогами статті 19 цього Закону допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.
Сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розмір максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески, та не може бути меншою за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
Відповідно до положень статті 22 Закону №1105-XIV Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат.
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (частина перша статті 23 Закону № 1105-XIV).
Статтею 25 Закону № 1105-XIV передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Відповідно до статті 26 Закону № 1105-XIV фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України.
Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами по справі, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 сформовано заяву-розрахунок № 2616722146-2023-4 по лікарняному листу серії АДУ № 122467, яку направлено до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, однак останнім було відмовлено у її прийнятті.
Вимоги позивачки пов'язані із необхідністю здійсненням фінансування сум, зазначених у заяві-розрахунку № 2616722146-2023-4 від 22.06.2023.
У позовній заяві ОСОБА_1 пов'язує протиправні дії відповідача із порушенням її прав - невиплатою органом Пенсійного фонду відповідних страхових виплат.
Правове регулювання спірних правовідносин надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що пенсійний орган має обов'язок забезпечувати фінансування для надання матеріального забезпечення роботодавця, який, у свою чергу, повинен спрямувати отримані кошти на виплату працівнику матеріального забезпечення.
Разом з тим, такі публічно-правові відносини виникають між пенсійним органом та роботодавцем. При цьому, пенсійний орган не має будь яких обов'язків перед працівником щодо надання страхових виплат (матеріального забезпечення).
Такого правового висновку, у подібних спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 06.10.2020 у справі № 712/13983/17 та від 17 січня 2024 року у справі № 580/1071/20.
Відповідно до частини 1 статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач згоден на його заміну іншою особою, але така особа не згодна на участь у справі, суд залишає позовну заяву без розгляду, про що постановляється відповідна ухвала (частина 2 статті 48 КАС України).
При цьому, встановлення належності позивача, відповідача та їх заміна чи залучення у разі необхідності є обов'язком суду першої інстанції.
Проте судом першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримано, питання щодо залучення до справи належного позивача судом першої інстанції не вирішувалося, згода позивача на її заміну іншою особою не з'ясовувалася, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2 взяла участь у розгляді справи лише як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Статтею 48 КАС України передбачена можливість заміни первинного позивача, залучення іншого відповідача чи його заміна лише судом першої інстанції. Особа, що залучається до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, має процесуальні права та процесуальні обов'язки позивача, визначені КАС України. Після заміни сторони, вступу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Під час розгляду справи судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що позивачка просить вчинити дії щодо зобов'язання відповідача - пенсійний орган, здійснити фінансування сум, визначених у заяві-розрахунку фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , тобто без визначених законом підстав для такого звернення до суду в інтересах цієї третьої особи.
Фізична особа підприємець ОСОБА_2 брала участь у розгляді справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, хоча були підстави для вирішення судом першої інстанції питання заміни позивача або, у разі незгоди позивачки з такою заміною - для залучення фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до участі у справі як третьої особи, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Такий підхід до вирішення питання про залучення належного позивача в подібних правовідносинах був застосований у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 712/13983/17 та від 17 січня 2024 року у справі № 580/1071/20.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції залишено поза увагою факт відсутності правовідносин між Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 , так як такі правовідносини існують лише зі страхувальником (роботодавцем) - ФОП ОСОБА_2 .
Крім цього, позивачка звертаючись з позовом та заявляючи позовні вимоги про визнання відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у виплаті грошових коштів незаконними та зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунок фізичній особі-підприємця ОСОБА_2 згідно зі заявою-розрахунком № 2616722146-2023-4 по лікарняному листу серії АДУ № 122467, обрала неналежний спосіб захисту, оскільки обов'язковою умовою для визнання дій/бездіяльності протиправними відповідача та як наслідок зобов'язання до їх вчинення, є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивачки, чого за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, судом апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовній вимоги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 380/15797/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін