07 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3170/23 пров. № А/857/12373/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року (суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк) у справі № 140/3170/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.12.2022 № 327993.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.12.2022 № 327993 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Відділ державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що із мотивувальної частини рішення суду вбачається, що одним з мотивів скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу є:
1) визначення особи перевізника: «Проаналізувавши зібрані по справі докази суд вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не було доведено факту вчинення позивачем даного порушення і, що саме він виступав автомобільним перевізником»;
2) не встановлення під час перевірки особи водія та чи є ним позивач;
3) висновки щодо неналежного повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Проте, в позовній заяві позивач чи його представник не посилались на зазначені обставини - як на підставу скасування постанов. Письмових заяв щодо зміни підстави позову за сторони позивача також не надходило.
Вважає, що суд у даному випадку порушив норми процесуального права, а саме ст. 9, ч.1 ст. 47, ч. 1 ст. 210, ч. 2 ст. 227, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, па яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.
Предмет та підстави позову формують предмет доказування, які в даному випадку були такими:
Відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, а отже з'ясуванню підлягала можливість застосування до нього адміністративно-господарського штрафу.
Питання щодо змісту (оформлення) постанови (необхідність чи відсутність необхідності внесення в неї години вчинення порушення, вид перевезень здійснюваних, інформації про пасажирів, винагороду за перевезення та ТЗ, яким виконувались перевезення).
Проте позивачем (чи його представником) у позовній заяві не заявлено жодних претензій щодо неотримання повідомлення про розгляд справи, щодо того, що він не виконував перевезення чи передав право користування транспортним засобом іншій особі. Іншими словами, питання щодо правильності визначення перевізника, дотримання порядку розгляду справи не були підставами позову.
Відтак, вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи порушено як принцип диспозитивності, так і принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі - засад адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на численні порушення КАС України (процесуальних норм), вважає рішення суду необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
З приводу мотивів суду, що позивач не є автомобільним перевізником, на момент складання акту не був суб'єктом господарювання, то апелянт зазначає, що відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку визначеному законом.
Відповідно до роз'яснення Міністерства юстиції України від 14.01.2011р. статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд першої інстанції мотивує рішення тим, що позивач не є фізичною особою - підприємцем, а отже не є суб'єктом адміністративно - господарської відповідальності, однак статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» наведено поняття «автомобільний перевізник» - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Факт надання послуг з перевезення на договірних умовах підтверджується пасажирами, яким ці послуги надавались. Водночас, факт оплатності послуг перевезення пасажирів підтверджується тими ж пасажирами (відео) та смс- повідомленням, згідно з яким вартість перевезення на таксі ТЗ НОМЕР_1 становить 123 грн.
Відповідно до ст. 60 Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Водночас статтею 29 цього Закону встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Тобто, виходячи з буквального тлумачення змісту вищезгаданої норми Закону, наявність статусу суб'єкта господарювання є обов'язковою ознакою автомобільного перевізника. Проте відсутність такого статусу не звільняє позивача від відповідальності, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що ним здійснювались пасажирські перевезення пасажирів та їх багажу, а частина 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає застосування адміністративно - господарських штрафі, за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників, до яких, за визначенням статті 1 цього Закону, належить Позивач.
Зазначене узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, відображеною в ухвалі від 24.06.2014 року у справі №К/9991/78086/11.
Також, по даній категорії адміністративних справ є велика кількість судової практики, де судами першої та апеляційної інстанцій, твердження позивача спростовувалась як безпідставні. Зокрема, рішення Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-18839/09/0370 (реєстраційний номер рішення №25084273). У даному рішенні колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не може бути суб'єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», тому що не був зареєстрований як підприємець, тобто не був суб'єктом господарювання, оскільки та обставина, що позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності, не звільняє його від відповідальності за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», так як дія цього Закону поширюється не лише на суб'єктів підприємницької діяльності, а на всіх фізичних та юридичних осіб, які є автомобільними перевізниками, а саме здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, що визначено в ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», в якій дано визначення поняття «автомобільний перевізник»,
У рішенні Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №2а- 18910/09/0370 (реєстраційний номер рішення №27468604) суд зазначив таке.
Виходячи із змісту статей 1, 29, 60 Закону відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт передбачена для автомобільних перевізників, визначення яким наведене у ст. 1 Закону, тобто «автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами».
Отже, стверджувати те, що відповідач на момент проведення перевірки не був автомобільним перевізником немає підстав, адже згідно ст. 1 Закону автомобільним перевізником може бути як юридична так і фізична особа.
Відповідно до ст. 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарські штрафи.
Тому твердження позивача про те, що він не є суб'єктом господарювання, а тому не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є невірним, оскільки Закон не ставить у залежність можливість застосування відповідальності від наявності чи відсутності в особи порушника статусу підприємця.
В підтвердження своєї правової позиції суд навів порівняння ст. 69 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції від 05.04.2001р., яка передбачала відповідальність саме суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Чинною поточною редакцією Закону, статтею 60 вказана відповідальність перевізників, в тому числі фізичних осіб.
Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13 червня 2022 року справа № 300/7750/21 зазначив наступне: «Колегія суддів також вважає вірним висновок суду про безпідставність доводів позивача про те, що він не є фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності, тому не є суб'єктом відповідальності із накладенням адміністративно-господарського штрафу, оскільки Закон України «Про автомобільний транспорт» не ставить у залежність можливість застосування відповідальності від наявності чи відсутності в особи-порушника статусу підприємця.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч.2 п.27 Порядку №1567, за наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Формулювання абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є більш ніж точним і чітким.
Так, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В контексті зазначеного, апелянт зауважив, що ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено перелік документів, на підставі яких виконуються внутрішні пасажирські перевезення. Оскаржувана постанови містять посилання на конкретне порушення - відсутні документи, перелік яких визначений ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Зміна формулювання, внесення якихось інших відомостей у постанову у графі допущеного порушення суперечить логіці, та й не виникає необхідності у цьому, адже законодавцем у абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» уже наведене конкретне формулювання, яке повинно вживатись у виконавчих документах.
Вимоги до форми постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу встановлені Порядком №1567, а саме Додатком 5 до цього Порядку. При цьому, вимог щодо її змісту не встановлено жодним нормативно-правовим актом. Про зазначення у постанові години перевірки, прізвищ та імен пасажирів, ТЗ, яким здійснювалось перевезення у постанові взагалі немає сенсу роздумувати, це не передбачено жодним нормативно-правовим актом профільного законодавства, а твердження представника позивача про такий обов'язок є виключно його бажанням.
Так, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 у справі №300/5063/21 зазначено наступне: «Отож, з наведеного слідує, що законодавством встановлено відповідну форму постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів, а саме додаток 5 до Порядку №1567, відповідно до якої оформлюється постанова про застосування адміністративно- господарських штрафів.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржені постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів від 10.08.2021 містять всі необхідні відомості, передбачені додатком 5 до Порядку №1567, оскільки до постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів від 10.08.2021 внесені обов'язкові дані, зокрема, про дату порушення «24.06.2021», місце порушення «на 10 км а/д М-11», зміст порушення законодавства про автомобільний транспорт «управління ТЗ при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без щоденного реєстраційного листка режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_3 за 27.05.2021-24.06.2021», а також відповідальність за таке порушення «передбачена абзацом 11 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.5- 33 том І).
Додатком 5 до Порядку №1567 не передбачено зазначення у постанові про застосування адміністративно-господарських штрафів відомостей, про які вказує позивач, а частині інформації про найменування міжнародного маршруту, на якому допущено управління транспортним засобом при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без щоденного реєстраційного листка режиму праці чи відпочинку водія транспортного засобу; відомостей про марку, модель, реєстраційний номер транспортного засобу, у відношенні до якого здійснювалась перевірка; даних про акт перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані постанови.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача з даного приводу суд вважає безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки зазначення таких відомостей не передбачено жодним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини».
Крім того, апелянт зазначає, що не слід плутати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу із Актом перевірки. Постанова є виконавчим документом, та містять всі необхідні для цієї категорії документів дані, водночас опис порушення має містити і містить Акт перевірки ( в нашому випадку №327993) зі змісту якого пересічній (середньостатистичній) людині зрозуміло його суть, а саме це має на меті зафіксувати та відтворити зазначений документ.
Крім того, загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 6 серпня 2018 року у справі № 802/1198/16-а, від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16, у яких Верховний Суд звертав увагу, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20 суд зазначив, «якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли недотримано окремих елементів».
Також, суд першої інстанції мотивує задоволення позову тим, що відповідач порушив вимоги пунктів 26,27 Порядку №1567 в частині належного повідомлення перевізника про місце і час розгляду справи, однак такі висновки є хибними, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні норм законодавства та без врахування висновків Верховного Суду у подібних відносинах.
Пунктами 25-27 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
У даному випадку Порядок не зобов'язує суб'єкта владних повноважень пересвідчуватись в отримання такого листа завчасно чи в певний строк до розгляду справи.
Так, листом від 18.11.2022 №41908/22/24-22 (чек про відправлення №4302002098513) перевізника повідомлено про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що відбудеться 05.12.2022. Як підтверджується трекінгом листа, доданим Позивачем, лист прибув у відділення, що обслуговує перевізника 01.12.2022 року. Тобто, Позивач мав вдосталь часу для отримання відправлення.
У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 викладено наступний висновок з приводу підтвердження факту направлення повідомлення про розгляд справи Укртрансбезпекою, але неотримання перевізником повідомлення, що надійшло до відділення пошти до дати розгляду справи: «З матеріалів справи встановлено, що повідомленням від 05.09.2017 № 4132 позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 12.09.2017.
Судом встановлено, що згідно із інформацією про відстеження пересилання поштових відправлень на Офіційному сайті «Укрпошта» копію повідомлення направлено на адресу позивача 05.09.2017, 07.09.2017 повідомлення надійшло до відділення зв'язку, проте не було вручено під час доставки.
Вказане свідчить, що позивач мав можливість отримати дане повідомлення з 07.09.2017, проте вказаним правом не скористався.
Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомив позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв'язку із неявкою уповноваженої особи суб'єкта господарювання, правомірно розглянув справу без її участі».
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом й у постанові від 01.06.2023 у справі № 640/39442/21.
Окрім того, станом на сьогодні наявна численна судова практика щодо оцінки аналогічних правовідносин (повідомлення про розгляд справи).
Таким чином, Укртрансбезпекою виконано всі законодавчо встановлені дії щодо направлення на адресу Позивача, яка внесена до державних реєстрів, повідомлення про розгляд справи, однак, Позивачем не здійснено відповідних дій щодо їх отримання.
Суд першої інстанції вказує на те, що відповідачем не доведено, що саме позивач вчинив вказане порушення.
Однак апелянт вважає, що даний висновок зроблений на основі неповного дослідження доказів.
Так, позивач не заперечував, що саме він перебував за кермом перевіреного автомобіля та не стверджував що передав власний транспортний засіб іншій особі. З огляду на це, оскільки питання визначення перевізника не порушувалось ані позивач, ані судом, відповідач не надав пояснення/заперечення з приводу цього.
При цьому, дослідивши рішення суду першої інстанції від 07.06.2023, відповідач виявив, що одним із мотивів скасування постанови є недоведеність правильності визначення перевізника - тобто мотив з приводу якого орган владних повноважень й не міг надати пояснення.
Як зазначалось вище, принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи полягає в активній позиції суду, який в тому числі може визначити коло питань, які мають бути з'ясовані. Натомість, судом першої інстанції під час розгляду справи не визначено (в тому числі в ухвалах суду) питання щодо з'ясування особи перевізника, як обставину, яку необхідно встановити для вирішення спору, не надано можливості Відповідачу надати додаткові пояснення з приводу зазначеної обставини.
При цьому, в заперечення мотивів суду щодо недоведеності правильного визначення перевізника зазначає, що Укртрансбезпека є органом контролю в сфері автомобільних перевезень.
Так, відеозаписом перевірки зафіксовано транспортний засіб, що перевірявся в тому числі його марку (Рено), модель (Сценік), номерні знаки.
Відповідно до пп. 2, 3 п. 7 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103 (далі Положення №103), Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право 2) одержувати в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами.
Відповідно до п. 9 Положення №103, Укртрансбезпека під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
Порядок електронної інформаційної взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства інфраструктури України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України відповідно через Міністра внутрішніх справ України, Міністра інфраструктури України, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства інфраструктури №607/422 від 13.08.2021 (далі - Порядок №607/422)
Відповідно до п. 2 Розділу І Порядку №607/422, інформаційну взаємодію відповідно до цього Порядку здійснюють Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерство інфраструктури України, Державна служба України з безпеки на транспорті, Державна авіаційна служба України, Державне агентство автомобільних доріг України, Державна служба морського та річкового транспорту України, Державне агентство інфраструктурних проектів України (далі - суб'єкти інформаційних відносин).
Відповідно до п.1, 5 Положення про Єдиний державний реєстр транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 листопада 2020 року № 779, Єдиний державний реєстр транспортних засобів (далі - ЄДРТЗ) - це інформаційна система, яка є функціональною підсистемою єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ (далі - ЄІС МВС), що забезпечує накопичення, використання, узагальнення, зберігання, передачу, захист інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби. Держатель Єдиного державного реєстру транспортних засобів - Міністерство внутрішніх справ України, що здійснює організаційне, методологічне та нормативно-правове забезпечення функціонування ЄДРТЗ, контроль за дотриманням вимог ведення ЄДРТЗ.
Відповідно до п. 3 Розділу І Порядку №607/422, суб'єкти інформаційних відносин передають та приймають інформаційні файли в обсягах та за змістом, необхідних для надання адміністративних послуг або здійснення інших повноважень відповідно до покладених на них завдань. Відомості надаються у визначених законодавством випадках для виконання завдань суб'єктів інформаційних відносин і досягнення законної мети.
Відповідно до розділу II п. 3 Порядку №607/422, інформаційна взаємодія здійснюється з використанням інформаційних систем суб'єктів інформаційних відносин засобами центральної підсистеми єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ або системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Іншими словами, відомості з ЄДРТЗ в порядку електронної взаємодії за допомогою інформаційної системи в машиночитному форматі (формат даних, структурований таким чином, що дає змогу інформаційним системам ідентифікувати, розпізнавати, перетворювати та отримувати конкретні дані без участі людини), який не є читабельним для людського ока. При цьому, за таким запитом надається не витяг з ЄДРТЗ, а конкретна запитувана інформація - в нашому випадку щодо власника ТЗ (відомості щодо належного користувача відсутні).
Як вбачається із копії доданого представником позивача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, номерний знак транспортного засобу, його марку та модель інспектор зазначив вірно і власника встановлено правильно, більше того, ця інформація збігається із інформацією СМС повідомленням отриманим від пасажирів, що отримували послугу перевезення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Окрім того, некоректним є посилання суду першої інстанції на те, що особу водія не встановлено. В контексті цього та наступних мотивів суду «достовірно встановити , що за кермом перебував саме позивач неможливо» важливо зазначити, що особа водія та автомобільного перевізника може відрізнятись, а з аналізу рішення суду вбачається, що суд їх ототожнює, що є неприпустимим. Підміняючи поняття «водій» (що в даний момент часу перебуваючи за кермом фактично, а не юридично володіє транспортним засобом) на «автомобільний перевізник» закріплюється судова практика, за якої суб'єктом відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт в будь-якому випадку є першочергово особа, що фактично в даний момент часу має безпосередній фактичний зв'язок з річчю - транспортним засобом, тобто фактично (не юридично) володіє транспортним засобом. Важливим для з'ясування моментом є саме те, чи водій користується транспортним засобом, тобто чи вилучає корисні властивості транспортний засіб для власних потреб, а не потреб власника. Фактично вказівка «сама по собі належність на праві власності транспортного засобу ОСОБА_1 не може бути підставою для притягнення його до відповідальності» нівелює зміст права власності, що є неприпустимим.
У даній справі особа водія і автомобільного перевізника збігаються, що можна підтвердити зокрема й шляхом порівняння фото з паспорта ОСОБА_1 та водія з відеозапису перевірки.
Проте, навіть встановлення уже в суді того, що фактично водій та автомобільний перевізник - це одна особа, не змінюють факту наявності порушення на момент перевірки.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:
для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Позивачем не було пред'явлено на момент перевірки ліцензію, посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що є порушенням ст. 39 відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Крім того апелянт зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», таксі - легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку.
З аналізу зазначено слідує те, що обладнання транспортного засобу ліхтарем таксі автоматично підтверджує факт надання даним транспортним засобом послуг.
Відповідно до п. 24 ч. 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, та небезпечних відходів внутрішнім водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997р. (далі - Правила №176).
Відповідно до п. 87 Правил №176, автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник, який надає послуги таксі, може укласти з іншим суб'єктами господарювання договір про надання інформаційно-диспетчерських послуг, а з органами місцевого самоврядування - про користування стоянками таксі.
Відповідно до п.109 Правил №176, суб'єкт господарювання, що надає інформаційно-диспетчерські послуги, зобов'язаний забезпечити:
1) регулювання руху таксі у транспортній мережі міста;
2) прийняття та оформлення замовлень на надання послуг таксі та послуг з перевезення на замовлення;
3) оформлення з автомобільним перевізником, автомобільним самозайнятим перевізником договору у разі надання послуг з перевезення на замовлення;
4) інформування про послуги, що надаються автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, наявний рухомий склад, ціну та/або тариф на послуги таксі;
5) диспетчерське управління транспортними засобами автомобільних перевізників, автомобільних самозайнятих перевізників, які надають послуги таксі, згідно з укладеними договорами;
6) рекламу послуг таксі та послуг з перевезення на замовлення.
Відповідно до п. 110 Правил №176, суб'єктам господарювання забороняється:
укладати договори з автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, які не мають відповідних ліцензій;
подавати недостовірну інформацію про вартість послуг і технічні характеристики транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
В даному випадку, розміщення на авто «RENAULT SCENIC» НОМЕР_1 розпізнавального ліхтаря є публічною офертою, а відтак, доказом надання послуг перевезення.
Статтею 39 Закону № 2344-ПІ, визначено, що документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: є
для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
У даному випадку немає жодного посилання на «надання послуг». Ключовим у даному випадку є тільки встановлення факту перевезення пасажира на транспортному засобі, обладнаному як таксі. Зазначене пов'язано з тим, що уже обладнання транспортного засобу ознаками таксі (як от розміщення на даху автомобіля розпізнавального ліхтаря) уже є підтвердженням надання послуг.
Як уже зазначалось вище, відповідно до пп. 2, 12 п. 7 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103 (далі Положення №103), Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право одержувати в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути;
Так, в межах даної справи, повідомляє, що відеозапис перевірки підтверджує факт опитування інспектором пасажирів, які підтвердили факт використання послуги таксі транспортним засобом НОМЕР_1 за плату. Тобто відеозапис перевірки та усні пояснення пасажирів, які зафіксовані на відео є одним доказом надання послуги, але не єдиним. Другим доказом є фото СМС, яке отримали пасажири.
Проте, суд відхиляє зазначений доказ, мотивуючи це незрозумілим його походженням та відсутністю дати надходження цього повідомлення пасажирам.
В контексті наведеного апелянт зазначає, що використовуючи права, надані Положенням №103, посадова особа Укртрансбезпеки під час перевірки висловила усний запит пасажирам з проханням надати можливість зробити фото СМС, що підтверджує комерційну основу даного конкретного перевезення, на що пасажир в добровільному порядку надав його. Вважаємо, що інспектором у даному випадку не порушено будь-які норми законодавства при отриманні даного доказу. Суд першої інстанції також не вказав яке конкретне порушення вчинив інспектор при отриманні даного доказу, що є порушенням принципу правової визначеності.
Відтак, доказ отриманий без будь-яких порушень. Крім того, зазначене СМС відповідає вимогам й ст. 73 КАС України, так як містить інформацію щодо предмета доказування.
Щодо сумнівів походження даного доказу, то апелянт зазначає, що процес його отримання зафіксований за допомогою боді-камери інспектора (8 хвилина 18 секунда відео). Відтак, будь-які сумніви щодо походження даного доказу є передчасними та ґрунтуються на поверхневому дослідженні судом відеозапису перевірки.
Щодо відсутності дати надходження СМС чи отримання фото цього СМС зазначає, що стрічка повідомлень зверху містить дещо зрізаний напис «сьогодні». Проте, все таки з'ясування дати надходження СМС не є тим ключовим моментом, через який доказ втрачає свою значимість, адже його мета інша - підтвердження комерційної основи перевезення. Крім того, суд повинен надавати оцінку доказу й у його взаємозв'язку з іншими доказами. Так, дослідивши відеозапис перевірки суд мав можливість встановити те, що повідомлення стосується саме дня перевірки і конкретного перевезення.
З огляду на зазначене, вважаємо, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та містить невідповідність висновків обставин справи, що в свою чергу, є підставами для скасування зазначеного рішення.
Крім того, як вбачається з наведеного, вважаємо, що вихід за межі позовних вимог є невмотивованим та безпідставним.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача 16.11.2022 в м. Луцьку по вул. І.Огієнка проведено рейдову перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якої складено акт №333521.
Актом зафіксовано, що транспортним засобом марки «RENAULT SCENIC» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , яке обладнано під таксі «OPTI 579» надавались послуги по перевезенню пасажирів без наявності ліцензії, посвідчення водія, реєстраційних документів на транспортний засіб, що є порушенням статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідачем 18.11.2022 рекомендованим листом направлено позивачу повідомлення від 18.11.2022 про те, що розгляд справи відбудеться 05.12.2022 за адресою: м. Луцьк вул. Підгаєцька, 3, поверх 4.
05.12.2022 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті, за результатами розгляду справи винесено постанову № 327993, якою до ОСОБА_1 за порушення статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн.
Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію власником транспортного засобу марки «RENAULT SCENIC» з реєстраційним номером НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) визначає Порядок «Проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі», затвердженого постановою КМ України №1567 від 08.11.2006 (далі -Порядок №1567).
Згідно пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Частиною 1 статті 39 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІII “Про автомобільний транспорт” (далі - Закон №2344-ІII) визначено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Згідно з частиною 6 статті 39 даного Закону визначено, перелік документів для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі, а саме для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до пунктів 20, 21 Порядку №1567 при виявленні під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У відповідності до пунктів 25-27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення, уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
За приписами абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому суд слушно зауважив, що у Законі №2344-ІІІ (стаття 1) наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
У даній спірній ситуації судом зґясовано, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ стало встановлення посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки факту надання позивачем послуг з перевезення пасажирів на таксі без наявності ліцензії, про що зазначено в акті перевірки від 16.11.2022 №333521.
Як вбачається з вказаного Акту перевірки, то в ньому зафіксовано відомості про автомобіль (марка, номерний знак, серія та номер свідоцтва про режєстрацію). Однак, в акті перевірки не вказано інформацію про те, хто саме був водієм(вказано особу не встановлено), відтак є неможливим встановити хто безпосередньо здійснював перевезення пасажирів, та на підставі яких документів.
Висновок відповідача про те, що перевізником являється позивач ґрунтується лише на тому, що автомобіль, яким здійснювалось перевезення зареєстровано за ОСОБА_2 .
При цьому під час перевірки та при розгляді справи ця обставина не була зафіксована та не з'ясована.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно вказав, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб'єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.
При цьому колегія суддів зазначає, що наданий відповідачем диск відеозапису, який долучений до матеріалів справи, є неналежної якості та не піддається відтворенню.
Крім того суд першої інстанції вірно зауважив, що наявність скриншоту замовлення послуг таксі, долученого до матеріалів справи, де вказано марку автомобіля та реєстраційний номер, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки у ньому немає дати коли воно було зроблене, та, з урахуванням вище встановленого, хто ж саме був виконавцем таких послуг.
Хоча автомобіль «RENAULT SCENIC» з реєстраційним номером НОМЕР_1 має зовнішні ознаки таксі, а відтак у перевізника чи водія таксі повинні бути наявні документи, визначені статті 39 Закону №2344-ІІІ для перевезення пасажирів, однак, для притягнення особи до відповідальності повинні бути зібрані докази, які є належними та допустимими з точки зору процесуального закону, а саме статей 72-73 КАС України про вчинення саме такою особою порушення та наявності підстав для притягнення її до відповідальності, чого в даному випадку немає.
Сама по собі належність на праві власності автомобіля марки «RENAULT SCENIC» з реєстраційним номером НОМЕР_1 ОСОБА_1 та з елементами, що вказують на те, що це таксі не може бути безумовною підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 16.11.2022 позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення пасажирів на замовлення та що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.
З огляду на це суд вірно вважав, що висновки акту перевірки від 16.11.2022 №333521 про порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ не знайшли свого підтвердження,
Колегія суддів не погоджується з твердженнями суду першої інстанції про неналежне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про застосування адміністративно-господарського штрафу та, що штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ є адміністративно-господарським штрафом, який може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання.
Однак вказане не змінює висновок про те, що позов слід задовольнити.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року у справі № 140/3170/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді Л. Я. Гудим
Р. Й. Коваль