П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/20364/23
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
08 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 18 квітня 2020 року по 19 липня 2023 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що проходила військову службу та перебувала на фінансовому забезпечені у військовій частини НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу № 76 від 18.04.2020 року позивача знято з усіх видів грошового забезпечення. За період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року грошове забезпечення позивача виплачувалось не в повному обсязі, а саме не нараховувалась індексація грошового забезпечення. Лише 19 липня 2023 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22, відповідач провів з ОСОБА_1 остаточний розрахунок, виплативши індексацію в розмірі 82370 грн. Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у неї виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.04.2020 року по 18.07.2023 року включно в розмірі 18 487, 29 грн (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 29 копійок) з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, апелянт, посилаючись на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20 зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. Крім того, апелянт наголошує, що не належать ототожненню військова служба та трудові відносини, та норми КЗпП України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, не поширюються.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2020 року № 76 з 15 квітня 2020 № 3-РС звільнена з військової служби у запас, з 18 квітня 2020 року виключена зі списків особового складу частини та забезпечення.
На дату звільнення позивачу виплачено грошове забезпечення в загальному розмірі 114 267,04 грн, що підтверджено довідкою про грошове забезпечення № 350/180/576/138 від 13.09.2023 року.
На день звільнення позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
19.07.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22 в розмірі 82370 грн 62 коп., що підтверджено випискою по картці позивача та довідкою Військової частини НОМЕР_1 щодо виплат по судовим рішенням від 13.09.2023 року № 350/180/576/139.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з нею повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також суд вказав, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка обмежує строк виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
За обставинами справи, позивача звільнено з військової служби 18 липня 2020 року, однак остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено 19 липня 2023 року.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 19 липня 2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Судова колегія також враховує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні судом визначений з урахуванням приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та принципу співмірності, на чому наполягав відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.
Доводи апеляційної скарги щодо помилкового неврахування судом першої інстанції правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, висновків суду не спростовують, оскільки є нерелевантними.
Так, після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладена в ній позиція, зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, вже не піддавалася зміні (відступу).
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд у постановах від 02 лютого 2023 року по справі №460/10582/21, від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22 зауважив на обов'язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
На такому також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, в даному випадку застосуванню підлягає саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та суперечать сталій та послідовній правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 04 вересня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко