Головуючий І інстанції: Рубан В.В.
08 березня 2024 р. Справа № 520/6439/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/6439/23
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 у справі №520/6439/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов'язання Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за несення нею служби у нічний час за період з 01.06.2018 по 31.12.2022 відповідно до відпрацьованого нею нічного часу - залишено без розгляду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за несення нею служби у нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018 відповідно до відпрацьованого нею нічного часу.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 по жовтень 2017.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 по жовтень 2017.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Представник позивача звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення в порядку статті 252 КАС України, в якій просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) у розмірі 10000 грн. 00 коп.
Від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до яких відповідач просив відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну допомогу в повному обсязі. Зауважив про неспівмірність витрат на правову допомогу.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року заяву представника позивача про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу - задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.
Задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд першої інстанції, виходив з того, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу є співмірними категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та значенню справи.
Не погодившись із вказаним додатковим рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій з посилання на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги відповідач зазначив, що витрати на правничу допомогу не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг). Також, зазначає що дана справа є типовою, зі сформованою однозначною правовою позицією судів щодо вирішення подібних спорів, а тому заявлені витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. є необґрунтованими, надмірно завищеними та непропорційними.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження понесених витрат позивачем, адвокатом Романченко О.М., надано: копію договору №07/02-2023 від 16.02.2023р., копію додаткової угоди №1 від 16.02.2023р. до вказаного договору, копію акту виконаних робіт №1 від 18.09.2023р.; ордер від 24.03.2023р. про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Романченко О.М., свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Згідно умов договору №07/02-2023 від 16.02.2023р., укладеного між Адвокатським бюро «Олексія Романченко» та ОСОБА_1 , укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №07/02-2023 від 16.02.2023р.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 1 до Договору №07/02-2023 від 16.02.2023р. Адвокатське бюро «Олексія Романченко» прийняло на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу в рамках адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до п. 8 Додаткової угоди № 1 до Договору №07/02-2023 від 16.02.2023р. надання Адвокатським бюро правничої допомоги при розгляді справи у суді першої інстанції включає (за необхідності): підготовка та подання до суду позовної заяви, підготовку і подання до суду відповіді на відзив на позовну заяву, підготовка та подання до суду клопотань про залучення доказів, надання суду відповідних доказів, за необхідності підготовку та подання до суду заяв та клопотань з процесуальних питань або заперечень на заяви та клопотання з процесуальних питань, участь у судових засіданнях, надання пояснень суду, підготовку та подання до суду інших документів, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, які необхідні для розгляду справи.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 1 до Договору №07/02-2023 від 16.02.2023р. гонорар Адвокатського бюро за ведення справи, визначеної у п. 1 даної додаткової угоди, у суді першої інстанції становить 10000,00 гривень у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь Клієнта.
Відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 1 до Договору №07/02-2023 від 16.02.2023р. Клієнт сплачує кошти, визначені у п. 2 даної додаткової угоди протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення по справі.
Згідно акту виконаних робіт №1 від 18.09.2023р. Адвокатським бюро надано правову допомогу з підготовки позовної заяви, витрачений час - 2,5 годин; підготовлено заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог - 0,5 годин; підготовлено відповідь на відзив - на позовну заяву - 1,5 годин; підготовлено заяву про ухвалення додаткового рішення - 1,5 години; гонорар становить - 10000,00 гривень.
Колегія суддів враховує, що акту виконаних робіт № 1 до договору № 07/02-2023 від 16.02.2023 містить опис робіт, виконаних при надані правничої допомоги позивачу в ході розгляду даної справи, а надані заявником документи, на переконання суду, у своїй сукупності підтверджують факт витрат, що підлягають сплаті, саме у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ста. 139 КАС України.
Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20, від 24.06.2021 року у справі № 520/12026/19 та від 03.12.2021 року у справі № 817/861/18, від 23.06.2022 року у справі № 640/9792/20.
Так, представник відповідача заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги неспівмірні зі складністю справи.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Враховуючи викладене вище, фактичний обсяг виконаної роботи, а також те, що практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є численною, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 5 000 грн.
Таким чином, зважаючи на предмет спору, складність адміністративної справи, численну судову практику щодо аналогічних спорів, апеляційний суд вважає що витрати на правничу допомогу, як визначені в заяві про стягнення витрат на правничу допомогу 10 000,00 грн., так визначені судом першої інстанції в додатковому рішенні в розмірі 10000,00 грн., є не співмірними зі складністю адміністративної справи, обсягом та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку із чим достатнім та обґрунтованим розміром таких витрат є 5 000,00 грн.
Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків колегії суддів не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України існують підстави для зміни додаткового рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 по справі № 520/6439/23 - змінити.
В абзаці другому резолютивної частини додаткового рішення слова та цифри “у розмірі 10 000,00 грн.” замінити словами та цифрами “у розмірі 5 000,00 гривень (п'ять тисяч) грн. 00 коп.”.
В іншій частині додаткове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий