08 березня 2024 року справа № 140/36143/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанови про визнання протиправними та скасування постанов,
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , позивач) подала позов до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відділ ДВС, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатюк Віталіни Петрівни від 21.11.2023;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення витрат виконавчого провадження головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатюк Віталіни Петрівни від 21.11.2023;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатюк Віталіни Петрівни від 21.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що спірні постанови є протиправними, адже на момент їх прийняття судове рішення, за яким виданий виконавчий документ, оскаржене до суду апеляційної інстанції та було таким, що не набрало законної сили. Крім того зазначив, що за обставин невжиття заходів до примусового виконання рішення у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою від 27.02.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Рішенням від 20.09.2023 у справі № 140/8768/23 Волинський окружний адміністративний суд зобов'язав 15 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Вказане рішення набрало законної сили 21.10.2023, у зв'язку із чим 03.11.2023 Волинський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 21420/2023 у вказаній частині рішення суду.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 20.11.2023 про прийняття до виконання виконавчого листа, головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) постановою від 21.11.2023 відкрив виконавче провадження № 73378458 із примусового виконання виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду № 21420/2023 від 03.11.2023.
Також 21.11.2023 у ВП № 73378458 державний виконавець виніс постанови про стягнення з 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України виконавчого збору у розмірі 26800 грн та витрат виконавчого провадження у сумі 270,55 грн.
Вважаючи постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся до суду.
Щодо підсудності цієї справи Черкаському окружному адміністративному суду, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як встановив вище суд виконавчий лист № 21420/2023 від 03.11.2023 видав Волинський окружний адміністративний суд, у зв'язку із чим рішення державного виконавця щодо його виконання можуть бути оскаржені до Волинського окружного адміністративного суду. Таким чином розгляд цієї справи мав бути здійснений саме Волинським окружним адміністративним судом у відповідності до ч. 1 ст. 74 КАС України.
Разом з тим, ухвалою від 26.12.2023 Волинський окружний адміністративний суд передав адміністративну справу № 140/36143/23 на розгляд Черкаському окружному адміністративному суду. Вказана ухвала набрала законної сили, у строки встановлені КАС України оскаржена не була.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
З урахуванням зазначених положень ст. 30 КАС України суд доходить висновку про необхідність розгляду цієї справи по суті.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Згідно статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Приписами статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Суд встановив, що 20.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду № 21420/2023 від 03.11.2023, у зв'язку із чим у державного виконавця виник обов'язок, встановлений ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII, прийняти постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше 21.11.2023.
Суд врахував, що станом на 21.11.2023 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі № 140/8768/23 вважалось таким, що набрало законної сили 21.10.2023 (у зв'язку із закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 295 КАС України).
Слід зазначити, що відповідно до ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023, апеляційна скарга 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина № НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 140/8768/23 зареєстрована лише 21 листопада 2023 року.
Ухвалою від 18.12.2023 Восьмий апеляційний адміністративний суд визнав поважними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження та поновив 15 мобільному прикордонному загону Державної прикордонної служби України строк на апеляційне оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 140/8768/23.
Таким чином, до 18.12.2023 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі № 140/8768/23 вважалось таким, що набрало законної сили.
З урахуванням зазначеного доводи представника позивача, що на момент винесення державним виконавцем спірних постанов рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі № 140/8768/23 було таким, що не набрало законної сили суд вважає необґрунтованими. Натомість державний виконавець, відкривши виконавче провадження, діяв у чіткій відповідності із вимогами ст. 26 Закону № 1404-VIII, у зв'язку із чим суд доходить висновку про відсутність у постанові про відкриття виконавчого провадження ознак протиправності.
Щодо правомірності постанови про стягнення виконавчого збору, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1-4 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналіз вказаних положень ст. ст. 26, 27 Закону № 1404-VIII вказує, що відкриття виконавчого провадження є початком примусового виконання рішення, у зв'язку із чим у державного виконавця виникає обов'язок стягнення з боржника виконавчого збору.
З урахуванням зазначеного доводи представника позивача про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору оскільки державний виконавець не здійснював дії із примусового виконання рішення суду суд вважає необґрунтованими.
Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду у справах № 824/172/18, № 819/1116/17, № 400/4023/19 суд вважає необґрунтованими, оскільки їх висновки сформульовані за іншого правового регулювання та інших фактичних обставин справи, відтак вони не є релевантними до спірних правовідносин.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець прийняв у межах наданих повноважень, ознак протиправності, під час її прийняття, суд, у ході розгляду цієї справи, не встановив.
Щодо правомірності постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Згідно п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Таким чином, виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, у зв'язку із понесенням витрат, пов'язаних з винесенням постанов у ході здійснення виконавчих дій.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що постанову про стягнення витрат виконавчого провадження державний виконавець прийняв у межах наданих повноважень, ознак протиправності, під час її прийняття, суд, у ході розгляду цієї справи, не встановив. При цьому суд врахував, що позовна заява не містить жодних обґрунтувань щодо протиправності постанови про стягнення витрат виконавчого провадження.
З урахуванням зазначеного, доводи позивача про відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних постанов не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 );
2) відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (18028, м. Черкаси, проспект Хіміків, 50).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 08.03.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК