07 березня 2024 року м. Рівне №460/18174/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач-2), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 20.02.2023 № 2192321797 про відмову у призначенні пенсії позивачу;
зобов'язати відповідача-1 прийняти рішення про призначення пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській протиправно не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи за період з 13.11.1988 по 03.09.1990 та за період з 15.07.1992. Відтак, у зв'язку із відсутністю необхідного стажу позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Позивач вважає, що таке рішення суб'єкта владних повноважень порушує його конституційні права та інтереси на соціальний захист в тому числі пенсійне забезпечення, з огляду на що просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
31.08.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Зазначає, що згідно трудової книжки позивача та доданими позивачем документами, до страхового стажу не зараховано період роботи з 13.11.1988 по 03.09.1990 - оскільки в трудовій книжці не записаний наказ про звільнення з роботи та період роботи з 15.07.1992 - через відсутність запису про звільнення з роботи. З огляду на вищевикладене, вважає, що право на пенсійну виплату у позивача відсутнє та просить суд вімовити у задоволенні позову.
25.10.2023 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" право на пенсію мають особи після досягнення віку 63 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років. Зауважує, що згідно з електронною пенсійною справою, страховий стаж позивача для обчислення пенсії становить 16 років 10 місяців 5 днів. Відповідач зазначає, що враховуючи положення статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято правомірне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 20 років. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 01.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
Позивач, після досягнення 63 річного віку 13.02.2023 звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії за віком.
Рішенням відповідача-2 (визначеного для розгляду документів за принципом екстериторіальності) № 2192321797 від 20.02.2023 відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - 20 років. Повідомлено, що страховий стаж позивача становить 16 років 10 місяців 05 днів, для визначення права стаж становить 19 років 01 місяць 23 дні.
Зазначено, що до страхового стажу позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано періоди трудової діяльності з 13.11.1988 по 03.09.1990, оскільки в трудовій книжці не записаний наказ про звільнення з роботи; період з 15.07.1992, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи. Вказано, що дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату з 10.01.2025.
Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 2192321797 від 20.02.2023 про відмову у призначенні пенсії та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Станом на дату виникнення спірних правовідносин позивач досягнув 63 річного віку та жодного із видів пенсії не отримує.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Позивач, вважаючи наявним у нього стажу роботи не менше 20 років, 13.02.2023 звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що обчислений відповідачем 2 (визначеного для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 16 років 10 місяців 05 днів, стаж для визначення права становить 19 років 01 місяць 23 дні. При цьому, як вважають Пенсійні органи відсутні підстави для зарахування спірного періоду роботи з 13.11.1988 по 03.09.1990 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки в трудовій книжці не записаний наказ про звільнення з роботи та періоду з 15.07.1992, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи.
Перевіряючи правомірність поведінки відповідачів, суд зазначає наступне.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, з наведеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно вимог статті 62 Закону 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Записами трудової книжки (дубліката) ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 стверджується, що позивач: в період з 13.11.1988 (запис № 3, наказ від 12.11.1988) по 03.09.1990 (запис № 4) працював у кооперативі "Полімер" на посаді майстра; з 15.07.1992 прийнятий на роботу генеральним директором ООО фірма "Пегас" (запис № 7, наказа № 1 від 15.07.1992).
Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Суд зазначає, на момент видачі (11.09.1990 - дублікат) та внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін., виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (пункт 8.1 Інструкції 162).
Так, відповідно до пункту 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція № 58 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників".
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 постанови № 301).
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Матеріали справи не містять доказів того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, такі як відсутність номеру та дати наказу про звільнення, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 13.11.1988 по 03.09.1990 до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.
Пенсійним органом не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.09.2022 у справі № 291/1321/17, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд зауважує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження факту роботи позивача у період з 13.11.1988 по 03.09.1990.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, відповідачами не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для спростування, на їх думку, факту роботи у спірний період.
За наведених обставин, суд вважає протиправною поведінку відповідача-2 щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періоду його роботи з 13.11.1988 по 03.09.1990 у кооперативі "Полімер" на посаді майстра.
Щодо відмови зарахувати до страхового стажу позивача період трудової діяльності позивача з 15.07.1992 через відсутність запису у трудовій книжці про звільнення з роботи суд зазначає наступне.
У трудовій книжці серія НОМЕР_1 зазначено, що ОСОБА_1 15.07.1992 було прийнято на роботу генеральним директором ООО фірма "Пегас" (запис № 7, наказ № 1 від 15.07.1992). При цьому, трудова книжка не містить жодних записів про звільнення.
Судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено надання інших документів до органу Пенсійного фонду, разом із заявою від 13.02.2023 про призначення пенсії, які б підтверджували факт звільнення позивача з посади генерального директора ООО фірма "Пегас" або вказували б на конкретний період роботи ОСОБА_1 у цьому підприємстві.
Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області правомірно не зарахувало до страхового стажу період роботи з 15.07.1992, оскільки за відсутності зазначення у трудовій книжці дати звільнення неможливо встановити період роботи.
В сукупності встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача-2 є протиправним в частині незарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 13.11.1988 по 03.09.1990, а відтак підлягає скасуванню.
При цьому, суд враховує, що перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію суд зазначає, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача-1 призначити пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії.
За таких обставин, з урахуванням повноважень Пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд вважає за необхідне покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області обов'язок повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2023 про призначення пенсії за віком.
При цьому, для ефективного захисту прав позивача, на підставі статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.
Тобто, відповідачем-1 має бути здійснений повторний розгляд поданої заяви позивача про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу позивача період роботи з 13.11.1988 по 03.09.1990.
Відповідно до частини першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України суд присуджує судові витрати на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 20.02.2023 № 2192321797 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.11.1988 по 03.09.1990 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 268,40 грн (двісті шістдесят вісім грн 40 коп).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судовий збір в сумі 268,40 грн (двісті шістдесят вісім грн 40 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 березня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя О.В. Поліщук