07 березня 2024 р. № 400/12428/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601
простягнення недоплаченої суддівської винагороди за листопад 2021 р в розмірі 5 569,20 грн,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (надалі - відповідач-1, ТУ ДСА), в якому просив стягнути з ТУ ДСА на свою користь 5569,20 грн. недоплаченої суддівської винагороди за листопад 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн, однак відповідачем за листопад 2021 року нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2102 грн., що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18жовтня 2023 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 400/12428/21 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Відповідач надав відзив на позов, в якому у задоволенні позову просив відмовити, в задоволенні вимог позивача, посилаючись на Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та зазначає, що діяло на підставі, в межах і в спосіб, передбачені законодавством України.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.
Указом Президента України №760/2019 від 17 жовтня 2019 року, призначено ОСОБА_1 на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва.
В листопаді 2021 року відповідач нарахував ОСОБА_1 суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року", в розмірі 2102 грн.
Таким чином, розмір посадового окладу позивача за листопад 2021 року склав 69366,00 грн. (2102,00 х 30 х регіональний коефіцієнт 1,1), що підтверджується змістом розрахункового листа за листопад 2021 року (арк.спр. 2).
Позивач, вважаючи невірним застосування відповідачем суми 2102 грн. для розрахунку його посадового окладу та як наслідок недоплати йому суддівської винагороди в сумі 5569,20 грн., звернувся до суду з даним позовом.
Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується зокрема регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до положень Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років;
дітей віком від 6 до 18 років;
працездатних осіб;
осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду апеляційної інстанції, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України "Про прожитковий мінімум" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 року №1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Водночас, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено наступні розміри прожиткового мінімуму для:
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.
Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Суд наголошує, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту з мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів" та Законом України "Про прожитковий мінімум", які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України.
При цьому, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IXяк і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст.130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
- ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд дійшов висновку, що абзац 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії.
Суд приймаючи до уваги доводи відповідача що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
При цьому, згідно з вимогами ч.4 ст.148 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", а не через відсутність відповідних бюджетних призначень. Жодних доказів того, що ДСА України не забезпечило відповідних видатків суду не надано.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява №63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Заявлений позивачем спосіб захисту його порушеного права у вигляді стягнення з відповідача на його користь 5569,20 грн. недоплаченої суддівської винагороди за листопад 2021 року не забезпечить ефективне поневолення порушених прав позивача, оскільки стягнення грошових сум може застосуватись у випадках, коли такі суми були нараховані, проте не виплачені. При цьому, розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області
За таких обставин, у даному випадку наявні підстави для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправним дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за листопад 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні. Отже, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_2 за листопад 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум, забезпечить ефективний захист порушених прав позивача.
Використовуючи надане суду право, слід покласти на відповідача 1 обов'язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад 2021року з урахуванням висновків суду в цій справі щодо наявності у позивача права на отримання суддівської винагороди та необхідності застосування для її розрахунку такої величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 частково.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 78, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 26299835,) Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за листопад 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за листопад 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 5569,20 грн. суддівської винагороди за листопад 2021 року відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Суддя О.М. Мельник