08 березня 2024 рокусправа № 380/29016/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103230001770 від 08.11.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2008 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра КНП «Славутицька міська лікарня» СМР. З 12.09.20203 по 01.10.2024 позивач визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1118341. 02.11.2023 позивач звернувся до Управління обслуговування громадян №9 (сервісний центр) ГУ ПФУ у Київській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №103230001770 від 08.11.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки необхідний страховий стаж згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії по інвалідності для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ групи у віці від 28 років до досягнення особою 39 років становить 08 років, а страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 03 роки 05 місяців 13 днів. Зазначив, що позивач був позбавлений можливості повноцінно працювати, оскільки хвороба періодично загострювалася та була необхідність лікуватися вдома. Пенсії, інші види соціальних допомог виплат та допомоги є основним джерелом існування, своєю відмовою у призначенні пенсії ГУ ПФУ у Львівській області позбавляє можливості існування позивача, оскільки працювати він не в змозі, інших доходів не має. Вказує, що суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати свої прав навіть теоретично. Просить позовні вимог задовольнити.
Ухвалою суду від 13.12.2023 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали десять днів з дня отримання копії ухвали. На виконання вимог ухвали суду позивачем усунуто зазначені недоліки.
Ухвалою суду від 09.01.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.01.2024 за вх.№7353 від представника ГУ ПФУ у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що частиною 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ групи - від 38 років до досягнення 39 років включно - 8 років. Однак за результатом розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.11.2023 про призначення пенсії по інвалідності та доданих документів, встановлено, що страховий стаж заявника на момент звернення становить лише 3 роки 5 місяців 13 днів. Відтак, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.11.2023 №103230001770 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю страхового стажу, необхідного для призначення цього виду пенсії.
05.02.2024 за вх.№9068 від представника ГУ ПФУ у Київській області надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що у зв'язку з відсутністю страхового стажу, а саме 8 років, позивачу відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії по інвалідності. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу, у нього відсутнє право на призначення пенсії по інвалідності.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 з 2008 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра КНП «Славутицька міська лікарня» СМР, що підтверджується довідкою №270.
Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1118341 підтверджується, що позивач визнаний особою з інвалідністю ІІ груп з 12.09.2023 по 01.10.2024.
02.11.2023 позивач звернувся із заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №103230001770 від 08.11.2023 відмовлено позивачу у призначенні пенсії по інвалідності.
У вказаному рішенні зазначено таке:
Вік заявника 39 роки 07 місяців 24 дні.
Необхідний страховий стаж згідно частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії по інвалідності для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ групи у віці від 38 років до досягнення особою 39 років становить 08 років.
Страховий стаж позивача становить 03 роки 05 місяців 13 днів.
За доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди.
Враховуючи всі подані документи право на пенсійну виплату відсутнє.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, що в даному випадку склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 30 Закону 1058-ХV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи. (ст. 31 Закону 1058-ХV)
Крім того положення ст. 32 Закону 1058-ХV встановлено що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії по інвалідності. Зокрема, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп, вік - стаж, а саме від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону. Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби або внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), у особи, яка звернулася за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.
Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою (ст. 34 Закону 1058-ХV ).
Приписами частин другої та четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державні і пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підстав документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осі і Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Як встановлено судом в ході розгляду справи, за результатом розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.11.2023 про призначення пенсії по інвалідності та доданих документів, встановлено, що страховий стаж заявника на момент звернення становить лише 3 роки 5 місяців 13 днів, при цьому, необхідний страховий стаж згідно частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії по інвалідності для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ групи у віці від 38 років до досягнення особою 39 років становить 08 років.
Крім цього, судом встановлено, що за доданими документами до страхового стажу позивача зараховано усі періоди.
Питання щодо правильності обрахування відповідачем необхідного стажу для призначення пенсії позивачем у позові не ставиться.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону 1058-ХV, а тому підстави для скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103230001770 від 08.11.2023 відсутні.
Щодо посилань представника позивача про те, що позивач був позбавлений можливості працювати, оскільки проблеми зі здоров'ям почалися ще зі школи, він не мав змоги повноцінно працювати, оскільки хвороба періодично загострювалася та була необхідність лікуватися вдома.
Суд зауважує, що умови для призначення пенсії по інвалідності для осіб з інвалідністю ІІ визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціювання системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У зв'язку з тим, що страховий стаж позивача згідно поданих документів становить лише 03 років 5 місяців 13 днів, що є меншим від встановлених Законом №1058-ІV 10 років, підстави для призначення пенсії позивачу на даний час відсутні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зважаючи на викладене, позивачем не доведено протиправність бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, натомість відповідачем доведено правомірність оскаржуваної відмови.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна