07 березня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/10443/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач (через свого представника - адвоката Вакуленка О.В.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його вчинити дії щодо переведення позивача на військову службу за його місцем проживання до в/ч НОМЕР_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що він являється особою з інвалідністю ІІІ групи, та за висновком ВЛК його визнали обмежено придатним до військової служби. Вказує, що оскільки особи з інвалідністю можуть проходити військову службу тільки за місцем проживання, звернувся із рапортом до відповідача про переведення його до іншої військової частини відповідно до його зареєстрованого місця проживання разом із відношенням відповідної військової частини. Проте, на думку позивача, відповідачем протиправно не вчинено дій щодо його переведення.
Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, представник відповідача вказує, що довідкою ВЛК позивачу не встановлено необхідності змінювати місце проходження служби за станом здоров'я, а отже, підстави для розгляду рапорту позивача про переведення відсутні. Також вказує, що місце проходження військової служби позивачем являється підрозділом забезпечення, де можуть проходити службу обмежено придатні особи.
Дослідивши матеріли справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_3 , яка підпорядкована ВЧ НОМЕР_1 (а.с.16).
Відповідно до довідки акту огляду МСЕК №392920 від 16.11.2023 року позивач являється особою з інвалідністю ІІІ групи (а.с.11).
Відповідно до довідки ВЛК від 05.11.2023 року № 1815 позивача визнано обмежено придатним до військової служби. Вказаною довідкою встановлено, що позивач придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, ТЦК та СП, установах, організаціях, навчальних закладах (а.с.6-7).
Позивач 08.12.2023 року звернувся до командира свого взводу із рапортом про переміщення його до військової частини НОМЕР_2 , як обмежено придатна особа з інвалідністю ІІІ групи (а.с.9).
До вказаного рапорту, зокрема, була долучена письмова згода ВЧ НОМЕР_2 від 08.11.2023 року №350/313/1/669, відповідно до якої, військовою частиною попередньо вивчений та відібраний як кандидат на проходження військової служби старшина ОСОБА_1 та планується на вакантну посаду Начальника сховища відділення зберігання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння ВЧ НОМЕР_2 (а.с.8).
У відповідь на адвокатський запит представника позивача про результати розгляду рапорту про переведення відповідачем була надана відповідь, в якому
вказано, що рапорт на переведення ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 розглянуто та прийнято позитивне рішення. Матеріли були передані для остаточного прийняття рішення до вищого військового керівництва ВЧ НОМЕР_1 , яким переведення погоджено не було, оскільки позивач вже перебуває у підрозділі забезпечення (а.с.5,10).
Не погодившись із бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінну спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно ст. 3 Закону № 2232 правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону Україну», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.7 ст.6 №2232 порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Військові посадові особи це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством (ч. 12 ст. 6 Закону № 2232).
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч. 13 ст. 6 Закону № 2232).
Таким чином, військовослужбовці можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули, виключно у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби.
Згідно з п. 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі Положення) вказаним Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Як вже зазначалось, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 на посаді головного сержанта відділення взводу радіорозвідки.
Відповідно до а.17 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Відповідно до розділу IV п.91 Положення переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані придатними або обмежено придатними до військової служби, але при цьому вони самі чи члени їх сімей мають потребу за станом здоров'я у зміні місця служби (проживання), здійснюється на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Відповідно до розділу IV п.113 переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Відповідно до довідки акту огляду МСЕК №392920 від 16.11.2023 року позивач являється особою з інвалідністю ІІІ групи (а.с.11).
Відповідно до довідки ВЛК від 05.11.2023 року № 1815 позивача визнано обмежено придатним до військової служби (а.с.6).
Позивач має зареєстроване місце проживання у м. Кропивницькому (а.с.15-зв).
Як вбачається із письмової згоди ВЧ НОМЕР_2 , вказана військова частина знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с.8).
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що довідкою ВЛК позивачу не встановлено необхідності змінювати місце проходження служби за станом здоров'я, а отже, підстави для розгляду рапорту позивача про переведення відсутні.
Проте, відповідачем не враховано норму закону а.17 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», де визначено, що особи з інвалідністю проходять військову службу за місцем свого проживання.
Тобто, необхідність переведення військовослужбовця виникає на підставі медичного висновка, а також, в даному випадку, відповідно до вимог закону.
Позивачем до рапорту про переміщення було долучено: довідку ВЛК від 05.12.2023 №1815; копію довідки акту огляду МСЕК №392920 від 16.11.2023 року; письмова згода ВЧ НОМЕР_2 від 08.11.2023 року №350/313/1/669.
Закон має вищу юридичну силу в порівнянні з підзаконними нормативно - правовими актами.
Згідно з приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що, оскільки законом, який має вищу юридичну силу ніж інші підзаконні нормативно-правові акти, визначено, що особи з інвалідністю можуть проходити військову службу тільки за місцем проживання, а позивач надав всі документи, які підтверджують стан його здоров'я, у відповідача були усі підстави для прийняття рішення про переміщення позивача до іншої військової частини відповідно до місця його проживання.
Отже, відмовляючи у задоволені рапорта позивача про переміщення до ВЧ НОМЕР_2 , відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не переміщення позивача до військової частини відповідно до місця його проживання як особу з інвалідністю.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо переведення позивача на військову службу за його місцем проживання до в/ч НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Вирішення питання про переміщення військово службовця належить до компетенції командування Військової частини НОМЕР_1 , тож суд не вправі втручатися у їх компетенцію.
Позаяк, з метою захисту і відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.12.2023 про переміщення його на військову службу за його місцем проживання до військової частини ВЧ НОМЕР_2 з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в
адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході судового розгляду відповідачем не доведено законність свої дій.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судових витрат судом не встановлено.
Керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нездійснення
переведення ОСОБА_1 на військову службу за його місцем проживання до військової частини ВЧ НОМЕР_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.12.2023 про переміщення його на військову службу за його місцем проживання до Військової частини ВЧ НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО