06 березня 2024 рокум. Ужгород№ 260/6214/23
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким просить суд:
- визнати протиправною відмову за №072050010913 від 08.05.2023 року Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, що полягала у не призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області, врахувати трудовий стаж, з якого обраховується пенсія ОСОБА_1 за періоди роботи - 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 03.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація);
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Закарпатській області, нарахувати пенсію ОСОБА_1 з моменту виникнення такого права, а саме з 06.04.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначає, що 25.04.2023 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління пенсійного фонду в Донецькій області від 08.05.2023 року №072050010913 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
До страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1992. з 22.03.1994 по 03.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку і припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж заявниці на дату звернення становить 27 років 09 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Представник позивача зазначає, що за законодавством російської федерації для включення періоду роботи, яка виконувалася на території російської федерації, до страхового стажу для призначення пенсії необхідно щоб за цей період нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації.
Таким чином, позивачем подано усі документи для підтвердження стажу ї роботи на території іншої держави-російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що ОСОБА_1 , звернулася із заявою від 25.04.2023 за призначенням пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (зі змінами) (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становить 27 років 09 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховані період роботи: - на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 02.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову №072050010913 від 08.05.2023 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058- IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, заперечує проти заявлених позовних вимог з аналогічних підстав, зазначених у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до суду було подано пояснення по суті спору відповідно до яких також не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 25 квітня 2023 року позивачка звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», подавши пакет необхідних документів.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду.
08 травня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням №072050010913 про відмову у призначенні пенсії позивачці було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1992. з 22.03.1994 по 03.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку і припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погодившись з такими діями, щодо відмови у призначенні пенсії, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року /далі - Закон №1058-IV .
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.4 вказаної статті іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Під час розгляду справи встановлено, що у спірному рішенні відповідачем визначено страховий стаж позивача 27 років 09 місяців 21 днів.
За доданими документами до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 року по 31.03.1992 року, з 22.03.1994 року по 02.03.1996 року та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку і припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Перевіряючи обґрунтованість вказаного рішення, колегія суддів зазначає наступне.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1 - 3 ст.24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 вказаної статті періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (ст. 4 Закону № 1058-IV).
Згідно зі ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана в тому числі Україною та рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 вказаної Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14 січня 1993 року, передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, при призначенні пенсії за законодавством України враховується набутий стаж та заробіток (дохід), з якого сплачено відповідну суму страхового внеску.
Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Суд зауважує, що Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 22.01.1993" від 01.12.2022 № 2783-IX набрав чинності 23.12.2022, а тому посилання відповідача на зазначений закон як на підставу для незарахування до спеціального (пільгового) трудового стажу позивача стажу роботи набутого в рф, суд вважає хибними.
Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених положень вбачається, що страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що в трудовій книжці у хронологічному порядку містяться записи про трудову діяльність позивача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень мають відповідати критерію обґрунтованості, який вимагає від останнього враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.
Суд вважає необхідним зазначити, що згідно ст. 101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3ст. 44 Закону № 1058-IV).
Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, суд дійшов висновку, що у випадку наявності сумнівів з приводу наданих позивачем документів, відповідач не був позбавлений встановленого законом права вчинити відповідні дії щодо проведення їх перевірки.
Згідно до ч.1 ст.7 Закону №1058-V, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
За результатами судового розгляду встановлено, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем, застрахованою особою, своїх прав, передбачених Законом №1058-V.
Відповідач, маючи сумніви щодо достовірності записів у трудовій книжці позивача не надав останньому допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії.
Відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в цьому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно з положеннями ст.3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Щодо відсутності доказів сплати позивачем страхових внесків за спірні періоди роботи суд зазначає, що чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці.
Будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів рф з вини позивача в суду немає.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорваті») (Trgo v. Croatia), щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Щодо зобов'язання Головного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області, нарахувати пенсію ОСОБА_1 з моменту виникнення такого права, а саме з 06.04.2023 року, суд зазначає наступне.
Відповідно ч.1 ст.83 Закону України "Про Пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:
а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не приймалось рішення про відмову у призначенні пенсії, а лише було повідомлено позивача про результат розгляду заяви з зазначенням підстав відмови в призначенні пенсії.
Виходячи з викладеного, суд вважає позовні вимоги, пред'явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача.
Судом встановлено, що позивачці 25 січня 2023 року виповнилося 60 років.
Оскільки позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії в межах 3-ох місяців з дня досягнення пенсійного віку, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію позивачці з дня досягнення пенсійного віку, а саме з 25 січня 2023 року.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугою років, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, судовий збір у розмірі 1073,60 грн., підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №072050010913 від 08.05.2023 рок про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за періоди роботи з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 02.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 набутого на території російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 25 січня 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк