Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/452/2024
27 лютого 2024 року місто Київ
справа №711/5486/22-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретарів судового засідання - Савлук І.М., Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Остапчука Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Державна установа «Черкаський слідчий ізолятор», Міністерство юстиції України про відшкодування моральної шкоди,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов до відповідача, в якому просив:
стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 3 000 000 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 08липня 2019року він був затримай в порядку ст.208 КПК України, а 10 липня 2019 року до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та поміщено до Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор».
Вказував, що до затримання, з лютого 2019 року він перебував на лікуванні в Канівській ЦРЛ з приводу хронічної ішемії лівої кісті руки, інфільтрація лівої кісті руки, парез лівого передпліччя із слабопозитивною динамікою одужання.
Зазначав, що він за направленням проходив обстеження та лікування в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова у м. Києві.
Посилався на те, що захворювання прогресувало.
Вказував, що вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2022 року його визнано винним у вчиненні кримінальних авопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі.
17 лютого 2022 року слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси за результатами розгляду скарги захисника Левченка M.Л. в інтересах позивача в порядку ст.206 КПК України, ухвалив рішення, яким зобов'язав начальника Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» та начальника медичної частини направити ОСОБА_1 для проведення повного медичного обстеження з проведенням необхідних медичних оглядів лікарів-спеціалістів, призначити необхідні дослідження, з урахуванням скарг на стан його здоров'я, та в подальшому забезпечити належне лікування позивача.
Зазначав, що згідно виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3927 від 14 березня 2022 року вбачається, що 11 березня 2022 року позивачу було проведено хірургічну операцію з ампутації нижньої кінцівки на рівні стегна.
Позивач вказував, що згідно довідки до акту огляду МСЕК №634901 від 11травня 2022 року йому було встановлено І «Б» групу інвалідності, безтерміново.
Зазначав, що відповідно до довідки №332 від 01 вересня 2022 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КНП «Канівська багатопрофільна лікарня», в зв'язку з тим, що 05 липня 2022 року йому проведено хірургічне втручання, що призвело до ампутації правої ніжньої кінцівки вище колін.
Посилався на те, що йому не було надано належної, своєчасної та доступної медичної допомоги під час тримання під вартою у Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор», що призвело до ампутації правої та лівої нижньої кінцівки вище колін.
Вказував, що незважаючи на його численні звернення до начальника Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» та начальника медичної частини, останні не забезпечили його належним обстеженням на лікуванням в умовах слідчого ізолятора.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
В обґрунтування вимог посилався на те, що ним було подано до Печерського районного суду міста Києва клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, однак суд першої інстанції залишив поза увагою подане клопотання. По даному клопотання суд рішення не приймав, а також не вирішив думки учасників судового процесу щодо заявленого клопотання, фактично позбавивши йогоправа як учасника процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту його прав.
Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що йому не було забезпечено необхідне діагностування та лікування, а медичну допомогу надано без додержання медичних стандартів. Вказані доводи повністю узгоджуються з практикою ЄСПЛ у цьому питанні.
Зазначав, що під час тримання його під вартою в умовах слідчого ізолятора, протягом усього періоду, на обох нижніх кінцівках були відкриті рани, оніміння, судоми, нестерпний біль, що унеможливлювало його ходу та рух нижніх кінцівок, що позбавляло сну. Належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора йому надати не могли і працівники медичної частини слідчого ізолятора просто не реагували на його заяви і прохання надати медичну домогому через постійний нестерпний біль.
Вважає, що у зв'язку з відсутністю належної, своєчасної та доступної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора, він втратив працездатність та отримання інвалідності І «Б» групи, спричинили порушення життєвих зв'язків останнього, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя і лікування.
31 жовтня 2023 року від третьої особи Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє проти доводів апеляційної скарги заперечувало, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Представник третьої особи Міністерства юстиції України в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Позивач ОСОБА_1 , відповідач Державна казначейська служба України та третя особа Державна установа «Черкаський слідчий ізолятор» в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від позивача надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу у його відсутність, вимоги апеляційної скарги підтримує та просив її задовольнити.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника третьої особи Міністерства юстиції України, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За змістом ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди посадовими особами, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями посадової особи Державна установа «Черкаський слідчий ізолятор» та наслідками, зазначеними позивачем у позові.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 липня 2019 року слідчим відділом Канівського ВП Золотоніського ВП ГУ НП в Черкаській області було відкито кримінальне провадження №12019250160000389 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.115 КК України ОСОБА_1
08 липня 2019 року позивач був затриманий в порядку ст.208 КПК України та останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та останнього було поміщено під варту до Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор».
Позивач у позовній заяві вказував, що до затримання з лютого 2019 року він перебував на лікуванні в Канівській ЦРЛ з приводу хронічної ішемії лівої кісті руки, інфільтрація лівої кісті руки, парез лівого передпліччя із слабопозитивною динамікою одужання. За направленням проходив обстеження та лікування в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова у м. Києві.
З відповіді філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виправної служби України» в Черкаській області від 08 вересня 2020 року стосовно стану здоров'я ОСОБА_1 , який утримувався у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» вбачається, що:
20 вересня 2020 року ОСОБА_1 був вивезений до Третьої міської лікарні швидкої медичної допомоги, де було проведено хірургічне втручання: ампутація некротизованої нігтьової фаланги лівої китиці.
06 грудня 2019 року, 08 січня 2020 року, 23 січня 2020 року ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-терапевтом, та встановлено діагноз: ампутаційна культя 2 пальця лівої китиці, проведено перев'язку, призначено лікування.
25 травня 2020 року огляд лікаря-терапевта, позивачу встановлено діагноз: гіпертензія, призначено лікування, рекомендовано консультація хірурга.
26 травня 2020 року оглянутий судинним хірургом КНП «ЧОЛ ЧОР» і встановлено діагноз: хронічна ішемія лівої нижньої кінцівки пальців стопи та надано рекомендація щодо обстеження та лікування.
06 січня 2020 року огляд завідувачки медичною частиною, призначено лікування.
23 червня 2020 року ОСОБА_1 був оглянутий лікарем - кардіологом, рекомендовано консультація кардіохірурга.
22 липня 2020 року проведено доплерографію артерій нижніх кінцівок, оглянутий судинним хірургом КНП «ЧОЛ ЧОР», а також завідувачем відділення. Рекомендовано лікування в стаціонарі хірургічного профілю.
19 серпня 2020 року огляд судинного хірурга.
З 20 серпня 2020 року по 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в Черкаській міській медичній частині згідно з рекомендаціями судинного хірурга
25 лютого 2021 року позивач був оглянутий сімейним лікарем КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської міської ради Черкаської області, в якого тривалий час перебував на обліку, призначено лікування та видано електронне направлення на термінову консультацію до судинного хірурга та електронне направлення на термінову госпіталізацію.
20 квітня 2021 року ОСОБА_1 доставлений до сімейного лікаря КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської міської ради Черкаської області.
07 липня 2021 року позивач був оглянутий судинним хірургом та лікарем невропатологом, призначено лікування та рекомендовано огляд у лікаря-неролага, консультації у лікаря-психіатра .
26 липня 2021 року за направленням позивачу проведено магніто-резонансну ангіоргафію артерій мозку та магніто-резонансну томографію головного мозку .
19 серпня 2021 року при огляді судинного хірурга, ОСОБА_1 встановлено діагноз: 173.1 - облітеруючий тромбангит (хвороба Бергера). Облітеруючий ендартеріїт н/к та верхніх кінцівок. Оклюзія задньогомілкових сегментів з обох сторін, стенози підколінних артерій. Дистальна ішемія нижніх кінцівок справа III ст., зліва III-IV ст. Некроз І пальця лівої стопи. Рекомендації: на даний момент хворий хірургічного лікування не потребує.
19 серпня 2021 року захисник Гнатюк Г.І. в інтересах позивача подала до Придніпровського районного суду м. Черкаси клопотання про звільнення останнього з-під варти, посилаючись на тяжку хворобу та необхідність подальшої госпіталізація його в лікарню для хірургічного втручання, та незабезпечення останнього належним лікуванням в умовах слідчого ізолятора.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 серпня 2021 року у задоволенні клопотання захисника Гнатюк Г.І. про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт відмовлено.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою задоволено.
03 вересня 2021 року ОСОБА_1 в умовах стаціонару КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги» проведено оперативне втручання, що вбачається з виписки з історії хвороби стаціонарного хворого від 03 вересня 2021 року №11339.
27 вересня 2021 року позивачу встановлено IV ст. захворювання.
02 листопада 2021 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: 173.1 - облітеруючий тромбангит (хвороба Бергера). Рекомендовано: реконструктивну операцію-алошунтування в спеціалізованих умовах 3 міської лікарні.
16 листопада 2021 року позивачу при огляді судинним хірургом встановлено діагноз: 173.1 - облітеруючий тромбангит (хвороба Бергера). Рекомендації: консультація судинного хірурга НІХТ ім.О.О.Шалімова (видано електронне направлення).
Згідно Консультативного висновку судинного хірурга від 16 листопада 2021 року позивачу встановлено діагноз: 173.1 - облітеруючий тромбангит (хвороба Бергера).
19 листопада 2021 року ОСОБА_1 видано електронне направлення на термінову госпіталізацію для оперативного ургентного втручання.
Згідно виписки №16144 із медичної карти стаціонарного від 01 грудня 2021 року, 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 в умовах КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги» проведено хірургічну операцію - шпутацію пальців лівої стопи.
09 грудня 2021 року позивачу знято шви та запропоновано ампутацію стопи лівої нижньої кінцівки.
05 січня 2022 року захисник Гнатюк Г.І. в інтересах позивача подала до Придніпровського районного суду м. Черкаси клопотання про звільнення останнього з-під варти, посилаючись на тяжку хворобу та необхідність подальшої госпіталізація його в лікарню для хірургічного втручання та незабезпечення останнього належним куванням в умовах слідчого ізолятора.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2022 року у задоволенні клопотання захисника Гнатюк Г.І. про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт відмовлено.
Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 лютого 2022 року за результатами розгляду скарги захисника Левченка M.Д. в інтересах позивача в порядку ст.206 КПК України, зобов'язано начальника Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» та начальника медичної частини направити ОСОБА_1 для проведення повного медичного обстеження з проведенням необхідних медичних оглядів лікарів - спеціалістів, призначити необхідні дослідження, з урахуванням скарг на стан його здоров'я та в подальшому забезпечити належне лікування ОСОБА_1 .
На запит захисника Гнатюк Г.І. в інтересах позивача, КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» листом від 12 березня 2022 року повідомила, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: аорто-артеріїт (хвороба Бюргера). Синдром Ляріша, ішемія лівої нижньої кінцівки IV ст., правої нижньої кінцівки ІІ ст. Б ст.стан після ампутації пальця лівої ступні (грудень 2021 року), гангрена лівої нижньої кінцівки. Оперативне лікування - ампутація показане в умовах хірургічного відділення КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої допомоги», де є спеціалізовані умови для перебування ув'язненого.
Згідно виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3927 від 14 березня 2022 року, 11 березня 2022 року позивачу було проведено хірургічну операцію з ампутації нижньої кінцівки на рівні стегна.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 березня 2022 року відносно ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
Згідно консультативного висновку спеціаліста від 22 квітня 2022 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: 173.1 - облітеруючий тромбантит (хвороба Бергера) с аортоартеріїт хвороба Бюргера Синдром Ляріша.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК №634901 позивачу було встановлено І «Б» групу інвалідності з 11 травня 2022 року, безтерміново.
Відповідно до довідки №332 від 01 вересня 2022 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КНП «Канівська багатопрофільна лікарня», в зв'язку з тим, що 05 липня 2022 року останньому проведено хірургічне втручання, що призвело до ампутації правої нижньої кінцівки вище колін.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що йому не було надано належної, своєчасної та доступної медичної допомоги під час тримання під вартою у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор», що призвело до ампутації правої та лівої нижньої кінцівки вище колін. Вказував, що незважаючи на його численні звернення до начальника ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» та начальника медичної частини, останні не забезпечили його належним обстеженням на лікуванням в умовах слідчого ізолятора, що призвело до його глибоких моральних та психологічних страждань.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Згідно з статтею 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
У випадку, якщо порушення (дія/бездіяльність) уповноваженого органу має триваючий характер, встановленню підлягає також конкретно визначений період бездіяльності такого органу, оскільки вказана обставина впливає на визначення розміру моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
В рішення Європейського суду з прав людини у справі «Байло проти України» (CASE OF BAYLO v. UKRAINE) (заява № 21848/20) від 24 лютого 2022 року Суд повторює, що «належність» медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі «Блохін проти Росії» [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див., наприклад, рішення у справах «Горбуля проти Росії» (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, та «Похлєбін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року обидва з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув'язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та «Колесникович проти Росії» (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року обидва з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов'язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному ув'язненому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах «Садретдінов проти Росії» (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та «Коновальчук проти України» (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року обидва з подальшими посиланнями).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач як на підтвердження своїх вимог надав копії медичних документів.
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких рішень, якимивизнано дії чи бездіяльність посадових осіб ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» та медичної частини незаконними. Оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» та медичної частини та встановлення судовими рішеннями протиправності їх поведінки є обов'язковим, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.
Представником третьої особи Міністерства юстиції України в суді апеляційної інстанції було надано копію постанови старшого слідчого СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області від 29 травня 2023 року про закриття кримінального провадження відомості про яке внесені до ЄРДР за №12022250310002231 від 21 вересня 2022 року за ч.1 ст.140 КК України, у зв'язку з встановленням відсутності у діянні складу кримінального правопорушення.
З вказаної постанови вбачається, що СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до ЄРДР за №12022250310002231 від 21 вересня 2022 року за фактом можливого неналежного виконання медичними працівниками частини Філії «ЦОЗ ДКВС України» в Черкаській та Кіровоградській областях своїх обов'язків відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.140 КК України.
У вказаному кримінальному провадженні на підставі вилучених медичних документів ОСОБА_1 призначено комісійну судово-медичну експертизу та згідно висновку експерта №04-01/17 встановлено, що лікування ОСОБА_1 проводилось, правильно, своєчасно, відповідно до призначень та рекомендацій лікарів та обумовлено до стану останнього, про що є записи в медичних картках амбулаторного хворого ОСОБА_1 та медичних картках стаціонарного хворого ОСОБА_1 , регламентувалось клінічним протоколом «Надання медичної допомоги хворим із облітеруючим тромбангіїтом (хворобою Вінівартера-Бюргера) наказ МОЗ України №676 від 12 жовтня 2006 року, уніфікованим клінічним протоколом первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Профілактика серцево-судинних захворювань» МОЗ України №564 від 13 червня 2016 року. Причинних зв'язків між лікуванням ОСОБА_1 у медичних закладах та ампутацією йому кінцівок немає.
Також у висновку експерта зазначено, що вчасне та в повному обсязі лікування та обстеження ОСОБА_1 не могло б зупинити прогресування захворювання та облітеруючий тромбантіїт. Запобігти ампутації у випадку вибору іншої тактики лікування будь-якими медичними працівниками та в будь-яких медичних закладах, в умовах стаціонару, неможливо.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що: суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 не було забезпечено необхідне діагностування та лікування, а медичну допомогу надано без додержання медичних стандартів; належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора йому надати не могли і працівники медичної частини слідчого ізолятора просто не реагували на його заяви і прохання надати медичну домогому через постійний нестерпний більспростовуються вищевикладеним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.77, 78 ЦПК України на підтвердження тих обставин, якими обґрунтовується розмір заподіяної безпосередньо йому моральної шкоди та того, що саме з вини посадовихосібДУ «Черкаський слідчий ізолятор» була завдана моральна шкода, а також наявність причинного зв'язку між діями посадових осіб ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» та медичної частини та спричиненням шкоди.
Також судом було вірно встановлено, що позивач отримав всебічнута належнумедичнудопомогупід час тримання під вартою.
Посилання позивача на те, що суд не розглянув його клопотання про призначення судово-психологічної експертизи для встановлення глибини страждань позивача та розміру завданої йому моральної шкоди, а також не вирішив думки учасників судового процесу щодо заявленого клопотання, фактично позбавивши його права як учасника процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту його правне впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки факт висновок судово-психологічної експертизи сам по собі не може свідчити про протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності посадовихосібДУ «Черкаський слідчий ізолятор»та медичної частини, відповідно, і не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 березня 2024 року.
Головуючий:
Судді: