22 лютого 2024 року м. Київ
Справа №362/4290/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/4400/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В, Поліщук Н.В.
за участю секретаря Бевзи А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Кравченко Л.М., 22 листопада 2022 року у м. Василькові, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради про визнання права власності,
У серпні 2017 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог від 19 вересня 2017 року, просила визнати факт спільного проживання 6 років до дня смерті із ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0428 га, кадастровий номер 3221455300:02:007:0073, розташовану за адресою: Київська область, смт. Глеваха, СТ «Лісова поляна».
Заявлені вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , якого вона доглядала останні 10 років, з яких 6 років до дня смерті проживала разом із спадкодавцем, вела спільний побут та господарство. ОСОБА_2 склав заповіт на ім'я позивача на майно, що складається з квартири. Оскільки заповіт не охопив спірну земельну ділянку, а отримати спадщину в порядку спадкування за законом позивач не має можливості, так як не перебуває із спадкодавцем в родинних відносинах, звернулася до суду із вказаним позовом /а.с.2-3, 21-22/.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради про визнання права власності - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано відсутністю доказів неможливості одержання ОСОБА_1 у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину через відсутність родинних відносин, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку, оскільки такі вимоги є передчасними.
Щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, то суд вказав, що дана вимога не підлягає задоволенню через недоведеність.
Не погодилась із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , нею подана апеляційна скарга, в якій вона вказує на те, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що суперечить процесуальному законодавству. Зазначає, що нею заявлялись дві позовні вимоги про становлення факту та визнання права, однак суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову обґрунтовував відмову лише у другій позовній вимозі, про першу позовну вимогу суд не зазначив жодного слова.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Барбелюк А.О. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили про задоволення заявлених ними вимог в повному обсязі.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, електронною поштою, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 17 жовтня 2016 року Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві /а.с.7,35/.
За життя, а саме 27 січня 2015 року ОСОБА_2 був складений заповіт, за яким він на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що належна йому на праві власності квартира АДРЕСА_1 , заповідається ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Коробановою О.В. 27 січня 2015 року /а.с.36 /на звороті//.
З матеріалів спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_2 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_1 звернулась 09 грудня 2016 року /а.с.34/.
ОСОБА_2 був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 18 грудня 2003 року, що підтверджується довідками КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м Києва» від 07 грудня 2016 року, а також листом Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 вересня 2019 року наданим на запит суду. При цьому дані про реєстрацію чи проживання інших осіб відсутні /а.с.35 /на звороті/, 36, 92/.
25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до П'ятої державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом /а.с.42 / на звороті//.
25 травня 2017 року державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Наумовим В.В., ОСОБА_1 , на підставі заповіту посвідченого П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 27 січня 2015 року, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, в якому вказано, що вона є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , яке складається з квартири АДРЕСА_1 /а.с.4, 54 /на звороті//.
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 04 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер: 3221455300:02:007:0073 за адресою: Київська область, Васильківський район, смт Глеваха, СТ «Лісова поляна» /а.с.5-6, 51/.
Також за даними Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 17 червня 2015 року присадибна ділянка з кадастровим номером: 3221455300:02:007:0073 за адресою: Київська область, Васильківський район, смт Глеваха, перебуває у приватній власності ОСОБА_2 /а.с.8-10/.
Згідно з резюме ТОВ «Бюро оцінок» № 241/16 від 26 березня 2016 року, станом на 20 липня 2017 року оціночна вартість земельної ділянки за адресою: Київська область, Васильківський район, смт Глеваха, СТ «Лісова поляна» становить 38063,00 грн /а.с.12/.
18 липня 2017 року від імені ОСОБА_1 була подана заява про видачу свідоцтва про прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_2 , яка складається з земельної ділянки, площею 0,0428 га, кадастровий номер: 3221455300:02:007:0073 за адресою: Київська область, Васильківський район, смт Глеваха, СТ «Лісова поляна». В заяві зазначено, що спадщину вона прийняла шляхом подачі заяви. Однак вказана заява не містить ні підпису ОСОБА_1 , ні державного нотаріуса /а.с.58/.
Постановою державного нотаріуса П'ятої державної нотаріальної контори Наумова В.В. від 18 липня 2017 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії за заявою ОСОБА_1 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна померлого ОСОБА_2 на частину земельної ділянки, площею 0,0428 га, кадастровий номер: 3221455300:02:007:0073 за адресою: Київська область, Васильківський район, смт Глеваха, СТ «Лісова поляна». Підставами для відмови державним нотаріусом визначено відсутність документів чи рішення суду щодо факту родинних чи інших відносин, а також пропуск встановленого законом строку для прийняття спадщини /а.с.11, 60/.
За паспортними даними позивач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 з 12 серпня 1984 року /а.с.59/.
Стороною позивача були надані копії квитанцій на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 в грудні 2015 року, жовтні 2016 року, березні 2017 року /а.с.100-102/.
Також позивачем надані дані про власний стан здоров'я, здоров'я її батьків, копія пенсійного посвідчення та довідка про встановлення їй статусу особи з інвалідністю /а.с.105-126/.
В суді першої інстанції, після закінчення підготовчого судового засідання, представником позивача було заявлено клопотання про допит двох свідків, однак в подальшому здійснено заяву про неможливість забезпечення прибуття свідків та про відмову від їх допиту /а.с. 103,140,173/.
В силу ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Положеннями ст. 1217 ЦК України визначені види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною 1 ст. 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
В силу ч.1 ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Положеннями ст. 1245 ЦК України визначено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В порядку ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. (ст. 1262 ЦК України)
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. (ст. 1263 ЦК України)
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. (ст. 1264 ЦК України)
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. (ст. 1265 ЦК України).
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З наведених обставин справи вбачається, що 25 січня 2015 року ОСОБА_2 склав заповіт, умовами якого визначив, що ОСОБА_1 після його смерті є спадкоємцем його майна - квартири АДРЕСА_1 .
Позивач після смерті ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини за заповітом та одержала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Інше майно в заповіті не вказано, а отже ним не охоплено та, виходячи з положень ст.ст. 1223, 1245 ЦК України, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
А отже та обставина, що спадкодавець склав на користь позивача заповіт на певне майно, сама по собі не свідчить про наявність у позивача підстав для спадкування іншого, не охопленого заповітом майна спадкодавця.
Матеріали справи не містять даних про наявність родинного зв'язку між позивачем та померлим ОСОБА_2 , і позивач не вказує про його наявність.
У позовних вимогах позивач вказувала на проживання зі спадкодавцем протягом останніх 6 років та просила встановити такий факт. З наведеного слідує, що позивач вказує на наявність обставин, які б давали їй право на спадкування за законом у четверту чергу.
Однак з матеріалів справи вбачається, що позивач і ОСОБА_2 мали різні зареєстровані місця проживання. При цьому будь-яких доказів на підтвердження обставин фактичного проживання позивача з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, проявів турботи один про одного, матеріали справи не містять. В матеріалах справи наявні лише копії квитанцій на оплату комунальних послуг, які стосуються двох місяців за життя ОСОБА_2 . А дані про стан здоров'я позивача та її батьків не свідчать про стосунки зі спадкодавцем.
Посилання представника позивача на наявність свідків не може бути прийняті до уваги суду, оскільки за результатами поданого клопотання судом не було постановлено ухвалу про їх допит, а в подальшому сторона позивача відмовилась від цього, про що свідчать відповідні заяви, внаслідок цього свідки у справі в порядку визначеному процесуальним законом не допитувались.
А отже позивачем не доведена наявність обставин, які б давали їй право на спадкування за законом у четверту чергу, проте саме вона звертаючись до суду з позовом мала надати або заявити про всі можливі докази на підтвердження заявлених нею вимог.
До того ж з матеріалів спадкової справи не вбачається, що позивач зверталась до нотаріуса в межах спадкової справи із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом, а подана від її імені заява про видачу свідоцтва про прийняття спадщини за законом не містить її підпису та підпису нотаріуса, а отже не може вважатися вчиненою. Однак державним виконавцем така заява розглянута і прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій з підстав відсутності факту родинних відносин та пропуску строку на звернення з такою заявою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що за відсутності доказів неможливості одержання ОСОБА_1 у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину через відсутність родинних відносин, такі вимоги є передчасними. З таким висновком колегія суддів апеляційного суду не може погодитись, оскільки відсутність даних про родинні відносини зі спадкодавцем, відсутність встановленого факту постійного проживання зі спадкодавцем протягом останніх п'яти років і наявність постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії є доказом неможливості одержання ОСОБА_1 у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину. І вказані обставини не свідчать про передчасність заявлених вимог.
Разом з цим, враховуючи викладені вище обставини колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю, не підлягає задоволенню через недоведеність, відповідає обставинам справи, однак він здійснений без будь-якого мотивування, оцінки наявних доказів, визначення характеру спірних правовідносин. Внаслідок цього позивач в апеляційній скарзі вказує, що ці вимоги взагалі не були розглянуті судом першої інстанції. Вказане свідчить про те, що цей недолік судового рішення має бути усунутий апеляційним судом.
Крім того рішення суду першої інстанції ухвалено без застосування норм, що регулюють спадкові правовідносини.
Враховуючи, що земельна ділянка право власності, на яку просить визнати позивач є майном, що не охоплено заповітом складеним на її користь, і виходячи з положень ст.ст. 1223, 1245 ЦК України, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах, що в ході розгляду справи не знайшли підтвердження обставини проживання позивача разом зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, і відповідно обставини наявності і неї права на спадкування в четверту чергу, то відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про визнання за нею права власності на земельну ділянку.
Отже доводи апеляційної скарги позивача щодо невмотивованості, необґрунтованості рішення суду першої інстанції, неправильного застосування норм матеріального права знайшли своє підтвердження частково. Проте вимоги позивача по суті спору не підлягають задоволенню, так як не доведені належними та допустимими доказами та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. А отже враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, вірно застосував норми процесуального законодавства щодо доказування, проте не навів належним чином мотивів та обґрунтування із застосуванням норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що на підставі ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд має підстави для зміни рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, шляхом викладення її в редакції цієї постанови.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, в порядку ст. 141 ЦПК України, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених нею судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської від 22 листопада 2022 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 08 березня 2024 року.