Справа № 534/60/22 Номер провадження 22-ц/814/1230/24Головуючий у 1-й інстанції Морозов В.Ю. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
22 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Чумак О.В.,
суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 серпня 2023 року, ухвалене суддею Морозовим В.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов'язання вчинити дії.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Комсомольського міського суду Полтавської області з вказаним позовом до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, який обґрунтував тим, що відповідно до договору оренди житлового приміщення від 05 березня 2004 року, укладеного ним з Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством № 1 в м. Комсомольськ (Горішні Плавні), він проживає в квартирі АДРЕСА_1 . З цього ж часу він зареєстрований за вищезазначеною адресою. У п. 3.1. Договору зазначено, що строк дії Договору до моменту появи власника квартири.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 квітня 2007 року квартира АДРЕСА_1 (загальна площа 28,96 кв.м., житлова площа 15,57 кв.м.) була визнана відумерлою спадщиною та перейшла у власність територіальної громади м. Комсомольська в особі Комсомольської міської ради.
Державна реєстрація відбулась 24 жовтня 2008 року, реєстраційний номер майна 25177301, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.08.2021 р.
Станом на 28.12.2012 у КП «КМБТІ» зареєстроване нерухоме майно по АДРЕСА_2 за іншою особою на підставі рішення Комсомольського районного суду Полтавської області від 06.04.2007р.
До часу вселення позивача у вказану квартиру вона належала на праві приватної власності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після передачі спірного майна у власність територіальної громади Комсомольська, 02 жовтня 2012 року, 16 січня 2015 року та 27 грудня 2017 року між позивачем та КЖРЕП № 1 були укладені договори позички житла у будинках комунального житлового фонду №Г28/22, а саме квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується зокрема рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 26.09.2017 року №274 про надання позивачеві у безоплатне строкове користування вказану квартиру.
У червні 2021 року на адресу позивача надійшов лист про необхідність звільнення вищезазначеної квартири, в зв'язку із закінченням 30 грудня 2020 року строку дії договору позички від 27 грудня 2017 року. Як зазначено в даному листі, в іншому випадку КЖРЕП №1 буде вимушено звільнити дане житлове приміщення в примусовому порядку.
Позивач звернувся до виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради із заявою про приватизацію вказаної квартири як особа, що не має у власності іншого житла, досить тривалий час проживаюча в даній квартирі та не маюча можливості звільнити дане житлове приміщення, проте 04 жовтня 2021 року позивачеві було відмовлено у наданні права на приватизацію вищевказаної квартири на підставі відсутності у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» такої підстави як користування житловим приміщенням на підставі цивільно-правового договору для отримання права на приватизацію.
Позивач вважає, що його права на приватизацію житлового приміщення, до якого він вселений на законних підставах, в якому він зареєстрований та проживає, порушені відповідачем.
З наведених підстав просить визнати незаконною відмову Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області в приватизації квартири АДРЕСА_1 , надану ОСОБА_1 , та зобов'язати Горішньоплавнівську міську раду Кременчуцького району Полтавської області вчинити певні дії, а саме - передати ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації вищевказану квартиру.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 серпня 2023 року позовну заяву до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю
Визнано відмову Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області в приватизації квартири АДРЕСА_1 , надану ОСОБА_1 , незаконною; зобов'язано Горішньоплавнівську міську раду Кременчуцького району Полтавської області вчинити певні дії, а саме - передати ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації квартиру АДРЕСА_1
Стягнуто з Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 1 984 грн. 00 коп. (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області та подала на нього апеляційну скаргу, в якій, з підстав неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 ..
Відповідач вказує, що у позивача відсутній ордер на спірне житлове приміщення, тому йому правомірно відмовили у винесенні рішення про надання дозволу на приватизацію спірного житлового приміщення.
Обставини сплати позивачем комунальних послуг та утримання квартири впродовж тривалого часу не мають правового значення.
ОСОБА_1 не звертався до органу приватизації Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою встановленої форми про приватизацію займаної квартири, а його звернення з заявою на адресу міського голови, який не має повноважень приймати рішення щодо передачі чи відмови у передачі житлових приміщень шляхом приватизації, було подано відповідно до вимог ЗУ «Про звернення громадян» та розглянуто.
Документів на приватизацію житлового приміщення згідно вимог Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, позивач не надав. Відмову компетентного органу з метою реалізації свого права на приватизацію він не отримував.
Відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
В судове засідання позивач не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся.
Відповідно до ст. 372 ч.2 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене та положення ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутність позивача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідно до договору оренди житлового приміщення від 05 березня 2004 року, укладеного між позивачем та Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством № 1 в м. Комсомольськ (Горішні Плавні), ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 . З дати укладання даного договору відбулась і реєстрація місця проживання позивача за вищезазначеною адресою (а.с. 15).
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 квітня 2007 року вказана вище квартира (загальна площа 28,96 кв.м., житлова площа 15,57 кв.м.) була визнана відумерлою спадщиною та перейшла у власність територіальної громади м. Комсомольська в особі Комсомольської міської ради (а.с. 25).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.08.2021 р.) КП «КМБТІ» 24.10.2008 року зареєстроване нерухоме майно по АДРЕСА_2 за Територіальною громадою м. Комсомольська в особі Комсомольської міської Ради як комунальна власність на підставі рішення Комсомольського районного суду Полтавської області від 06.04.2007р. (а.с. 26).
Також місцевим судом установлено, що відповідно рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 26.09.2017 року №274 про надання позивачеві у безоплатне строкове користування квартири АДРЕСА_1 були укладені договори позички житла у будинках комунального житлового фонду № Г28/22, від 02 жовтня 2012 року, 16 січня 2015 року та 27 грудня 2017 року між позивачем та КЖРЕП № 1. (а.с. 33-40).
У червні 2021 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист про необхідність звільнення позивачем вищезазначеної квартири, в зв'язку із закінченням 30 грудня 2020 року строку дії договору позички від 27 грудня 2017 року. Як зазначено в даному листі, в іншому випадку КЖРЕП № 1 буде вимушено звільнити дане житлове приміщення в примусовому порядку.
22.09.2021 року позивач звернувся до виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , в якій він зареєстрований та мешкає з 2004 року (а.с. 98).
04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність підстав у наданні права на приватизацію вищевказаної квартири на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки він користувався житловим приміщенням на підставі цивільно-правового договору (копія листа від 04.10.2021 року за вих. №0-1004-П (а.с. 27).
Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконною відмову Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області в приватизації та зобов'язання відповідача вчинити дії з передачі позивачу у власність шляхом приватизації спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який отримав житло у позичку, мав право звернутися із заявою про приватизацію вказаної квартири, тому відмова органу приватизаціє є незаконною. Відсутність ордеру, а також рішення органу самоврядування, яке стало підставою для його поселення, не є безумовною підставою для відмови у приватизації.
Колегія суддів, не в повному обсязі погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
У частині третій статті 9 ЖК України встановлено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків- пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає, і на спірну квартиру позивача не розповсюджується.
Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Умовою для проведення приватизації житла є обов'язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.
При цьому, пунктами 17, 18, 19 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 визначений порядок та перелік документів, які громадяни зобов'язані подати до органу приватизації для реалізації свого права.
Як установлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, позивач ОСОБА_1 відповідно до договору оренди житлового приміщення від 05 березня 2004 року, укладеного між ним та Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством № 1 в м. Комсомольськ (Горішні Плавні), проживає в квартирі АДРЕСА_1 . 22.10.2004 року відбулась реєстрація місця проживання позивача за вищезазначеною адресою.
В подальшому, відповідно до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 26.09.2017 року №274 про надання позивачеві у безоплатне строкове користування квартири АДРЕСА_1 , були укладені договори позички житла у будинках комунального житлового фонду № Г28/22, від 02 жовтня 2012 року, 16 січня 2015 року та 27 грудня 2017 року між позивачем та КЖРЕП № 1.
Таким чином, починаючи з 2004 року позивач ОСОБА_1 на законних підставах проживає в квартирі АДРЕСА_1 .
З моменту реєстрації позивача в спірній квартирі, його право на користування житловим приміщенням ніким, в тому числі відповідачем, не оспорювалось, як і порядок поселення його в займану квартиру.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Відповідно до статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, яка регулює правовідносини щодо найму (оренди).
Приймаючи до уваги те, що договір найму житлового приміщення та позички мають тотожну правову природу, суд першої інстанці прийшов до правильного висновку щодо наявності у позивача права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною відмову в приватизації квартири та зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме передати позивачу у власність шляхом приватизації спірну квартиру, суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» (далі Положення), яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положенням, в тому числі й рішенням органу приватизації.
Так, пунктами 17, 18 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви. Зразок бланку наведено у додатку 2 цього Положення, а також подає до органів приватизації пакет документів, перелік яких визначений пунктом 18 Положення.
Таким чином, із системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції і вказане не оспорюється представником позивача, на час звернення до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 заяву встановленого зразка, а також документи, визначені пунктом 18 Положення до органу приватизації не подавав.
Як убачається з матеріалів справи, подана ним 22.09.2021 року заява на ім'я міського голови, розглянута відповідно до ЗУ «Про звернення громадян» та надана відповідь № 0-1004-П від 04.10.2021, яку позивач розцінює як відмову у приватизації квартири. Проте, до вказаної заяви не було надано жодних документів, передбачених пунктом 18 Положення та вона не була предметом розгляду органом приватизації Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Таким чином, на час звернення позивача з даним позовом не була дотримана процедура звернення до відповідного органу щодо приватизації спірної квартири, яка чітко встановлена ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконною відмову в приватизації квартири та зобов'язання відповідача вчинити певні дії відсутні.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
З матеріалів справи вбачається, що 08.02.2023 року органом приватизації Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області прийнято рішення № 2 про відмову у приватизації квартири АДРЕСА_1 . Дане рішення прийнято за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , та пакету документів, які були подані після звернення його до суду з даним позовом. Проте, вказане рішення, а також підстави відмови не були предметом пред'явленого ОСОБА_1 у січні 2022 року позову та, відповідно, розгляду і оцінки судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області підлягає задоволенню, а рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 серпня 2023 року - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 368, 374, 376 ч. 1 п.п. 3.4, 382-384,389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області задовольнити.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 серпня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя О. В. Чумак
Судді Ю.В.Дряниця
Л.І.Пилипчук