номер провадження справи 4/212/23
06.02.2024 Справа № 908/3297/23
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Комунального підприємства «Водоканал», (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61)
відповідача Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129-А)
про стягнення 10 049 077,49 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Гриценко О.І., на підставі довіреності № 9 від 30.12.2022;
від відповідача - Балховітіна В.Г., на підставі довіреності № 1 від 30.12.2022;
30.10.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 5426/23/9 від 09.10.2023 (вх. № 3610/08-07/23 від 30.10.2023) Комунального підприємства «Водоканал», м. Запоріжжя до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя про стягнення 10 049 077,49 грн. заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019, в тому числі 9 990 605,85 грн. основного боргу за надані послуги, 32 093,46 грн. пені та 26 378,18 грн3 % річних.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023 справу № 908/3297/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3297/23, справі присвоєно номер провадження справи 4/212/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.12.2023.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/3297/23 до 05.02.2024, підготовче засідання відкладалося на 24.01.2024.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.01.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/3297/23, справу призначено до розгляду по суті, судове засідання призначено на 06.02.2024.
В судове засідання 06.02.2024 з'явилися представники сторін, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».
В судовому засіданні 06.02.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 526, 625, 628, 629 ЦК України, ст., ст. 174, 193 ГК України, ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Підставою для звернення з позовом до суду зазначено неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги за період з червня по серпень 2023 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 9 990 605,85 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг з водопостачання позивач, керуючись приписами діючого законодавства та положеннями укладеного сторонами договору, нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 26 378,18 грн. і пеню в розмірі 32 093,46 грн. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 150 736,16 грн.
Відповідач надав суду Відзиві на позовну заяву вих. № 12/1286 від 16.11.2023 (вх. № 24620/08-08/23 від 16.11.2023), в якому не заперечив наявність у КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради заборгованості перед КП «Водоканал» за надані послуги водопостачання по договору про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 за період червень - серпень 2023 року в розмірі 9 990 605,85 грн. Проте, відповідач оспорює нарахування позивачем пені у зв'язку із законодавчими обмеженнями щодо нарахування такого виду відповідальності як пеня через введення карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Також відповідач вважає наявними підстави для звільнення його від господарської відповідальності через форс-мажорні обставини, які спричинені повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України, веденням на території України режиму воєнного стану, тимчасовою окупацією російськими військами та окупаційною адміністрацією частини території Запорізької області, де перебувають сім із восьми структурних підрозділів КП «ОБЛВОДОКАНАЛ» Запорізької обласної ради. На підставі зазначеного, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд позовні вимоги задовольнити в частині стягнення 9 990 605,85 грн. основного боргу та 26 378,18 грн. 3 % річних. В частині стягнення 32 093,46 грн. пені відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог КП «Водоканал». Крім того, посилаючись на приписи ст., ст. 239, 331 ГПК України, враховуючи в сукупності всі вище наведені обставини, повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України та ведення на території України режиму воєнного стану, ведення на території Запорізького регіону активних військових дій, вкрай складний фінансовий стан КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду у даній справі в частині стягнення основного боргу на 12 місяців шляхом здійснення щомісячних рівними частинами.
Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 29.11.2023, (вх. № 25532/08-08/23 від 29.11.2023), в якій підтримав заявлені позовні вимоги з раніше наведених у позові фактичні обставини справи та нормативних посилань. Також позивач просить суд зауважити, що 17.03.2020 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ (набрав чинності 17.03.2020), яким на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. 17.03.2020 прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 533-ІХ (набрав чинності 18.03.2020), яким встановлено до 1 липня 2020 року зупинити дію пункту 10 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 7 та частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Позивачем нарахована пеня відповідно до умов п. 6.2 договору про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 та приписів ч. 1 ст. 26 Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини, є ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що встановлює розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасну оплату отриманих житлово-комунальних послуг. Дана норма і була зупинена з 18.03.2020 (дата набранні чинності Законом № 533-ІХ) до 01.07.2020. Таким чином, норми Закону № 533-ІХ є спеціальними відносно Закону № 530-ІХ, та підлягають застосуванню судом. Щодо наявності форс-мажорних обставин (військові дії, окупація), на які посилається відповідач, то позивач вважає, що відповідач не довів належними і допустимими доказами, в розумінні вимог Господарського процесуального кодексу України, явності таких обставин конкретно щодо правовідносин сторін за договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019. Крім того, лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, виданий Торгово-промисловою палатою України, на який посилається відповідач, не є достатнім доказом, бо не є сертифікатом відповідно до вимог Закону, а є лише листом, а відповідні сертифікати повинні мати індивідуальний характер під кожен окремий договір, тобто видані для кожного окремого суб'єкта господарської діяльності згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Також відповідачем не дотримані умови розділу 8 договору про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 щодо повідомлення іншій стороні договору про настання форс-мажорних обставин. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.
Відповідачем заперечення на відповідь на відзив суду не надавалися.
Розглянувши зібрані у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи,суд
01.05.2019 Комунальним підприємством «Водоканал» (позивач у справі, Водоканал) та Комунальним підприємством «Облводоканал» Запорізької обласної ради (відповідач у справі, Споживач) укладено Договір № 3633/4 про надання послуг з водопостачання (далі - Договір), предметом якого є забезпечення Водоканалом Споживачу через мережі централізованого водопостачання по магістральному водогону Запоріжжя-Вільнянськ-Новомиколаївка водопостачання на господарсько-питні, побутові і технічні потреби для потреб Споживача та споживачів (населення, бюджетні установи, інші споживачі) Вільнянського, Запорізького та Новомилаївського районів Запорізької області.
За умовам розділу 2 Договору він діє з 01 травня 2019 по 31 грудня 2019. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його терміну, про його припинення не було письмово заявлено однією із сторін. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.
Матеріали справи не містять заяв сторін про розірвання Договору про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019. Так само сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано. Отже у спірному періоді Договір є діючим.
Додатковою угодою № 1/01/08/202 від 01.08.202 сторони внесли зміну до предмету Договору та визначили, що Водоканал надає Споживачу послуги з централізованого водопостачання на господарсько-питні, побутові і технічні потреби для потреб Споживача та споживачів (населення та утримання тварин, обслуговування автотранспорту, бюджетні установи, інші споживачі) Запорізького району Запорізької області, у т.ч за напрямками м. Вільнянськ, смт. Новомиколаївка, см. Балабине, смт. Кушугум, смт. Малокатеринівка, по яким Споживач є виконавцем послуг.
Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 Договору «Обов'язки сторін» визначено, що Водоканал зобов'язаний забезпечити Споживачу подачу питної води в точці підключення вводу Споживача до мереж Водоканалу згідно схеми мереж водопостачання.
В свою чергу, Споживач зобов'язаний, зокрема, своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання; своєчасно надавити Водоканалу покази засобу обліку питної води для проведення розрахунків за водопостачання у терміни, зазначені у п.п. 5.1, 5.1.1. (п.п. 3.2.1, 3.2.2 п. 3.2 Договору).
Згідно з п. 3.1.2 Договору Водоканал зобов'язаний у разі необхідності перевіряти правильність зняття Споживачем показів засобів обліку води та здійснювати контроль за наданими споживачем відомостями про об'єми водопостачання та складати відповідні акти.
В розділі 5 Договору сторонами погоджено порядок розрахунків. Так, відповідно до п. 5.1 Договору основним документом на оплату є Акт-рахунок. Споживач в останній день кожного місяця надає Водоканалу Звіт про показники приладу обліку питної води та об'єми водопостачання за визначеною формою. На підставі даних Звіту або акту, зазначеного у п. 3.1.2 даного договору, Водоканал визначає обсяги наданих Споживачу послуг і розмір оплати та протягом 2-ох робочих днів виписує Акт-рахунок у 2-х примірниках, підписаний представником Водоканалу. Споживач зобов'язаний протягом 5-ти банківських днів, з дня надання звіту, самостійно отримати у Водоканалі та підписати всі примірники Акту-рахунку. Оплата Споживачем на розрахунковий рахунок Водоканалу суми, вказаної в Акті-рахунку здійснюється до 12-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Якщо споживач відмовляється підписати Акти-рахунки, представником Водоканалу в Акті-рахунку робиться відповідний запис про таку відмову. Документи пересилаються Споживачу поштою. Оформлений таким чином Акт-рахунок є обов'язковим для сплати у вказані в ньому терміни, а також підставою для розрахунків за водопостачання. Відсутність заперечень до актів-рахунків у термін трьох банківських днів з моменту отримання, підтверджує визнання Споживачем обсягу, якості наданих послуг, розміру плати за них та прийняття їх в повному обсязі. Водоканал розглядає зауваження/заперечення Споживача у термін не більше ніж 2 (два) дня з дня отримання письмового зауваження/заперечення Споживача. У разі визнання Водоканалом зауважень/заперечень споживача обґрунтованими, Водоканал вживає заходів щодо усунення таких недоліків, при цьому Акт-рахунок є обов'язковим для прийняття виконання у вказані строки в частині наданих послуг, які визнаються сторонами без заперечень. У разі, якщо заперечення Споживача визнані Водоканалом необґрунтованими, акт-рахунок є обов'язковим для прийняття та виконання у встановлені строки, а також є підставою для розрахунків за водопостачання, при цьому споживач має право в порядку, передбаченому чинним законодавством, в процесі судового розгляду обґрунтовувати і доводити свої зауваження/заперечення, вказані ним в акті-рахунку.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору КП «Водоканал» та КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради протягом періоду червень - серпень 2023 року щомісячно (в останній день кожного місяця) складали та підписували двосторонні Акти технічного обстеження водопроводу, зокрема № 74 від 30.06.2023, № 95 від 31.07.2023, № 92 від 31.08.2023 та два Акти б/н від 31.08.2023.
В даних Актах зазначалися витрати спожитої води за показаннями водоміру; час відсутності живлення витратоміра та час, протягом якого значення витрат було менше за мінімальне допустиме. На підставі зазначених даних, в кожному з Актів остаточно визначався обсяг спожитої питної води.
Відповідно до відомостей, зазначених у вказаних вище Актах, сторонами складалися, оформлювалися та підписувались Акти № 3633/4 від 30.06.2023, від 31.07.2023 і від 31.08.2023 про об'єми водопостачання за період червень - серпень 2023 року.
Також відповідно до умов Договору за вказаний період сторонами складені Акти-рахунки № 3633/4 згідно з вказаними вище актами технічного обстеження, в яких відображені обсяги водопостачання та їх вартість, належна до сплати. Акти-рахунки підписані представниками обох сторін без зауважень та претензій, а саме:
- Акт-рахунок № 3633/4 від 30.06.2023 за червень 2023 року - на суму 2 763 362,48 грн.;
- Акт-рахунок № 3633/4 від 31.07.2023 за липень 2023 року - на суму 2 747 305,24 грн.;
- Акт-рахунок № 3633/4 від 31.08.2023 за серпень 2023 року - на суму 3 134 218,09 грн.;
- Акт-рахунок № 3633/4 від 31.08.2023 за серпень 2023 року - на суму 1 345 720,04 грн.
Всього загальна сума вартості наданих послуг згідно з актами-рахунками за визначений період склала 9 990 605,85 грн.
Відповідач у передбачені Договором строки не здійснив оплату за послуги водопостачання, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 9 990 605,85 грн.
Станом на час вирішення спору судом позивач наполягає на тому, що заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період становить 9 990 605,85 грн.
Відсутність своєчасної оплати відповідачем рахунків за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надання послуг з водопостачання у розмірі 9 99 605,85 грн., пені в розмірі 32 093,46 грн. і 3 % річних у розмірі 26 378,18 грн.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 903 цього Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, позивачем надавалися відповідачу послуги водопостачання за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 за червень - серпень 2023 року.
Відповідно до сформованих позивачем Актів-рахнків за спірний період відповідачу надано послугу з водопостачання на загальну суму 9 990 605,85 грн., яка станом на час вирішення спору судом відповідачем не оплачена.
Відповідачем факт наявності заборгованості перед позивачем з оплати послуг з водопостачання за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 за червень - серпень 2023 року визнається, про що відповідачем зазначено у відзиві на позовну заву.
Статтею 509 ЦК України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що матеріалами справи доведений факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 в період з червня по серпень 2023 року в частині надання відповідачу послуг з водопостачання.
Відповідач за надані йому послуги водопостачання не розрахувався у встановлений Договором строк, у зв'язку із чим суд вважає, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 за період з червня по серпень 2023 року у розмірі 9 990 605,85 грн. матеріалами справи підтверджується, позивачем належним чином доведена, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню судом.
Відповідно до змісту ст., ст. 610, 611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 підтверджено матеріалами справи.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 26 378,18 грн. 3 % річних і 32 093,46 грн. пені.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 6.2 Договору, яким передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення оплати за надані Водоканалом послуги Споживач зобов'язаний сплатити Водоканалу пеню в розмірі 0,01 % від суми боргу за кожен день прострочення оплати, але загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу згідно Закону «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до розрахунку позивача сума пені за неналежне виконання Комунальним підприємством «Облводоканал» Запорізької обласної ради зобов'язань по оплаті за надані послуги водопостачання за червень - серпень 2023 року за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 становить 32 093,46 грн., яка розрахована наступним чином: по розрахункам за червень 2023 року за період з 13.07.2023 по 19.09.2023; по розрахункам за липень 2023 року за період з 15.08.2023 по 19.09.2023; по розрахункам за серпень 2023 року за період з 13.09.2023 по 19.09.2023.
Відповідач заперечив проти вимог позивача про стягнення пені із посиланням на законодавчі обмеження щодо нарахування такого виду відповідальності як пеня через введення карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Стовно вимог позивача про стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.
17.03.2020 прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 533-ІХ (який набрав чинності 18.03.2020) (Далі - Закон № 533-ІХ).
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 533-ІХ встановлено до 1 липня 2020 року зупинено дію пункту 10 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 7 та частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Так, ч. 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
Також, 17.03.2020 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ (який набрав чинності 17.03.2020) (далі - Закон - № 530-ІХ).
Відповідно до п.п. 4 п. 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 530-ІХ на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 на усій території України установлено карантин.
Карантин, впроваджений в Україні з 12.03.2020, безперервно продовжувався до 30.06.2023 (постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023).
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки послуга з водопостачання є житлово-комунальною послугою, то в період з 13.07.2023 по 30.07.2023, за який позивач нарахував пеню за неоплату послуг водопостачання за червень 2023 року, з огляду на приписи п.п. 4 п. 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України № 530-ІХ, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4 974,05 грн. за період з 13.07.223 по 30.07.2023 не підлягають задоволенню, оскільки за вказаний період забороняється нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Згідно проведеного судом перерахунку за порушення відповідачем зобов'язань по оплаті за надані послуги водопостачання за червень - серпень 2023 року за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 27 119,41 грн. за загальний період з 31.07.2023 по 19.09.2023.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в частині стягнення 27 119,55 грн. пені. В іншій частині вимог про стягнення пені в позові відмовляється.
Стосовно доводів відповідача, що обставини тимчасової окупації частини території Запорізької області, в тому числі тих де розташовані структурні підрозділи відповідача, ведення бойових дій та введення режиму воєнного стану на території України є обставинами непереборної сили, тобто форс-мажорними обставинами, які впливають на виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 та є підставами для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді пені, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.
Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов'язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов'язання.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 13.05.2023 включно.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Керуючись вищевказаною нормою, Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов'язку виконати зобов'язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов'язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).
Відповідно розділу 8 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання умов Договору при настанні форс-мажорних обставин. Доказом форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати України. Період звільнення від відповідальності починається моменту оголошення невиконуючою стороною форс-мажору.
У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість вчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за Договором.
Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Відповідачем не надано суду таких документів Торгово-промислової палати України/інших компетентних органів, установ, які стосуються саме правовідносин сторін в рамках Договору про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019.
Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (КП «Водоканал») також знаходиться в несприятливому економічному становищі.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 у вигляді пені.
У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться, зокрема зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем розрахунків по Договору про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019, вимога про стягнення з нього 3 % річних заявлена позивачем обґрунтовано.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення 26 378,18 грн. 3 % річних, які розраховані наступним чином: по розрахункам за червень 2023 року за період з 13.07.2023 по 19.09.2023; по розрахункам за липень 2023 року за період з 15.08.2023 по 19.09.2023; по розрахункам за серпень 2023 року за період з 13.09.2023 по 19.09.2023.
Судом перевірений наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 26 378,18 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про розстрочення виконання рішення суду у даній справі строком на 12 місяців.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.
Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Відповідно до приписів частин 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
В обґрунтування заяви про надання розстрочки відповідач посилається на важкий фінансово-господарський стан підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією значної території Запорізької області Російською Федерацією, у зв'язку із чим катастрофічно знизилися показники оплати споживачів за послуги водопостачання, значно збільшився обсяг кредиторської та дебіторської заборгованості КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради. Крім того, Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Великобілозерська сільська територіальна громада Василівського району Запорізької області, Василівська міська територіальна громада Василівського району Запорізької області (місцезнаходження структурних підрозділів відповідача) тимчасово окуповані Російською Федерацією. Відповідач стверджує, що позбавлений можливості доступу до своїх структурних підрозділів та їх майна, які розташовані на тимчасово окупованій території.
Як слідує з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню: 22022080000002489 від 28.12.2022 щодо кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України, у період часу з 24.02.2022 невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил Російської Федерації в порушення законів та звичаїв війни, діючи умисно захопили будівлі та частково знищили майно об'єкту критичної інфраструктури КП «Облводоканал» ЗОР, а саме: Експлуатаційний цех по водопостачанню Західного групового водоводу (смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області), Василівський експлуатаційний цех водопостачання та водовідведення (м. Василівка Василівського району Запорізької області), Таврійський експлуатаційний цех водопостачання та водовідведення (м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області), Великобілозерський експлуатаційний цех водопостачання та водовідведення (с. Велика Білозерка Василівського району Запорізької області), Куйбишевський експлуатаційний цех водопостачання та водовідведення (смт. Більмак Пологівського району Запорізької області), Розівський експлуатаційний цех водопостачання та водовідведення (с. Розівка Пологівського району Запорізької області), крім того, артилерійськими та ракетними обстрілами пошкодили споруди і майно Степногірського експлуатаційного цеху водопостачання та водовідведення (смт. Степногірськ Запорізької області) та Вільнянського експлуатаційного цеху водопостачання та водовідведення, тим самим завдали майнову шкоду, сума якої встановлюється.
Суд зазначає, що викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов'язання. Суд зауважує, що всі підприємства, установи та організації України під час збройної агресії Російської Федерації проти України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.
При цьому відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців, не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином він буде щомісячно погашати заборгованість.
Крім того, слід зазначити, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Оцінивши у сукупності надані докази, зіставляючи майнові інтереси обох сторін, беручи до уваги факт того, що інфляційні процеси в державі також негативно впливають на майнові інтереси позивача у справі, суд не вбачає виключних підстав для надання відстрочки виконання рішення.
Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки є правом, а не обов'язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб'єкту господарювання.
Таким чином, оскільки посилання відповідача щодо ускладнення виконання рішення суду не підтверджені відповідними доказами, враховуючи заперечення позивача проти розстрочення виконання рішення, а також те, що поданими доказами не підтверджено наявну загрозу банкрутства відповідача, відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення, та відповідно винятковість обставин, які ускладнять виконання рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Позивач надав частково надав докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву в частині вимог про стягнення пені, враховані судом при прийнятті рішення у даній справі.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9 990 605,85 грн. основного боргу за надані послуги водопостачання, 26 378,18 грн. трьох відсотків річних і 27 119,41 грн. пені. В іншій частині позовних вимог в позові відмовляється.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Комунального підприємства «Водоканал», м. Запоріжжя до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя про стягнення 10 049 077,49 грн. заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання № 3633/4 від 01.05.2019 задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129-А, ідентифікаційний код юридичної особи 03327115) на користь Комунального підприємства «Водоканал», (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61, ідентифікаційний код юридичної особи 03327121) 9 990 605 (дев'ять мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч шістсот п'ять) грн. 85 коп. основного боргу, 26 378 (двадцять шість тисяч триста сімдесят вісім) грн. 18 коп. 3 % річних, 27 119 (двадцять сім тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 41 коп. пені та 150 661 (сто п'ятдесят тисяч шістсот шістдесят одну) грн. 55 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволені позовних вимог відмовити.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 08» березня 2024 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.