пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
08 березня 2024 року Справа № 903/8/24
за позовом: підприємця Філонока Сергія Олександровича, м. Первомайськ, Миколаївська обл.
до відповідача: підприємця Лисенка Владислава Ігоровича, с. Кухлиничі, Локачинський р-н., Волинська обл.
про стягнення 113 960 грн 44 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
02.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява підприємця Філонока Сергія Олександровича до підприємця Лисенка Владислава Ігоровича про стягнення 113 960 грн 44 коп., з яких 112 775 грн 52 коп компенсації за пошкоджений під час перевезення товар відповідно до договору на транспортно-експедиційні послуги від 06.07.2022 №ВБ2101/22, 621 грн 04 коп 3% річних, 563 грн 88 коп інфляційних втрат та судових витрат по справі.
Крім того 03.01.2024, 05.01.2024 від позивача надійшла заява про поновлення строку для подання доказу під номером №13 відповідно до переліку доказів, що додаються до позовної заяви, а саме флешкарти із записаними копіями 3-х відеофайлів із накладенням ЕЦП, який помилково не було вкладено до конверта під час направлення до суду.
Враховуючи вищевикладене, наявність спірного доказу в переліку додатків, доданих до позовної заяви, подання позивачем доказів його надіслання відповідачу, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд долучив його до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримав 12.01.2024 (а.с. 78).
Строк для подання відзиву - по 29.01.2024.
22.01.2024 надійшов відзив відповідача, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що у заявці на перевезення не було вказано про клас небезпеки. В супереч п. 2.1.1 договору позивач жодним чином не повідомив відповідача про особливі характеристики вантажу, зокрема матеріал, з якого він виготовлений, про крихкість. На пакуванні були відсутні маркування про крихкість вантажу. Наявність спеціального маркування вантажу, який вимагає особливого поводження, передбачено розділом 7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Подані позивачем акти приймання товару №277 від 13.10.2023, від 13.10.2023 №б/н різні за своїм змістом та складені у різний період часу. В CMR відсутні будь які записи про виявлені пошкодження. З поданого позивачем відео вбачається, що особи, які здійснювали пакування та навантаження, не здійснили всі необхідні заходи для того, аби при транспортуванні вантаж не пошкодився. Відповідальність за належне пакування вантажу лежить виключно на продавцеві та покупцеві вантажу. Попередній розрахунок судових витрат на правничу допомогу відповідача складає 12 000 грн.
Позивач відзив відповідача отримав 22.01.2024 (а.с. 97).
Строк для подання відповіді на відзив - по 25.01.2024.
Відповідь позивача на відзив відповідача на адресу суду не надходила.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки (але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі), призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
06.07.2022 між підприємцем Філонок С.О. (експедитор) та підприємцем Лисенко В.І. (перевізник) укладено договір на транспортно-експедиційні послуги №ВБ2101/22 (а.с. 11-14).
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з договору.
Між сторонами зобов'язання виникли з договору на транспортно-експедиційні послуги №ВБ2101/22 від 06.07.2022.
Згідно умов договору експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також по організації таких перевезень (п. 1.1). На кожне окреме перевезення оформляється заявка (доручення, замовлення) експедитора перевізнику, що містить опис умов і особливостей конкретного перевезення і є обов'язковим додатком до цього договору, іменоване в подальшому заявка. У заявці узгоджуються умови і особливості конкретного перевезення. У випадку наявності розбіжностей в умовах цього договору і заявки, перевагу мають умови заявки (п. 1.4). Експедитор зобов'язується надавати перевізнику заявки не пізніше ніж за 24 години, а при внутрішньому перевезенні - за 12 годин до дати завантаження. У заявці зазначаються: точна адреса завантаження/розвантаження, дата і час прибуття на завантаження, найменування вантажовідправника, найменування вантажу, його кількість, включаючи вагу брутто, характеристику та тип вантажу та особливості його перевезення (якщо такі наявні), місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови (п. 2.1.1); забезпечити завантаження кожного автомобіля, наданого перевізником, пред'явити до перевезення вантаж, зазначений у заявці (п. 2.1.3); забезпечити завантаження транспортного засобу відповідно до вказівок водія щодо розміщення і кріплення вантажу та у спосіб, що не перешкоджає проведенню митного контролю, забезпечує збереження вантажу при перевезенні, безпечний рух і маневрування автомобіля. До початку завантаження забезпечити приведення вантажу у транспортабельний стан, а також його належну упаковку, яка забезпечує збереження вантажу при транспортуванні. При поданні вантажу в тарі чи упаковці і штучних вантажів дрібними відправками експедитор зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до державного стандарту. При поданні вантажів, які вимагають особливого погодження з ними під час вантажних операцій та зберігання, експедитор зобов'язаний нанести на всіх вантажним місцях додатково спеціальне маркування. Відповідальність за відсутність спеціального маркування та її наслідки покладаються на замовника. Замовник відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажів (бій, поломка, деформація, теча тощо), а також застосування тари й упаковки, що не відповідають властивостям вантажу, його масі або встановленим стандартам і технічним умовам (п. 2.1.5). Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу (п. 2.2.6). Експедитор відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажів (бій, поломка, деформація, теча тощо), а також застосування тари і упаковки, що не відповідає властивостям вантажу, його масі або встановленим стандартам і технічним умовам (п. 5.8). Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, які він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу; при міжнародних перевезеннях - відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), при внутрішніх перевезеннях - відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР (п. 5.9). Договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом одного року, але у будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія договору автоматично пролонгується на наступні 12 (дванадцять) місяців без складення додаткової угоди до договору (п. 8.9).
Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.
20.01.2023 між підприємцем Філонок С.О. (експедитор) та ТОВ «Автокомпоненти Автек» (замовник) укладено договір на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу, згідно умов якого експедитор, діючи в межах даного договору, за дорученням і за рахунок коштів замовника надає експедиторські послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародних і регіональних сполученнях за допомогою транспортних послуг, які надаються відповідними транспортними організаціями (п. 1.1). Експедитор організовує перевезення вантажів транспортом перевізників за маршрутами, зазначеними у разових заявках, що надаються замовником (п. 1.2). Експедитор уповноважений від свого імені укладати договори, пов'язані з перевезенням, складуванням, зберіганням, страхуванням, митним оформленням вантажів замовника, а також здійснювати інші дії для доставки вантажу до місця призначення у відповідності до умов договору (п. 2.1). Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.01.2027 (п. 10.1).
Підприємцем Філонок С.О. (експедитор) та ТОВ «Автокомпоненти Автек» (замовник) підписано заявку №23_50 від 26.09.2023 про перевезення вантажу, зокрема запчастин, вага брутто 0,23 т, об'єм 3,77 куб.м, упаковано 1 ящик 75х276х182 см (а.с. 20).
Отже, вантаж передано для перевезення упакованим.
Підприємцем Філонок С.О. (експедитор) та підприємцем Лисенко В.І. (перевізник) підписано заявку №КВ-0002070 від 26.09.2023 до договору №ВБ2101/22 від 06.07.2022, згідно якої визначено: маршрут - м. Бурса (Туреччина) - м. Київ (Україна); обов'язкові умови: стандартний тент - довантаження, митний перехід - Порубне, спосіб завантаження - задній; дата та час завантаження -27.09.2023-28.09.2023 на 09:00; термін доставки вантажу - 05-06.10.2023 на 08:00; водій - ОСОБА_1 , державний номер автомобіля - Renault НОМЕР_2 / НОМЕР_1 ; вантаж - запчастини вагою 0,23 т; додаткові вимоги: об'єм 3,77 куб.м, упаковано 1 ящик 75х276х182 см. Умови перевезення: водій несе відповідальність за правильність навантаження автопоїзда. Контролювати вагу вантажу і розподіляти по осях. Перевантаження по осях не оплачується. Загальне перевантаження оплачується за попередньою домовленістю та за наявності оригіналів документів (а.с. 15).
Перевезення спірного вантажу відповідачем сторонами не заперечується.
Позивачем, як на підтвердження пошкодження спірного вантажу, долучено:
- акт від 13.10.2023, згідно якого при розвантаженні авто по прибутковій накладній 000000003027 G.O.F.GULERYUZ OTOBUS FABRIKASI IHRACAT T OT 13.10.2023 при розвантаженні виявлено, що вантаж не було закріплено в автомобілі. Даний факт зафіксовано на відео, яке було знято на мобільний телефон та передано експедитору. Акт підписаний начальником складу ОСОБА_4., старшим товарознавцем ОСОБА_6, товарознавцем ОСОБА_2 Відтиск печатки ТОВ «Автокомпоненти Автек» відсутній (а.с. 26);
- акт приймання товару №227, згідно якого при розвантаженні авто по прибутковій накладній 000000003027 G.O.F.GULERYUZ OTOBUS FABRIKASI IHRACAT T OT 13.10.2023 виявлено тріснуте лобове скло картка 169907 каталожний номер 2050-101 в кількості 2 шт. накладка передня (склоочисників) зламаний пластик картка 186306 каталожний номер 2010-003 кількість 1 шт. Акт підписаний начальником складу ОСОБА_4., старшим товарознавцем ОСОБА_6, товарознавцем ОСОБА_2 , водієм ОСОБА_3 та скріплений печаткою ТОВ «Автокомпоненти Автек» (а.с. 27).
Складання вищевказаних актів підтверджено заявою свідка ОСОБА_4 , який працює керівником складу ТОВ «Автокомпоненти Автек», від 07.12.2023 (а.с. 28).
ТОВ «Автокомпоненти Автек» надіслано на адресу підприємця Філонок С.О. претензію про пошкодження вантажу, згідно якої під час перевезення згідно заявки №23_50 від 26.09.2 вантажу по маршруту м. Бурса (Туреччина) - м. Київ (Україна) було пошкоджено скло лобове - 2 шт, накладка передня - 1 шт. Вартість пошкодженого товару становить 56 988 грн 30 коп, вартість додаткових затрат (вартість перевезення, 7% мито, 20% ПДВ, 120 євро упаковка) становить 56 935 грн 27 коп. загальна сума до перерахування - 113 923 грн 57 коп (а.с. 23-24).
Підприємцем Філонок С.О. перераховано на рахунок ТОВ «Автокомпоненти Автек» грошові кошти в сумі 112 775 грн 52 коп (а.с. 25)
Позивачем надіслано на адресу відповідача претензію від 17.10.2023 на суму 112 775 грн 52 коп, ЦМР від 30.09.2023, інвойс №IHG202300192, акт приймання вантажу №227 від 13.10.2023 (а.с. 35-38).
Відповідач у відповіді від 26.10.2023 на претензію від 17.10.2023 зазначає про недотримання експедитором умов договору від 06.07.2022, заявки від 26.09.2023 щодо пакування вантажу без дотримання встановлених правил, без врахування всіх обов'язкових заходів для того, аби товар зберігся в процесі його перевезення, в тому числі здійсненні маркування. Товар міг пошкодитись у процесі його навантаження чи розвантаження, а не виключно під час руху автомобіля (а.с. 42-45).
У відповіді на лист від 26.10.2023 позивач зазначає, що у заявці №КВ-0002070 визначено вантажем запчастини, який вид запчастин буде надано до перевезення експедитор не знав. Під час навантаження на автомобіль водій, який здійснював перевезення, мав оглянути вантаж та повідомити експедитора щодо можливих ризиків, здійснити перевірку належного кріплення вантажу. Перевізник не повідомив експедитора про завантаження в кузов автомобіля лобового скла, а тому весь недогляд за кріпленням товару лежить саме на водієві перевізника (а.с. 46-49).
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17 та від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19.
Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.
Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.
В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.
Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.
Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
Крім того, з аналізу частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.
При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов'язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.
Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Згідно п. 5.9 договору від 06.07.2022 перевізник несе відповідальність за збереження вантажу; при міжнародних перевезеннях - відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), при внутрішніх перевезеннях - відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2017 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.
Частина 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) передбачає, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Враховуючи, що даний спір виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач організовував перевезення ввіреного йому позивачем вантажу з території іншої держави на територію України, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.
Згідно ст. 8 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.
Згідно ст. 10 Конвенції відправник несе відповідальність перед перевізником за збиток, заподіяний особам, устаткуванню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, викликані несправною упаковкою вантажу, за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього застережень.
Перевізник не зобов'язаний перевіряти правильність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи неправильністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника (ст 11).
Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ст. 17).
Частиною 1 ст. 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
У відповідності до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення ватажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди.
У відповідності до п.1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками (фактичною шкодою) є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Верховний суд у постанові від 11.06.2019 по справі № 907/603/17 вказав, що вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Згідно п. 2.1.5 договору від 06.07.2022 експедитор зобов'язаний забезпечити завантаження транспортного засобу відповідно до вказівок водія щодо розміщення і кріплення вантажу та у спосіб, що не перешкоджає проведенню митного контролю, забезпечує збереження вантажу при перевезенні, безпечний рух і маневрування автомобіля. До початку завантаження забезпечити приведення вантажу у транспортабельний стан, а також його належну упаковку, яка забезпечує збереження вантажу при транспортуванні. При поданні вантажу в тарі чи упаковці і штучних вантажів дрібними відправками експедитор зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до державного стандарту. При поданні вантажів, які вимагають особливого поводження з ними під час вантажних операцій та зберігання, експедитор зобов'язаний нанести на всіх вантажних місцях додатково спеціальне маркування. Відповідальність за відсутність спеціального маркування та її наслідки покладаються на замовника. Замовник відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажів (бій, поломка, деформація, теча тощо), а також застосування тари й упаковки, що не відповідають властивостям вантажу, його масі або встановленим стандартам і технічним умовам.
Експедитор відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажів (бій, поломка, деформація, теча тощо), а також застосування тари і упаковки, що не відповідає властивостям вантажу, його масі або встановленим стандартам і технічним умовам (п. 5.8).
У заявці від 26.09.2023 вантажем вказано запчастини вагою 0,23 т. Додатковими вимогами визначено: об'єм 3,77 куб.м, упаковано 1 ящик 75х276х182 см.
В супереч п. 1.1. договору заявка на перевезення вантажу не містила характеристик та типу вантажу, інформацію щодо особливості його перевезення, застережень для перевізника щодо належного безпечного перевезення вантажу, зокрема лобового скла.
Необізнаність експедитора щодо характеристик спірного товару, зокрема його крихкості, не звільняє його від обов'язку приведення вантажу у транспортабельний стан, його належну упаковку, яка забезпечує збереження вантажу при транспортуванні та нанесення спеціального маркування з метою інформування про особливе поводження з вантажем (п. 2.1. договору).
Договором не визначено обов'язку перевізника перевіряти вміст переданого для перевезення вантажу.
Посилання позивача, що не закріплення перевізником вантажу підтверджується фото та відеофіксацією не приймається судом, оскільки у долученому до позовної заяви відеоматеріалі висвітлюється сам факт пошкодження товару, проте ідентифікувати який саме товар пошкоджений, перевірити належність його кріплення, не є можливим.
Долучений позивачем акт від 13.10.2023 (а.с. 26), яким встановлено, що вантаж не було закріплено в автомобілі, не є доказом на підтвердження неналежного кріплення вантажу, не містить печатки вантажоодержувача ТОВ «Автокомпоненти Автек», складений без присутності водія перевізника ОСОБА_5 .
Вказана в акті прибуткова накладна 000000003027 в матеріалах справи відсутня.
Право стягнення повної вартості пошкодженого вантажу виникає лише тоді, коли надані відповідні докази неможливості використання товару за його цільовим призначенням та/або доказів його утилізації.
Долучені до позовної заяви фотокопії не є належним доказом причини, кількості та виду пошкодження товару, неможливості його використання за прямим чи іншим призначенням, не усунення (часткового усунення) пошкодження, можливості реалізації за зменшеною ціною, що вплине на суму збитків.
У матеріалах справи відсутні докази, що спірний вантаж не підлягав подальшому використанню, не був уцінений, повернутий вантажовідправнику (виробнику), а був утилізований.
Сума позовних вимог ґрунтується на розрахунку ТОВ «Автокомпоненти Автотек», здійсненого у претензії про пошкодження вантажу (а.с. 23-24), ціни на товар в якому різняться з цінами, визначеними в інвойсі від 25.09.2023 (а.с. 21).
Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, якими встановлено причину пошкодження та належне/неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань, зокрема вантажовідправника, експедитора - вжиття всіх необхідних заходів щодо приведення вантажу у транспортабельний стан, його належну упаковку, нанесення відповідного маркування щодо особливого погодження з ним, а перевізника - належного закріплення вантажу.
Позивач не довів належними та допустимими доказами суму збитків, наявності протиправної поведінки у діях відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заявленою позивачем до стягнення сумою збитків, наявність вини відповідача та факт завдання ним збитків у визначеному позивачем розмірі, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення збитків не підлягають задоволенню.
При прийнятті рішення судом враховано, що наявність маркування матеріалами справи не доведено. Позивач про маркування не зазначає. Відповідність пакування вантажу матеріалами справи не доведено. Вантаж переданий до перевезення упакованим. Відповідність упаковки властивостям вантажу позивач не довів. Позивач у відповіді на відзив сам зазначає, що не знав, який вантаж буде перевозитись. Згідно заявки вантаж упакований в один ящик.
Обізнаність про особливості вантажу лежить саме на експедиторові. Перевізник не відповідає за неналежне пакування товару. Згідно п. 4.2.11 договору від 20.01.2023 втрата товарного вигляду вантажу засвідчується актом Торгово-промислової палати.
Обставини щодо страхування вантажу позивачем не викладені.
Відповідно до п.п. 4.1.8 договору від 20.01.2023 саме на замовника покладений обов'язок забезпечити належне пакування вантажу, відповідність упаковки, тари особливостям вантажу, його збереження під час транспортування.
П. 4.2.3 договору експедитор зобов'язаний здійснювати контроль за правильністю завантаження, розміщення та кріплення вантажу з метою забезпечення безпеки руху і збереження вантажу під час перевезення.
З долучених до позовної заяви фото не вбачається, що це саме спірний вантаж, дата фотозйомки, наявність чи відсутність кріплень, тріщин на склі (2 шт). Докази на підтвердження витрат на перевезення (оплата мита, терміналу, тари) в матеріалах справи відсутні.
Причини пошкодження вантажу, пошкодження упаковки матеріалами справи не доведені.
CMR з відміткою про пошкодження вантажу в матеріалах справи відсутня.
У зв'язку з відмовою у стягненні компенсації за пошкоджений товар, правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій відсутні.
Крім того позивач нарахування штрафних санкцій, період нарахування не обґрунтував.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову правові підстави для стягнення з відповідача на підставі ст. 129 ГПК України витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову підприємця Філонок Сергія Олександровича до підприємця Лисенка Владислава Ігоровича про стягнення 113 960 грн 44 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук