06 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 309/2293/23 пров. № А/857/3999/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,
з участю секретаря судового засідання Слободян І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2024 року, ухвалене суддею Логойда І.В. у м. Ужгород, о 11 год. 52 хв. у справі № 309/2293/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, начальника Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача у якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення № 7 від 25.04.2023 року про примусове повернення до країни походження, яке затверджене начальником Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області.
06 лютого 2024 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області прийняв рішення, яким в задоволенні позову відмовив.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як громадянин Російської Федерації, не має правових підстав для перебування на території України, а тому відповідач прийняв вірне рішення про примусове повернення позивача до країни походження.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позову.
Таку позицію обґрунтовує тим, що позивач має намір прийняти громадянство України, про що свідчить тимчасове посвідчення громадянина України від 18.09.2019 року. Позивач звертався до дипломатичних установ Російської Федерації в Україні про припинення громадянства Російської Федерації, однак, йому повідомили, що це можливо здійснити за місцем проживання на території Російської Федерації. Водночас, позивач не міг повернутися на територію Російської Федерації з міркувань безпеки, оскільки, засуджував порушення територіальної цілісності України Російською Федерацією. Тому, позивач вважає, що з поважних причин не зміг припинити громадянство Російської Федерації.
Як наслідок, позивач просить скасувати рішення відповідача про примусове повернення до країни походження.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що 25 квітня 2023 року відповідач прийняв рішення № 7 про примусове повернення до країни походження громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язати його покинути територію України у термін до 19.05.2023.
У рішенні зазначено, що позивач порушив правила перебування в Україні, а саме після закінчення дозволеного терміну перебування не покинув територію України у встановлений законом строк.
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до органів та підрозділів міграційної служби з заявою і документами, необхідними для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався, підстав для подальшого законного перебування в Україні у нього нема. Зобов'язано позивача залишити територію України не пізніше 19.05.2023.
25.04.2023 щодо позивача прийнята постанова про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 1 700,00 грн.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що 18.09.2019 року позивачу було видане тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 на строк до 05.06.2021 року.
11.04.2022 року ГУ ДМС України в Закарпатській області прийняло рішення про припинення громадянства України, відповідно до пункту 1 ст. 21 Закону України «Про громадянство України».
Не погодившись із цим рішеннями позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI), а також міжнародними нормами.
Частиною першою, третьою статті 3 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України», іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України, крім інших умов визначених цією статтею, є подання іноземцем зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідно до пунктів 1-3 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України
від 17 липня 2003 року № 1111, тимчасове посвідчення громадянина України - документ, який посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України.
Тимчасове посвідчення видається особам, які досягли шістнадцятирічного віку, набули громадянства України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом одного року з моменту набуття громадянства України.
Апеляційний суд встановив, що позивач 18.09.2019 року отримав тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 , яке дійсне по 05.06.2021.
Разом з цим позивач взяв на себе зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства.
11.04.2022 року ГУ ДМС України в Закарпатській області прийняло рішення про припинення громадянства України, відповідно до пункту 1 ст. 21 Закону України «Про громадянство України», оскільки позивач не виконав зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про громадянство України», рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону, внаслідок невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Апеляційний суд встановив, що рішення ГУ ДМС України в Закарпатській області від 11.04.2022 року про припинення громадянства України, станом на час вирішення спору, не скасоване ні в адміністративному, ні в судовому порядку.
Оскільки, позивач громадянство Російської Федерації не припинив, то після прийняття рішення ГУ ДМС України в Закарпатській області від 11.04.2022 року про припинення громадянства України, вважається іноземцем - громадянином Російської Федерації.
Відповідно до частини 17 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», особи, стосовно яких прийнято рішення про припинення громадянства України або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, зобов'язані виїхати з України або звернутися із заявою про надання дозволу на імміграцію протягом 30 днів з дня прийняття такого рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, за винятком звернення цієї особи із заявою про надання дозволу на імміграцію, вона підлягає видворенню в установленому законодавством порядку.
Іноземці та особи без громадянства, які протягом 30 днів з дня прийняття рішення про припинення громадянства України чи скасування рішення про оформлення набуття громадянства України звернулися із заявою про надання дозволу на імміграцію, вважаються такими, які тимчасово на законних підставах перебувають на території України.
Апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи відсутні докази про звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію.
Вказане свідчить про те, що позивач перебуває на території України без законних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Зважаючи на те, що позивач перебуває на території України без законних підстав, то його дії порушують законодавство про правовий статус іноземців, а тому відповідач мав правові підстави для прийняття рішення про повернення позивача до країни походження.
Водночас, статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», зокрема, передбачено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Апеляційний суд встановив, що позивач не надав доказів, що у країні походження його життю або свободі загрожуватиме небезпека за певними ознаками, переліченими у статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд вважає, що рішення № 7 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження, яке затверджене начальником Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області 25.04.2023 року є законним, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2024 року в справі № 309/2293/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель
Постанова складена 06.03.2024 року