22 лютого 2024 рокуСправа № 380/20557/23 пров. № А/857/20249/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідач - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання - Єршовій Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення шкоди, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (суддя Крутько О.В., м.Львів), -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - Головне управління) в якому просив:
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 28.07.2023 № 0014026-1311-0436 (далі - Вимога) ;
стягнути з держави Україна в особі Головного управління на користь ОСОБА_1 шкоду у сумі 400000 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано Вимогу. В задоволенні іншої вимоги відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, кожен у відповідній частині його оскаржили сторони, які із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, відмову у задоволені позовних вимог повністю відповідно.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що він, як людина з особливими потребами, не повинен доводити вину відповідача у своїх душевних хвилюваннях внаслідок порушення свого права, як підставу для стягнення моральної шкоди, оскільки керуються презумпцією вини порушника у такого виду делікта. Тобто саме відповідає повинен довести відсутність своєї вини.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не вжив належних заходів щодо витребування у відповідача доказів про вручення податкових повідомлень-рішень, на підставі грошових зобов'язань за якими і виник податковий борг, а тому дійшов передчасного висновку про протиправність оскаржуваної Вимоги.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, законним та обґрунтованим, просить: визнати вказану апеляційну скаргу зловживанням процесуальними правами, діями, що суперечать завданню адміністративного судочинства; визнати апеляційну скаргу такою, що не подана: стягнути з представника Головного управління, якою подано апеляційну скаргу в дохід Державного бюджету України штраф в сумі 8052 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача необхідно відмовити, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів належного вручення позивачу податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначені грошові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В частині відмови в задоволенні позову, це суд вказав, що позивач не надав доказів стягнення відповідної суми заборгованості згідно оскарженої вимоги чи понесення інших майнових втрат в результаті дій відповідача.
Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 обліковується в Державній податковій службі у м. Покрові Головного управління (далі - ДПІ), як платник податків за неосновним місцем обліку. Відповідно до даних інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу станом на 01.08.2023 по платнику податків ОСОБА_1 рахується заборгованість по розрахункам з бюджетом по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (код КДБ 18010300) у сумі 91862,82 грн, який складається:
- 28 876,30 грн (податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 07.07.2022 винесено Головним управлінням):
№№10219/04-36-24-11 (сума грошового зобов'язання 4417,86 грн), 10219/04-36-24-11/ НОМЕР_1 (сума грошового зобов'язання 4875,23 грн ), 10219/04-36-24-11/ НОМЕР_1 (сума грошового зобов'язання 5817,08 грн), 10219/04-36-24-11/ НОМЕР_1 (сума грошового зобов'язання 1925,31 грн), 10219/04-36-24-11/ НОМЕР_1 (сума грошового зобов'язання 9188,07 грн), 10219/04-36-24-11/ НОМЕР_1 (сума грошового зобов'язання 2652,75 грн);
- 17399,42 грн (ППР від 26.10.2021 винесено Головним управлінням ДПС у Львівській області (далі - Головне управління-1): №1378268-2407-1303 на суму 1045,44 грн; №1378269-2407-1303 на суму 5669,33 грн; №1378270-2407-1303 на суму 10684,65 грн;
- 45 587,1 грн (ППР від 06.09.2022 винесено Головним управлінням-1): №2149596-2411-1303 на суму 7119,84 грн; №2149596-2411-1303 від 06.09.2022 на суму 7856,94 грн; №2149597-2411-1303 на суму 14807,52 грн; №2149598-2411-1303 на суму 9374,82 грн; №2149599-2411-1303 на суму 3325,14 грн; №2149600-4 11-1303 на суму 3102,84 грн.
28.07.2023 Головним управлінням сформовано податкову Вимогу, якою визначено ОСОБА_1 станом на 27.07.2023 податковий борг у сумі 91862,82 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (т.1 а.с.113-121).
Відповідно даних інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу, що долучені Головним управлінням до матеріалів справи, після розгляду справи по суті в суді першої інстанції ОСОБА_1 з 22.08.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні-1, як платник податків за основним місцем обліку та його податковою адресою є АДРЕСА_1 (т.1 а.с.122).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади з 18.06.2016 позивач зареєстрований за вищевказаною адресою місця проживання (т.5 а.с.7 зворот).
Звідси необхідно зазначити те, що Вимога, яка сформована Головним управлінням була направлена скаржнику за адресою АДРЕСА_1 та отримана останнім особисто 24.08.2023 (т.1 а.с.44, 46, 120).
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
За змістом статті 59 ПК у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 59.1).
Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3).
Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4).
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (пункт 59.5).
Згідно пункту 1 розділу ІІІ «Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків» затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.07.2017 за № 902/30770; далі - Порядок) податкові вимоги разом з детальним розрахунком суми податкового боргу формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - ІТС) податкових органів з урахуванням інформації про податковий борг з митних платежів, отриманої в порядку обміну інформацією відповідно до пункту 41.2 статті 41 Кодексу.
Податкова вимога, крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис майна, яке відповідно до законодавства може бути предметом податкової застави, проведення публічних торгів з продажу заставного майна. До податкової вимоги додається детальний розрахунок суми податкового боргу (пункт 3 розділу ІІІ Порядку).
Отже, податкова вимога надсилається контролюючим органом платнику податків у разі, коли у платника податків виник податковий борг.
Як видно з матеріалів справи, Головним управлінням долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 до Вимоги (т.1 а.с.121), в якому наведено ППР, що перелічені судом вище, і які покладені в основу грошового зобов'язання за Вимогою.
За змістом підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Правове регулювання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки здійснюється статтею 266 ПК. Так, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3).
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5).
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості (підпункт «а» підпункту 266.7.1 пункту 266.7).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (абзаци перший, другий підпункту 266.7.2 пункту 266.7).
Отже, згідно наведених правових норм у разі наявності у платника податку у власності об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості контролюючий орган надсилає такому платнику податку податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку.
За змістом пункту 57.3 статті 57 ПК у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом з причин, пов'язаних з порушенням податкового законодавства (за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу), платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК).
Пунктом 42.2 статті 42 ПК передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК платник податків - фізична особа зобов'язана визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.
Згідно з пунктом 70.1 статті 70 ПК центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
За приписами підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 ПК до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство.
Пунктом 70.5 статті 70 ПК передбачено, що фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.
Для заповнення облікової картки фізичної особи - платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу.
Відповідно до пункту 70.6 статті 70 ПК органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, зобов'язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.
Порядок подання такої інформації та взаємодії суб'єктів інформаційних відносин визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання пункту 70.6 статті 70 ПК Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.12.2011 №1386, якою затвердив «Порядок подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів» (в редакції, чинній на час формування ППР та Вимоги; далі - Порядок №1386), який визначає механізм подання відповідно до ПК та Закону України «Про інформацію» суб'єктами інформаційних відносин ДФС та/або її територіальним органам інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів (пункт 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 5 Порядку №1386 Мін'юст та ДМС подають щомісяця до 10 числа ДФС інформацію про внесення до відповідних реєстрів або зміну даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків (прізвище, ім'я, по батькові, дату і місце народження, місце проживання, громадянство, серію та номер свідоцтва про народження, паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, ким і коли виданий документ), у тому числі: ДМС - про:
фізичних осіб, місце проживання яких зареєстровано (знято з реєстрації) у відповідному населеному пункті, із зазначенням прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження, місця проживання (країна, регіон, район, населений пункт, вулиця, номер будинку (корпусу) і квартири (до і після реєстрації), серії та номера паспорта, свідоцтва про народження або іншого документа, що посвідчує особу, ким і коли виданий документ;
обмін та видачу у разі втрати (викрадення) паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, із зазначенням прізвища, імені, по батькові, дати та місця народження (до і після зміни), а також місця проживання (країна, регіон, район, населений пункт), серії та номера паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, ким і коли виданий документ (до і після обміну).
Інформація, що надійшла до ДФС та її територіальних органів, вноситься до інформаційних баз даних ДФС та використовується з урахуванням вимог, передбачених для інформації з обмеженим доступом (пункт 10 Порядку №1386).
Відповідно даних інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу, ОСОБА_1 з 22.08.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні-1, як платник податків за основним місцем обліку та його податковою адресою є АДРЕСА_1 (т.1 а.с.122).
Проте, ППР від 26.10.2021 винесені Головним управлінням-1 ППР від 26.10.2021: №1378268-2407-1303 на суму 1045,44 грн; №1378269-2407-1303 на суму 5669,33 грн; №1378270-2407-1303 на суму 10684,65 грн відповідно та ППР від 06.09.2022 №2149596-2411-1303 на суму 7119,84 грн; №2149596-2411-1303 від 06.09.2022 на суму 7856,94 грн; №2149597-2411-1303 на суму 14807,52 грн; №2149598-2411-1303 на суму 9374,82 грн; №2149599-2411-1303 на суму 3325,14 грн; №2149600-4 11-1303 на суму 3102,84 грн направлені позивачу на адресу АДРЕСА_2 (т.4 а.с.13-17, 108-110).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначена контролюючим органом адреса: АДРЕСА_2 , не може вважатися податковою адресою в розумінні положень статті 45 ПК.
Оскільки ППР, що вказані вище, надіслані податковим органом відповідачу не у відповідності до вимог пункту 42.2 статті 42 ПК, то такі рішення контролюючого органу не можуть вважатися врученими відповідачу належним чином, а податкові зобов'язання, визначені такими рішеннями, не можуть вважатися узгодженим.
Щодо ППР від 07.07.2022 винесених Головним управлінням №№10219/04-36-24-11 (сума грошового зобов'язання 4417,86 грн), 10219/04-36-24-11/2194007738 (сума грошового зобов'язання 4875,23 грн ), 10219/04-36-24-11/2194007738 (сума грошового зобов'язання 5817,08 грн), 10219/04-36-24-11/2194007738 (сума грошового зобов'язання 1925,31 грн), 10219/04-36-24-11/2194007738 (сума грошового зобов'язання 9188,07 грн), 10219/04-36-24-11/2194007738 (сума грошового зобов'язання 2652,75 грн), то відповідачем суду апеляційної інстанції повідомлено те, що в Головного управління було проведено інвентаризацію нарахованих податкових зобов'язань відповідно до статті 266 ПК.
В результаті проведеної інвентаризації фізичній особі ОСОБА_1 , на підстав; управлінського рішення від 07.07.2022 №710219/04-36-24-11 в інтегрованій картці платника податку були проведенні нарахування по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 в ручному режимі за номером управлінського рішення по терміну сплати 15.07.2022, а саме:
ППР від 26.07.2019 №0067411-5850-0409 на суму 4417,86 грн за номером 10219/04-36-24-11; №0067412-5850-0409 на суму 4875,23 грн за номером 10219/04-36-24- 11/2194007738; №0067413-5850-0409 на суму 9188,07 грн за номером 10219/04-36-24- 11/2194007738; №0067407-5850-0409 на суму 1925,31 грн за номером 10219/04-36-24- 11/2194007738; №0067408-5850-0409 на суму 2652,75 грн за номером 10219/04-36-24- 11/2194007738, 0067410-5850-0409 на суму 5817,08 грн за номером 10219/04-36-24- 11/2194007738 (т.5 а.с.20-26).
У постановах від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16 Верховний Суд вказував, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли недотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Виходячи з наведених висновків, зважаючи на положення норм Порядку щодо того, що до податкової вимоги додається детальний розрахунок суми податкового боргу, який є невід'ємною її частиною, апеляційний суд не може взяти до уваги ППР, що були кореговані на «на підстав; управлінського рішення від 07.07.2022 №710219/04-36-24-11», як такі, що підтверджують виникнення податкового боргу в цій частині.
Отже, відсутність у детальному розрахунку суми податкового боргу зазначення реальних ППР на підставі яких виникли відповідні податкові зобов'язання платника податків суттєво впливає на правомірність такого рішення та позбавляє платника податків і суд можливості встановити дійсний предмет податкової вимоги, а також предмет доказування при виникненні спору. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 КАС. Отже, саме з цих підстав у наведеній частині спірна Вимога є протиправною і підлягає скасуванню.
З огляду на викладене вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною та скасування Вимоги, оскільки відповідач не надав доказів належного вручення позивачу ППР, які наведені у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 до Вимоги та якими позивачу визначені грошові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Головного управління необхідно відмовити.
Відносно вимоги позивача-апелянта про стягнення з відповідача внаслідок його неправомірних дій моральної шкоди у сумі 400000 грн, то апеляційний суд вважає за необхідне наступне.
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова №4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Разом з тим, в силу статті 1173 ЦК шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частини друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а.
На обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивач указує на те, що внаслідок протиправних дій відповідачів йому заподіяна моральна шкода у вигляді фізичних, душевних, психічних страждань, порушення нормального ритму життя, постійних судових процесів, які негативно впливають на фізичний та психологічний стан позивача.
Суд першої інстанції обмежився лише посиланням на недоведеність позивачем заподіяння йому моральних чи фізичних страждань діями чи бездіяльністю відповідачів.
Водночас, зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено необґрунтованість та недотримання порядку прийняття та оформлення спірної Вимоги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок чергового прийняття відповідачем безпідставної податкової Вимоги перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.
Водночас, зважаючи на наявність в ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю ІІ групи апеляційний суд вважає, що сума, яку позивач просить відшкодувати за рахунок відповідачів в загальному розмірі 400000 є не співмірною із завданою йому шкодою. Позивачем не доведено що саме на таку суму йому завдано шкоду, та не надано будь-якого розрахунку. Відтак, виходячи з меж розумності, апеляційний суд вважає, що достатнім буде стягнути за заподіяну моральну шкоду з відповідача на користь позивача суму у розмірі 4000 грн.
В розрізі викладеного, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 4000 грн підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині постанови про задоволення цієї частини позовних вимог. В решті ж рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 310, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року в частині відмову у задоволенні позову про стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 4000 гривень скасувати та в цій частині прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 4000 гривень.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 7 березня 2024 року у зв'язку з відсутністю 23.02.2024 судді Затолочного В.С., перебуванням у відпустці у період з 26.02.2024 по 03.03.2024 судді Гудима Л.Я., перебуванням у відпустці у період з 27.02.2024 по 01.03.2024 судді Качмара В.Я., перебуванням у відпустці у період з 28.02.2024 по 06.03.2024 судді Затолочного В.С.