Справа № 240/4578/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
07 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив:
-визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.12.2017 на суму 8085,92 грн, від 10 червня 2021 №Ф1107-17 на суму 16414,92 грн;
-зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення нарахованої заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску ЄСВ за період з 01.01.2017 по 23.01.2022.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 в період з 24.07.2013, та з 24.01.2022 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
З 24.07.2013 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 01.04.2017 позивач перебував на загальній системі оподаткування, а з 01.04.2014 до 01.07.2015 та з 01.04.2017 по 24.01.2022 - на спрощеній системі оподаткування (третя група).
Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік за ФОП ОСОБА_1 станом на 30.11.2017 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 8086 грн.
05.12.2017 відповідачем сформовано вимогу №Ф-1107-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8085,92 грн.
Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік та 2021 рік за ФОП ОСОБА_1 станом на 30.09.2021 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 16414,9 грн.
10.06.2021 відповідачем сформовано вимогу №Ф-1107-17У від 10.06.2021 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 16414,92 грн.
Не погоджуючись із вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-єдиний внесок)-консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла 01 січня 2015 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб- підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб- підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
В свою чергу, пунктом 177.2 статті 177 ПК України передбачалося, що об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи- підприємця.
Якщо ж підприємець за результатами минулого року отримав збиток або дохід, рівний нулю, то такий дохід не може розглядатися для цілей оподаткування.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, положеннями вказаної норми закону, у наступній редакції, передбачено право, а не обов'язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску та нараховувати єдиний внесок у періоди, в яких не було отримано дохід (прибуток).
Аналіз змісту наведених вище норм дає підстави для висновку, що платникам, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), у яких базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та якими у звітному році або окремому місяці звітного року не було отримано дохід (прибуток), надано право, у разі необхідності самостійно визначити базу нарахування. Тобто такі платники, за бажанням, у році або окремому місяці року, де не було ними отримано дохід (прибуток) можуть самостійно, у разі необхідності, визначити базу нарахування єдиного внеску. Проте, за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 07 лютого 2020 року (справа №803/150/17).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що доводи позивача про відсутність у нього обов'язку сплачувати суми єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску перебуваючи на системі спрощеного оподаткування у період з 01.04.2014 по 01.07.2015, є необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, ОСОБА_1 , який у період з квітня 2014 року по 01.07.2015 мав статус фізичної особи-підприємця, перебував спочатку на спрощеній системі оподаткування, потім перейшов на загальну систему оподаткування, він зобов"язаний був нараховувати та сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу та ведення господарської діяльності, а саме:
- за квітень - червень 2014 року на суму 1267,95грн., по терміну сплати 21.07.2014;
- за липень-вересень 2014 року на суму 1267,95грн., по терміну сплати 20.10.2014;
- за жовтень-грудень 2014 року на суму 1267,95грн., по терміну сплати 20.01.2015;
- за січень - березень 2015 року на суму 1267,95грн., по терміну сплати 20.04.2015;
- за квітень - червень 2015 року на суму 1267,95грн., по терміну сплати 20.07.2015.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Судом першої інстанції встановлено, що з 01.04.2017 по 24.01.2022 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування, з урахуванням вищевказаних змін у законодавстві та згідно з даними інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування:
-квітень - червень 2017 року 2112,00грн, по терміну сплати 19.07.2017;
-липень - вересень 2017 року 2112,00грн., по терміну сплати 19.10.2017; за жовтень-грудень 2017 року на суму 2112,00 грн., по терміну сплати 19.01.2018;
-за січень - березень 2017 платником нараховано самостійно відповідно до поданого звіту за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018;
-за січень - березень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018;
-за квітень - червень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018;
- за липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.10.2018;
- за жовтень -грудень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 21.01.2019;
- за січень - березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019;
- за квітень - червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019;
- за липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2019;
- за жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2020.
Враховуючи зміни до Закону №2464, внесені Законами України від 17.03.2020 №533- IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVШ-19)”, від 30.03.2020 №540-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” та від 13.05.2020 №591-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року було централізовано нараховано єдиного внеску:
- за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн. по терміну сплати 21.04.2020;
- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн. по терміну сплати 20.07.2020;
- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн. по терміну сплати 19.10.2020;
- за жовтень-грудень 2020 року на суму 3300,00грн по терміну сплати 19.01.2021;
-за 2021 рік на суму 15950,00 грн., по терміну сплати 21.02.2022, відповідно до поданої звітності за 2021 рік;
- за січень 2022 року на суму 1430,00 грн., по терміну сплати 20.02.2023 відповідно до поданої звітності за 2022 рік.
Колегія суддів звертає увагу, що всі нараховані щоквартальні суми єдиного внеску відображені у поданій ФОП ОСОБА_3 звітності з єдиного внеску за період з 2014-2022 р.
Зважаючи на вказану заборгованість, 10.06.2021 відповідачем сформовано податкову вимогу №Ф-1107-17У на суму 16414,92 грн, з них: 10754,79 грн - недоїмка; 2027,94 грн - штрафи; 3632,19 грн - пеня. У вимозі зазначено, що станом на 13.09.2021 у позивача наявний податковий борг зі сплати єдиного внеску на суму 16414,92 грн.
При цьому, надані позивачем копії квитанцій про сплату ЄСВ за 2017 рік, 2018 рік, 2019 та 2020 роки, повністю відповідають інформації про сплачені суми ЄСВ, яка відображена в Інтегрованій картці платника податків - ФОП ОСОБА_1 , однак як вказав відповідач, вищевказані суми сплати ЄСВ, відповідно до вимог чинного податкового законодавства, зараховувались в рахунок сплати боргу за попередні роки, а не за поточний місяць сплати такої суми ЄСВ.
Відповідно до частини 6 ст.25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Згідно з п. 6 частини першої ст. 1 Закону № 2464 суми ЄВ, своєчасно не нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою.
Штраф у розмірі 20 відсотків несплачених або несвоєчасно сплачених сум ЄВ накладається за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ (п. 2 частини одинадцятої ст. 25 Закону № 2464).
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення (частина десята ст. 25 Закону № 2464).
У п.п.2 п.2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (із змінами та доповненнями), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція) закріплено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до Інструкції.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди (при цьому недоїмка за кожен такий період повинна бути повністю сплачена (погашена)).
Для платників, зазначених у підпунктах 1, 2 та 7 пункту 1 розділу II Інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, - календарний квартал.
Слід також зазначити, що на несвоєчасно сплачені суми із єдиного внеску на підставі даних автоматизованої інформаційної системи податкового органу, Малинською ОДПІ ГУ ДПС у Житомирській області сформовано та винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, зокрема:
-від 12.07.2017 №0002511304 на загальну суму 2605,33 грн, що направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримано особисто ФОП ОСОБА_1 ;
-від 13.11.2017 №0002625313 на загальну суму 2363,15грн, що отримано особисто ФОП ОСОБА_1 ;
-від 25.07.2018 №0024285313 на загальну суму 1531,06грн, що направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримано особисто ФОП ОСОБА_1 ;
-від 23.10.2018 №0036895313 на загальну суму 1477,25грн, що направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримано особисто ФОП ОСОБА_1 ;
-від 27.09.2019 №0063565313 на загальну суму 3825,28грн, що направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак повернуто адресанту із зазначенням причини повернення: “за закінченням терміну зберігання”;
-від 14.02.2020 №0009405333 на загальну суму 1912,36 грн, що направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак повернуто адресанту із зазначенням причини повернення: “за закінченням терміну зберігання”;
-від 10.02.2021 №00014932407 на загальну суму 1912,36 грн, що направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак повернуто адресанту із зазначенням причини повернення: “за закінченням терміну зберігання”.
Та обставина, що позивачем отримано рішення №0002511304, №0002625313, №0036895313 та №0024285313, підтверджується наявними у справі копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Однак, відомості про те, що позивач оскаржував вказані рішення відсутні.
Відносно посилання ОСОБА_1 на неотримання останнім решти вимог та рішень про застосування штрафних санкцій, то судом першої інстанції вірно звернуто увагу на наступне.
Відповідно до пункту 7 Розділу VII Інструкції - рішення про нарахування пені та застосування штрафів вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнім відомим місцем її перебування з повідомленням про вручення.
Дата надсилання (вручення) проставляється в рішенні про нарахування пені та застосування штрафів:
службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення рішення про нарахування пені та застосування штрафів під підпис;
працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, - у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до рішення про нарахування пені та застосування штрафів;
ІТС контролюючого органу - у разі направлення рішення про нарахування пені та застосування штрафів до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).
Якщо платник на день надсилання йому податковим органом рішення про нарахування пені та застосування штрафів не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), рішення вважається належним чином врученим навіть у разі його повернення як такого, що не знайшло адресата.
У разі якщо неможливо вручити платнику єдиного внеску рішення про нарахування пені та застосування штрафів поштою у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням (службових осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою службових осіб платника єдиного внеску прийняти рішення, рішення про нарахування пені та застосування штрафів вважається врученим платнику єдиного внеску в день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
Також, відповідно до частини п'ятнадцятої ст. 25 Закону № 2464 рішення контролюючого органу про нарахування пені та/або застосування штрафів є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів, а також не повідомив у цей строк контролюючий орган про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом.
Пунктом 12 розд. VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція № 449) визначено, що суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в тому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску. Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо їх застосування пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки.
Згідно з абзацом десятим частини четвертої ст. 25 Закону № 2464 у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з контролюючим органом шляхом оскарження в адміністративному або в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, контролюючий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Крім того, у таких випадках контролюючий орган має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки (абзац дванадцятий частини четвертої ст. 25 Закону №2464).
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.