07 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/383/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 10.11.2023 за №164750006614 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 та Списком 2 з дня звернення за пенсією, з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набула стаж, достатній для призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, відповідач відмовив у підтвердженні позивачу періоду роботи з 26.06.1992 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.03.1999, з 01.11.2002 по 22.05.2006.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/383/24; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01.02.2024 ГУ ПФУ в Полтавській області подано відзив, у якому зазначено, що за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 10.11.2023 за №164750006614 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
У відзиві ГУ ПФУ в Житомирській області зазначено, що стаж з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, відсутній, оскільки не підтверджений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.11.2023 №164750006614 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування вказаного рішення пенсійним органом зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди пільгового стажу відповідно №125-385 від 18.10.2023, оскільки довідка підписана Заступником Головного Правління - Директор з персоналу, Начальником відділу найму та розвитку персоналу, відсутня інформація щодо уповноваження на право підписання пільгових довідок. Зазначено, що надана довідка не відповідає додатку №5 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній".
Не погодившись із зазначеним рішенням пенсійного органу, позивач оскаржила його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058-IV).
За Преамбулою Закону №1058-IV цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пунктом 7 частини першої статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку № 637).
Записами у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 підтверджено, що позивач:
- з 26.06.1992 по 30.06.1992 працювала машиністом крана металургійного виробництва в сталеплавильному цеху №3 у Відкритому акціонерному товаристві "Електрометалургійний завод" "Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна";
- з 01.07.1992 по 30.03.1999 працювала машиністом крана металургійного виробництва на гарячих ділянках робіт в сталеплавильному цеху №3 у Відкритому акціонерному товаристві "Електрометалургійний завод" "Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна".
Наведене також зазначено у довідці Приватного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод" "Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна" від 18.10.2023 №125-385.
Згідно з частиною першою статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а, від 11.07.2019 у справі №127/1849/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.
Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі № 750/11115/16-а, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17 та у справі № 127/16245/17, обставини яких є подібними, дійшов висновку про те, що однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи. Вимога щодо обов'язкового підтвердження документами умов праці до 21.08.1992 та проведення атестації після цієї дати є похідними від основної умови про внесення цієї професії до діючих Списків.
Водночас, записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у спірний період за Списком № 1 та за Списком №2, що надає право на включення спірних періодів до стажу та право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а .
У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, період роботи позивача, на посадах які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, має бути зарахований, як пільговий, оскільки підтверджується трудовою книжкою.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що трудова книжка є документом, що обов'язкова до урахування відповідачем щодо підтвердження стажу позивача.
Отже, наведеними доказами підтверджено пільговий стаж позивача за період: з 26.06.1992 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.03.1999.
З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 10.11.2023 за №164750006614 є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати позивачу пільговий стаж роботи з 26.06.1992 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.03.1999 та повторно розглянути заяву позивача від 07.11.2023, з урахуванням висновків суду.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.
Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги від 05.01.2024, детальний опис, ордер.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, обсягу поданих та досліджених представником позивача документів, відсутності з боку відповідача будь-яких належних доказів на спростування своїх доводів, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в цій справі в сумі 5000,00 грн.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стало протиправне рішення відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке підлягає скасуванню, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача в повному розмірі саме з цього відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.11.2023 №164750006614.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.11.2023 та зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 26.06.1992 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.03.1999, з урахуванням висновків суду.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та витрати, пов'язанні із наданням правової допомоги, у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.С. Канигіна