Справа № 420/25264/23
06 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 19.09.2023 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо: відмови у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення від 26.04.2023 р. № 155250022102 про відмову у призначенні пенсії за віком;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області: включити до трудового стажу Позивача періоди роботи з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії АТ-1 номер НОМЕР_7 (16 днів 1 місяць 1 рік); включити до трудового стажу Позивача періоди роботи у військовій частині (російська федерація) з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серію АТ-1 номер НОМЕР_7 (19 днів 10 місяців); включити до трудового стажу Позивача періоди роботи з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії НОМЕР_1 ; повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2023 р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV.
21.09.2023 ухвалою позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
До суду від позивача за вх №33701/23 надійшла заява про усунення недоліків з уточненою позовною заявою у 3-х примірниках, в якій позовні вимоги викладені в такій реакції:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення від 26.04.2023 р. № 155250022102 про відмову у призначенні пенсії за віком;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області: включити до трудового стажу позивача періоди роботи з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії АТ-1 номер НОМЕР_7 (16 днів 1 місяць 1 рік); включити до трудового стажу позивача періоди роботи у військовій частині (російська федерація) з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серію АТ-1 номер НОМЕР_7 (19 днів 10 місяців); включити до трудового стажу позивача періоди роботи з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії НОМЕР_1 ; повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2023 р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ІV.
В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначено, що позивачка 20 квітня 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком. 26.04.2023 року відповідачем прийнято рішення № 155250022102 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу для призначення пенсії. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж заявниці на дату звернення становить 23 роки 10 місяців 00 днів, стаж для визначення права виходу на пенсію становить 25 років 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Позивач вважає протиправною відмову в призначенні пенсії за віком та не зарахування до загального стажу пенсійним органом періодів роботи:
- з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії АТ-1 номер НОМЕР_7, оскільки підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття не зазначені (16 днів 1 місяць 1 рік);
- у військовій частині (російська федерація) з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серію АТ-1 номер НОМЕР_7, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 р. російською федерацією в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року;
- з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серію АТ-1 номер НОМЕР_7, оскільки виправлення номеру підстави звільнення не зазначене належним чином. Індивідуальні відомості в Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за зазначений період відсутні. Страховий стаж позивача підтверджується записами в трудовій книжці від 18.04.1980 р. серії НОМЕР_2 , де чітко зазначені вищевказані періоди. Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 20 вересня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що управління не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України. 20.04.2023 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Зазначену заяву з доданими документами було прийнято та за принципом екстериторіальності розглянуто та прийнято рішення 26.04.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за № 155250022102 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком. Страховий стаж позивача на дату звернення становить 23 роки 10 місяців 00 днів, стаж для визначення права становить 25 років 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії АТ-1 номер НОМЕР_7, оскільки підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття не зазначені (16 днів 1 місяць 1 рік); у військовій частині (російська федерація) з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серію АТ-1 номер НОМЕР_7, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 р. російською федерацією в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року; з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серію АТ-1 номер НОМЕР_7, оскільки виправлення номеру підстави звільнення не зазначене належним чином. Відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Оскільки ОСОБА_1 не має достатнього страхового стажу, то й не має права виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 155250022102 від 26.04.2023 є законним та обґрунтованим. Головне управління не погоджується з позовною вимогою щодо стягнення на користь позивача суми судових витрат, оскільки необхідно враховувати, що незаконне витрачання коштів Пенсійного фонду України тягне за собою дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що породжує соціальну напругу у суспільстві і може сприяти невиконанню державою своїх функцій по соціальному забезпеченню громадян.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області подано до суду відзив на позовну заяву 27.10.2023 р. де зазначено, що Головне управління ПФУ в Донецькій області вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становить 23 роки 10 місяців 00 днів. Стаж для визначення права становить 25 років 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховані періоди роботи:
- з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 на підприємстві «Воєнторг 171» згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серія НОМЕР_2 , оскільки підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття не зазначені;
- з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 робота у військовій частині (російська федерація), згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серію АТ-1 номер НОМЕР_7, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- з 11.01.1994 по 25.07.1999 робота на підприємстві «Болградська міжрайонна коконосушарка» згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серія АТ-1 номер НОМЕР_7, оскільки виправлення номеру підстави на звільнення не зазначене належним чином. Індивідуальні відомості в Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за зазначений період відсутні. Рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову № 155250022102 від 26.04.2023 року в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
З досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , звернулася 20.04.2023 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії, за наслідком розгляду даної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 26.04.2023 року прийнято рішення №155250022102.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивами на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги і заперечення та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта від 19.02.2020 року.
20.04.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії.
До заяви позивачем було додано: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, документ про місце проживання особи, заява про спосіб виплати пенсії, паспорт, два свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, трудова книжка, що підтверджується розпискою-повідомленням від 20.04.2023.
26.04.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №155250022102 про відмову у призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно даного рішення страховий стаж позивачки на дату звернення складає 23 років 10 місяців 00 днів, стаж визначення для визначення права становить 25 років 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серія НОМЕР_2 , оскільки підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття не зазначені;
- період робота у військовій частині (російська федерація) з 01.01.1992 р. по 20.11.1992, згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серію АТ-1 номер НОМЕР_7, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- період роботи з 11.01.1994 по 25.07.1999 згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серія НОМЕР_1 , оскільки виправлення номеру підстави на звільнення не зазначене належним чином. Індивідуальні відомості в Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за зазначений період відсутні.
За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 155250022102 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Вважаючи дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком за віком та рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області № 155250022102 протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Так, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 вказаного Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058- IV від 09.07.2003 (далі - Закон України № 1058- IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з приписами ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, серед іншого, 1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру; 2) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Надаючи оцінку обставинам даної справи, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа N 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа N 688/947/17), згідно якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску); 2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно; 3) перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно; 4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов'язані пред'являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пунктів 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
В Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі Порядок 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року (п.1 Порядку № 637). У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків (п.2 Порядку № 637). За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. (п.3 Порядку № 637).
З рішення № 155250022102 вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не зарахувало до страхового стажу позивачки період роботи з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 на підприємстві «Воєнторг 171» згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серія НОМЕР_2 , через те, що в записі під № 5 не зазначені «підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття».
На момент заповнення трудової книжки позивачки при прийомі на роботу в Воєнторг № 171 (запис в трудовій книжці № 5) порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі за текстом - Інструкція №162).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яку постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визнано такою, що втратила чинність, було передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Проаналізувавши п. 3 Порядку № 637 вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів (довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок за який є відмітки про сплату членських внесків). У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що при подачі заяви про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду України також і при поданні позовної заяви до суду позивачем не надано належних і допустимих доказів щодо підтвердження стажу роботи за період роботи з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 на підприємстві «Воєнторг 171».
Враховуючи вище викладене судом не встановлено правових підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області включити до трудового стажу позивачки періоду роботи з 30.10.1981 р. по 14.11.1982 р. на підприємстві «Воєнторг 171».
Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 робота у військовій частині (російська федерація), згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серію АТ-1 номер НОМЕР_7, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Згідно записів (13-14) в трудовій книжці ОСОБА_2 НОМЕР_3 від 18.04.1980 в період з 15.02.1991 р. по 20.11.1992 позивачка працювала у військовій частині НОМЕР_4 на посаді завідуючої складом та звільнилася за власним бажанням у зв'язку з народженням дитини (а.с.40).
Приписами ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 29.06.2004 №1906-ІV визначено, що укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення, якого відбулось у формі закону встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі (далі - Угода) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якої вони проживають.
В ст. 6 Угоди зазначено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання (ч.1). Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою (ч.2).
Згідно ст. 11Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Починаючи з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено:
« 1. Вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
2. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови».
З вказаних положень Угоди вбачається, що стаж, який набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відмовляючи позивачці в зарахуванні періоду роботи з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 - (робота у військовій частині російська федерація), до страхового стажу та призначенні пенсії за віком, відповідач послався на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Суд не погоджується з зазначеними обґрунтуваннями відмови з огляду на таке.
Відповідно до ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення (ч. 1). Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ч.2).
Отже, припинення державами участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, який набуто ним до виходу держав-учасниць з Угоди.
Крім того з паспорту громадянина України ОСОБА_3 вбачається, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ( м. Нев'янськ Свердловської області в росії).
З зазначеного вбачається що позивачці не зараховано до страхового стажу період з 01.01.1992 року по 20.11.1992 року, період по догляду за сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За приписами п. 8 ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до пункту «ж» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно пункту 11 вказаного Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 11.01.1994 по 25.07.1999 на підприємстві «Болградська міжрайонна коконосушарка» згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серія НОМЕР_1 , з посиланням на те, що не зазначене належним чином виправлення номеру підстави на звільнення, судом встановлено наступне.
З дослідженої судом копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (а.с. 11-15) встановлено, що запис № 16 від 25.07.1999 року містить інформацію про звільнення з посади техніка Болградської міжрайонної коконосушарки за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 73 від 25.07.1999 року. Даний запис здійснений директором Болградської к/с ОСОБА_5 та підпис директора засвідчений печаткою. Відтиск печатки проставлений на тексті запису про звільнення, проте жодним чином не свідчить про виправлення «номеру підстави на звільнення», а саме ст. 38 КЗпП України.
При досліджені трудової книжки судом не встановлено наявності «виправлення номеру підстави на звільнення» позивачки з Болградської міжрайонної коконосушарки.
Також в рішенні Головного управління ПФУ в Донецькій області від 26.04.2023 року зазначено, що індивідуальні відомості в Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за зазначений період відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003року №1058-IV, (далі-Закон № 1058-IV), який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", (ч. 1 ст. 5).
Пунктом 1) ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається така пенсійна виплата як пенсія за віком, (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV).
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Система персоніфікованого обліку була запроваджена з 01 липня 2000 року, постановою Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування».
Положеннями ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01 січня 2004 року трудовий (страховий) стаж працівників обраховується відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII, який набрав чинності 01.01.1992 року на підставі постанови ВР України від 6 грудня 1991 року № 1788-XII, (далі Закон № 1788-XII).
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердив "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", (далі Порядок № 637).
Згідно із пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
З урахуванням вище викладеного та враховуючи наявність записів № 15-16 в трудовій книжці позивачки від 18.04.1980 серія АТ-1 номер НОМЕР_7, про роботу техніка в Болградській міжрайонній коконосушарці, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не включив до трудового стажу позивачки період роботи з 11.01.1994 року по 25.07.1999 року.
Вказане в сукупності свідчить про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи - з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. у військовій частині НОМЕР_4 ; з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. у Болградській міжрайонній коконосушарці.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні підставою для прийняття оскаржуваного рішення була відсутність у позивача необхідного страхового стажу.
Судом встановлено, що право позивача на призначення пенсії було порушено безпосередньо Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №155250022102 від 26.04.2023 p. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплату пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі Порядок №22-1), передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (п.4.3).
Згідно з п. 4.10. Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням встановлених судом при розгляді даної справи обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області зарахувати до загального стажу періоди роботи: з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. у військовій частині НОМЕР_4 ; з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. у Болградській міжрайонній коконосушарці та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 20.04.2023, з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачкою за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (а.с. 7).
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись вимогами ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №15525022102 від 26.04.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи:
- з 01.01.1992 р. по 20.11.1992 р. у військовій частині НОМЕР_4 , згідно запису у трудовій книжці від 18.04.1980 р. серію НОМЕР_5 ;
з 11.01.1994 р. по 25.07.1999 р. у Болградській міжрайонній коконосушарці, згідно запису у трудовій книжці від 18.04.1980 р. серії НОМЕР_5 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20 квітня 2023 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83 м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3 м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010).
Суддя О.А. Вовченко