Справа № 420/1522/24
06 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення звільнення з військової служби на підставі пп. «Б» п.2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, не виключення ОСОБА_1 з військового обліку та не сплати йому грошового забезпечення;
зобов'язати Командира військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОПП НОМЕР_3 ) 3 військової служби на підставі пп. «Б» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу" за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
зобов'язати Командира військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення;
стягнути з військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.11.2023 року ОСОБА_1 направив рапорт Командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «Б» п.2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та додав копію свідоцтва про хворобу № 291. 10 грудня 2023 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист, за підписом начальника штабу - першого заступника командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , з повідомленням про неможливість опрацювати порушенні питання стосовно звільнення у зв'язку з нібито вчиненням солдатом ОСОБА_1 правопорушення, що містить ознаки кримінального, а саме самовільного залишення військової частини та надання повного пакету документів.
Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення звільнення з військової служби на підставі пп. «Б» п.2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, не виключення ОСОБА_1 з військового обліку та не сплати йому грошового забезпечення та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 16 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
До суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначає, що згідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців під час воєнного стану здійснюється з таких підстав:
- за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
- за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
- у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
- через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Проте у позивача відсутні зазначені підстави для звільнення з військової служби.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що згідно довідки про безпосередню участь у бойових діях № 2347 від 04.06.2023 року, військовослужбовець ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях у Донецькій області.
Згідно довідки про обставини травми № 2176 від 27.05.2023 року отримав «Акубаротравму. Вертеброгену люмбоішалгію» (копія надається). У подальшому під час несення служби в районі населеного пункту Бахмут 01.06.2023 року отримав вогнепальне осколкове наскрізне поранення м'яких тканин середньої третини лівого плеча. Евакуйований до м. Дружківка де виконано ПХО рани. Евакуйований до ВЧ НОМЕР_5 з діагнозом: вогнепальне осколкове наскрізне поранення м'яких тканин середньої третини лівого плеча; розрив заднього рогу медіального меніска типу III Б, дегенеративні зміни латерального мениска тип II С лівого колінного суглобу; протрузії дисків L 1-2, L5-S1; погіршення психічного стану - що підтверджується епікризом № 2030 від 08.06.2023 року (копія надається). Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 9471 з 08.06.2023 року по 10.06.2023 року перебував МКЛ-16 м. Дніпро на етапі медичної евакуації. Переведений до ВЧ НОМЕР_6 та згідно виписки № 1076 від 19.06.2023 року - стан після первинної хірургічної обробки, накладення первинних відтермінованих швів з приводу мінно-вибухового поранення; акуботравми у вигляді гострої двобічної сенсоневральної приглуховатості, вогнепального осколкового сліпого поранення м'яких тканин нижньої третини лівого плеча (копія надається). Була надана відпустка рішенням ВЛК згідно довідки № 639 від 19.06.2023 року строком тридцять календарних днів з 20.06.2023 року по 19.07.2023 року (копія надається). У зв'язку з погіршенням стану здоров'я був проконсультований психіатром ВМКЦ ПР з скаргами на різке знищення настрою, порушення сну, виражену тривогу, почуття постійної неврозності, дратівливість, м'язову напругу, серцебиття та панічні атаки. Проходив лікування у КНП "ООМЦПЗ" ООР згідно епікризу № 4753 від 02.11.2023 року з 20.07.2023 року по 02.11.2023 року, рекомендовано прийом препаратів та тривала психотерапія.
Таким чином військовослужбовець ОСОБА_1 перебував на обстеженні і лікуванні:
- з 01.06.2023 року по 08.06.2023 року у ВЧ НОМЕР_5 ;
- з 08.06.2023 року по 10.06.2023 року у МКЛ-16 м. Дніпро;
- з 11.06.2023 року по 19.07.2023 року у ВЧ НОМЕР_6 ;
- з 20.07.2023 по 02.11.2023 року у КНП "ООМЦПЗ" ООР
З 31.10.2022 року визнаний згідно з висновком ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно свідоцтва про хворобу №291 від 31.10.2023 року госпітальна військово-лікарська комісія психіатричного профілю Військо-медичного клінічного центру Південного регіону встановлено, що захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо: на підставі статті 17-а, графи II Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує переведення до психіатричної лікарні за місцем проживання. У супроводжуючому, ТАК, має потребу у двох супроводжуючих, один з яких медичний працівник.
15.11.2023 року ОСОБА_1 направив рапорт Командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби та додав копію свідоцтва про хворобу № 291.
10 грудня 2023 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист, за підписом начальника штабу - першого заступника командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , з повідомленням про неможливість опрацювати порушенні питання стосовно звільнення у зв'язку з нібито вчиненням солдатом ОСОБА_1 правопорушення, що містить ознаки кримінального, а саме самовільного залишення військової частини та надання повного пакету документів.
Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення звільнення з військової служби на підставі пп. «Б» п.2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, не виключення ОСОБА_1 з військового обліку та не сплати йому грошового забезпечення та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Указом Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України №7168 від 16.03.2022 року, воєнний стан продовжений до 25.04.2022 року.
Указом Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженого Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженого Законом України №2263-ІХ від 22.05.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженого Законом України №2500-IX від 15.08.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2738-IX від 16.11.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ст.1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України (частина п'ята статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини 2 статті 23 ЗУ №3543-ХІІ (в редакції закону від 15.03.2022 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військову службу і військовий обов'язок від 25.03.1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
За змістом частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
В частині сьомій статті 1 Закону №2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно з частиною 13 статті 2 Закону№2232-ХІІ громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 10 статті 14 Закону №2232-ХІІ за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень:
- придатний для військової служби та попередньо призначений до служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;
- тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування;
- підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду (із зазначенням дати проведення);
- непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов'язаних;
- непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку;
- підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, у тому числі із звільненням від відбування покарання;
- підлягає виключенню з військового обліку як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Приписами підпункту б п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до приписів частини десятої статті 1 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800 (далі - Положення №402).
Згідно з пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Згідно з пунктом 1.3 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться військово-лікарською комісією з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Згідно з пунктом 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Питання медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період регламентує глава 3 розділу II Положення №402, яка містить такі пункти:
3.1. Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
3.2. Військовозобов'язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення.
Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, отоларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.
3.8. За статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов'язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов:
"Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час";
"Обмежено придатний до військової служби";
"Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю (вказати спеціальність)";
"Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю (вказати спеціальність)";
"Придатний до військової служби".
Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов:
"Придатний до військової служби";
"Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)";
"Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку".
Згідно з п.2.11.6 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 року №402, в якому визначається військовослужбовці, визнані позаштатною тимчасово діючою ВЛК непридатними до служби за військовою спеціальністю, для вирішення питання про придатність до військової служби направляються на амбулаторне або стаціонарне обстеження із подальшим оглядом гарнізонною або госпітальною ВЛК.
Зокрема, судом встановлено, що з 31.10.2022 року визнаний згідно з висновком ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно свідоцтва про хворобу №291 від 31.10.2023 року госпітальна військово-лікарська комісія психіатричного профілю Військо-медичного клінічного центру Південного регіону встановлено, що захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо: на підставі статті 17-а, графи II Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує переведення до психіатричної лікарні за місцем проживання. У супроводжуючому, ТАК, має потребу у двох супроводжуючих, один з яких медичний працівник.
Відповідно до змісту вищезазначеної довідки, вбачається, що на підставі статті 17-а графи ІІ Розкладу хвороб, - позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Так, положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.260 Положення під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними до неї з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку за станом здоров'я, а визнані тимчасово непридатними до військової служби з повторним медичним обстеженням через 6 або 12 місяців - звільненню в запас за станом здоров'я із зазначенням у наказі про звільнення, що ці особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Громадяни, звільнені з військової служби, у п'ятиденний строк після виключення зі списків особового складу військової частини зобов'язані прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття їх на військовий облік.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не пізніше наступного дня після взяття на військовий облік громадян, звільнених з військової служби, письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких до призову на військову службу ці громадяни працювали, навчались або були зареєстрованими як безробітні, про підставу звільнення з військової служби, строк військової служби, що зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, а також про день взяття їх на облік, у тому числі про причини перевищення строків взяття на військовий облік.
Отже, судом встановлено, що законодавством передбачено два види звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби за станом здоров'я: у запас для визнаних військово-лікарською комісією тимчасово непридатними до військової служби, та у відставку для визнаних військово-лікарською комісією непридатними до неї з виключенням з військового обліку.
Відповідно до п.240 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.
Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Також, відповідно до пункту 22.3 положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402, ВЛК, які не підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, оформляються в день медичного огляду і видаються на руки особі, що пройшла медичний огляд, або в установленому порядку направляються у військову частину. Свідоцтво про хворобу (довідка ВЛК) з постановою, які підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, направляються на затвердження (контроль) не пізніше 5-денного терміну після медичного огляду. Свідоцтво про хворобу, довідка ВЛК із затвердженою постановою не пізніше ніж через два дні після їх затвердження та одержання із штатної ВЛК висилаються командиру військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, що пройшов медичний огляд, або начальнику, який направив його на медичний огляд, або видаються на руки представникам військових частин за наявності у них підтверджуючих документів.
Свідоцтво про хворобу у воєнний час складається: на всіх військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; на офіцерів запасу, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
У всіх інших випадках у особливий період постанова ВЛК оформляється довідкою ВЛК. У воєнний час довідка на контроль у штатну ВЛК не направляється.
Свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК - затвердженню:
а) у мирний час: на генералів (адміралів), військовослужбовців запасу та у відставці, які оглянуті згідно з пунктом 3.13 розділу II Положення; на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ; на військовослужбовців та членів їх сімей, за наявності медичних протипоказань до направлення за кордон - ЦВЛК; на всіх військовослужбовців, членів їх сімей, курсантів, учнів військових ліцеїв - ВЛК регіону;
б) у воєнний час: на генералів (адміралів), а також на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ, - ЦВЛК, на всіх військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів - ВЛК регіону, евакуаційного пункту (місцевого евакуаційного пункту, госпітальної бази).
У воєнний час свідоцтво про хворобу, довідка ВЛК на всіх оглянутих осіб складається у двох примірниках.
Постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані негайно.
Таким чином, судом встановлено, що обов'язок щодо негайного видання наказу про звільнення Позивача з військової служби у відставку за станом здоров'я у зв'язку з висновком ВЛК про непридатність до військової служби лежить виключно на Відповідачеві.
Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про хворобу №291 від 31.10.2023 року госпітальна військово-лікарська комісія психіатричного профілю Військо-медичного клінічного центру Південного регіону встановлено, що захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо: на підставі статті 17-а, графи II Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує переведення до психіатричної лікарні за місцем проживання. У супроводжуючому, ТАК, має потребу у двох супроводжуючих, один з яких медичний працівник..
Відповідно до вищезазначеної довідки вбачається, що на підставі статті 17-а, графи ІІ Розкладу хвороб, - позивача було визнано
Так, як з'ясовано судом, та зазначено вище, 15.11.2023 року ОСОБА_1 направив рапорт Командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби та додав копію свідоцтва про хворобу № 291.
Проте, жодних відомостей щодо розгляду зазначеного рапорту, та прийняття відповідного рішення за наслідками його розгляду, позивач від відповідача Військової частини НОМЕР_1 , не отримав, що власне послугувало підставою для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав.
При цьому, суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 про видання Наказу про звільнення чи відмову у його виданні, свідчить у свою чергу про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів, що у свою чергу слугує підставою для висновку щодо наявної протиправної бездіяльності з боку Військової частини НОМЕР_1 , при розгляді відповідного рапорту ОСОБА_1 .
Водночас, суд акцентує, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, у тому числі, про звільнення військовослужбовця з військової служби за станом здоров'я, у зв'язку з наявністю висновку ВЛК про непридатність до військової служби, належить виключно до компетенції відповідача.
Так, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
За приписами ст.245 КАС України у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета кореспондує положенням статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд акцентує, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, у тому числі, про звільнення військовослужбовця з військової служби за станом здоров'я, у зв'язку з наявністю висновку ВЛК про непридатність до військової служби, належить виключно до компетенції відповідача, як органу, в якому позивач проходить службу, а відтак, з огляду на заявлені позивачем вимоги та встановлені судом фактичні обставини, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.11.2023 року, поданого на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у відставку за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.11.2023 року, поданий на ім'я Командира Військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби у відставку за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.11.2023 року, поданого на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у відставку за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОПП НОМЕР_3 ) від 15.11.2023 року, поданий на ім'я Командира Військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби у відставку за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.
Стягнути з військової частини НОМЕР_4 (смт. Чорноморське ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
В задоволені інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко