ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2024Справа № 910/5197/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (вул. Борщагівська, 154, м. Київ, 03056)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (вул. Велика Васильківська, буд. 65, м. Київ, 03150)
про стягнення 18 539,10 грн.
Представники сторін: не викликались.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" про стягнення 18 539,10 грн. страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 0122/20-Т/ЛВСС від 11.02.2020 року, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Граве Україна", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 18 539,10 грн. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 24.04.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 19.04.2023 року надійшла заява № 200423-5881 від 20.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5197/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію по Полісу АО №004457703.
Так, на виконання вимог ухвали суду від 08.05.2023 року через відділ діловодства суду 30.05.2023 року від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» надійшов відзив на позовну заяву №АО/4457703 від 22.05.2023 року з доказами його надсилання на адресу повивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що оскільки позивач впродовж одного року з дати настання спірної ДТП від 08.04.2020 року до відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування не звертався, а претензію від 18.05.2021 року на суму 18 539,10 грн. відповідач отримав лише 24.05.2021 року, то враховуючи приписи пп.37.1.4 п.37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дана обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у сумі 18 539,10 грн. та свідчить про обґрунтованість прийнятого страховою компанією відповідача рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про неврахування позивачем під час визначення розміру вартості матеріального збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу, коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, у зв'язку з чим відповідачем було здійснено власний розрахунок матеріального збитку, завданого автомобілю Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , та розміру страхового відшкодування.
Так, за розрахунком відповідача коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , складає 0,07; обґрунтований розмір страхового відшкодування з урахуванням вказаного коефіцієнту фізичного зносу складає 12 534,57 грн. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
В свою чергу, 14.06.2023 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь б/н від 01.06.2023 року на відзив на позовну заяву з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач зазначає, що першу досудову претензію ним було надіслано 22.05.2020 року на електронну адресу відповідача з доданням до неї всіх необхідних документів. Водночас, позивач звертає увагу суду на те, що оскільки постановою КМУ №255 від 02.04.2020 року були запроваджені карантинні заходи, позивач був позбавлений фізичної можливості відправити претензію раніше засобами поштового зв'язку через перебування всіх працівників на роботі віддалено.
Також позивач посилається на те, що за умовами укладеного Договору добровільного страхування наземного транспорту № 0122/20-Т/ЛВСС від 11.02.2020 року ПАТ «СК «Арсенал Страхування» зобов'язана виплачувати страхове відшкодування у разі настання страхового випадку без урахування фізичного зносу. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечення на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки ПАТ «СК «Граве Україна» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 11.02.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник та вигодонабувач за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 0122/20-Т/ЛВСС "ALL RISKS" (далі - Договір страхування), предметом якого відповідно до пункту 4 є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням, і розпорядженням наземним транспортним засобом (далі - ТЗ) та іншим майном, вказаним у розділах 5, 6 цього Договору.
Відповідно до пункту 5 Договору страхування застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , 2011 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб). Страхова сума становить 320 000,00 грн. (пункт 10 Договору страхування).
Відповідно до пункту 12.3 Договору страхування безумовна франшиза за ризиками «Збитки внаслідок ДТП, що призвела до пошкодження ТЗ» складає 0,00 грн. з урахуванням наступного: у випадку, коли винним в скоєнні ДТП є водій застрахованого транспортного засобу зі стажем керування менше двох років, безумовна франшиза за ризиком «Збитки внаслідок ДТП» складає 2% від загальної страхової суми по відповідному ТЗ (пункт 12.3.1 Договору страхування); у випадку, коли пробіг ТЗ з моменту набрання чинності Договором до настання ДТП перевищує показник 5 000 км. за один місяць, безумовна франшиза за ризиком «Збитки внаслідок ДТП» складає 5% від загальної страхової суми по відповідному ТЗ (пункт 12.3.2 Договору страхування).
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Строк дії Договору страхування для застрахованого транспортного засобу - з 21.02.2020 року по 20.02.2021 року (пункт 16 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно Відповіді від НПУ №3020100448894014, Схеми місця ДТП від 08.04.2020 року та Постанови Сихівського районного суду м. Львова від 18.05.2020 року у справі №464/2014/20, що водій Омар Мохаммед Махмуд Бехіт 08.04.2020 року о 10 год. 10 хвил. на вул. Енергетична, 2 в м. Львові, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra», державний номер НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Tiguan», державний номер НОМЕР_2 , чим порушив п.п. 10.9, 13.1 Правил дорожнього руху України, завдавши транспортним засобам механічних пошкоджень.
Відповідно до пункту 22.2.2 Договору страхування страховим випадком за договором є збитки внаслідок ДТП - будь-яке пошкодження або знищення ТЗ, або його окремих конструктивних елементів (складових частин), додаткового обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
За умовами пункту 27.10 Договору страхування при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається Страховиком шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (Кошторису збитків). Кошторис збитків складається Страховиком виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на підставі рахунків з СТО. В окремих випадках за згодою Страховика розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи або оцінки або безпосередньо Страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром).
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до пункту 25.1.3 Договору страхування в разі настання передбаченої у пункті 22.2 Договору події страхувальник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з моменту настання події письмово сповістити про це Страховика шляхом надання Повідомлення про страховий випадок встановленої Страховиком форми.
Так, страхувальник 08.04.2020 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» із Заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 27.1 Договору страхування страхове відшкодування виплачується Страховиком згідно з Договором на підставі письмової заяви Страхувальника (його правонаступника або Вигодонабувача) і страхового акту, який складається Страховиком.
Відповідно до пункту 27.3 Договору страхування Страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 10-ти робочих днів з дня отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів та речей згідно з розділом 26 Договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком СТО - ТОВ «Алекс со» №10699 від 11.04.2020 року на суму 14 039,10 грн., рахунком ФОП Гай Андрій Віталійович №13 від 22.04.2020 року на суму 4 500,00 грн. та на підставі Висновку №66/20 експертного автотоварознавчого дослідження від 22.04.2020 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , визначена у розмірі 18 539,10 грн.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із Заявою про настання події від 08.04.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 18 539,10 грн., про що складено відповідний страховий акт №006.01364320-1 від 22.04.2020 року на суму 18 539,10 грн. та розрахунок страхового відшкодування до нього, копії яких наявні в матеріалах справи.
За змістом вказаного страхового акту загальна вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , склала 18 539,10 грн., та становить вартість відновлювального ремонту згідно з рахунками СТО №10699 від 11.04.2020 року на суму 14 039,10 грн. та №13 від 22.04.2020 року на суму 4 500,00 грн..
У відповідності до вказаного страхового акту №006.01364320-1 від 22.04.2020 року сума страхового відшкодування у загальному розмірі 18 539,10 грн. була виплачена безпосереднім виконавцям відновлювального ремонту автомобіля марки Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , а саме: ТОВ «Алекс со» платіжним дорученням №21440375 від 23.04.2020 року на суму 14 039,10 грн. та ФОП Гай Андрію Віталійовичу платіжним дорученням №21440358 від 23.04.2020 року на суму 4 500,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування, а також перебування отриманих автомобілем марки Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 08.04.2020 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в загальному розмірі 18 539,10 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок ТОВ «Алекс со» та ФОП Гай А.В. як СТО, що здійснювали відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки Звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України «про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки відповідно до абз. 10 частини 2 статті 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому, норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, наявність рахунків СТО - ТОВ «Алекс со» № 10699 від 11.04.2020 року на суму 14 039,10 грн. та ФОП Гай А.В. №13 від 22.04.2020 року на суму 4 500,00 грн., а також платіжного доручення №21440375 від 23.04.2020 року на суму 14 039,10 грн. та платіжного доручення №21440358 від 23.04.2020 року на суму 4 500,00 грн., є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, у загальній сумі 18 539,10 грн.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 08.04.2020 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, при цьому постановою Сихівського районного суду м. Львова від 18.05.2020 року у справі №464/2014/20 винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пунктів 10.9, 13.1 ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, визнано Омара Мохаммеда Махмуда Бехіт, якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Тобто, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 08.04.2020 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Граве Україна» відповідно до Договору (полісу) АО №4457703 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 130 000,00 грн. Поліс станом на момент скоєння ДТП 08.04.2020 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому, з урахуванням наявності полісу АО №4457703 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна», до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Договору страхування та Полісу франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, то розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, на суму франшизи не зменшувався.
При цьому страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Як зазначає позивач у позовній заяві з урахуванням уточнень, викладених у заяві про усунення недоліків від 20.04.2023 року, ПАТ «СК «Арсенал Страхування» 22.05.2020 року надіслав на електронну адресу ПАТ «СК «Граве Україна» претензію б/н б/д про виплату страхового відшкодування у сумі 18 539,10 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.
На підтвердження факту надсилання вказаної претензії 22.05.2020 року на офіційну електронну пошту відповідача (office@grawe.uа) позивачем надано копію скріншоту, як стверджується позивачем, з корпоративної пошти свого співробітника.
Позивач також звертає увагу на те, що у той час відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.04.2020 року були запроваджені карантинні заходи, внаслідок чого позивач фізично не міг відправити зазначену претензію засобами поштового зв'язку через перебування всіх працівників позивача на роботі віддалено.
У зв'язку з неотриманням відповідачем вищевказаної претензії, про що позивачу було повідомлено у телефонній розмові, останній повторно надіслав претензію від 18.05.2021 року засобами поштового зв'язку на поштову адресу відповідача.
В подальшому 14.07.2021 року ПАТ «СК «Граве Україна» листом №4676 від 14.07.2021 року повідомило позивача про отримання 24.05.2021 року заяви ПАТ «СК «Арсенал Страхування» про виплату страхового відшкодування від 18.05.2021 року, а також про прийняте відповідачем рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування у сумі 18 539,10 грн. на підставі пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з неподанням позивачем заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з дати ДТП від 08.04.2020 року.
В свою чергу, 22.07.2021 року позивач надіслав на адресу відповідача лист №220721-72063/к від 22.07.2021 року з проханням переглянути вказане рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки претензія була датована 18.05.2021 року та надіслана повторно на адресу відповідача.
Проте, відповідач відповіді на вказаний лист позивача не надав та виплату суми страхового відшкодування не здійснив.
Таким чином, оскільки відповідачем не було задоволено претензійні вимоги позивача, останній, не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у виплаті суми страхового відшкодування звернувся до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування у розмірі 18 539,10 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту № 0122/20-Т/ЛВСС "ALL RISKS" від 11.02.2020 року та Полісу АО №4457703 та/або їх окремих положень суду не надано.
Суд зазначає, що за правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Суд зазначає, що положення статей 33, 37 Закону статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачають дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП та виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов'язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 вказаного Закону), позаяк несвоєчасне звернення з вимогою щодо отримання страхового відшкодування позбавляє страховика можливості вчинити відповідні дії щодо встановлення як самого факту настання страхового випадку, так і його обставин з метою прийняття обґрунтованого рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.
Отже, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права.
Вказані активні дії потерпілого вказаний Закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного Законом строку.
Таким чином, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.
Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18).
З матеріалів справи вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахованому позивачем транспортному засобу було завдано шкоди, відбулася 08.04.2020 року, отже позивач мав звернутися до відповідача з відповідною заявою на виплату страхового відшкодування у строк до 08.04.2021 року.
Як стверджує позивач, ПАТ «СК «Арсенал Страхування» 22.05.2020 року було надіслано на офіційну електронну пошту ПАТ «СК «Граве Україна» (office@grawe.uа) претензію б/н б/д про відшкодування збитків з додатком необхідних документів, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи скріншот з корпоративної пошти свого співробітника.
За змістом відзиву на позовну заяву зазначено, що вищенаведена претензія не була отримана відповідачем на офіційну електронну адресу office@grawe.ua як станом на 24.04.2020 року, так і станом на 22.05.2020 року.
Відповідач також стверджує, що позивачем не доведено факт скерування спірної претензії на електронну пошту відповідачу, оскільки із наданого скріншоту не зрозуміло, що саме і кому надсилалось, отримувачем претензії не є офіційна електронна пошта відповідача office@grawe.ua, позивачем не надано електронне повідомлення про доставку листа відповідачу.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 року).
У частині 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
У частині 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 ГПК України).
Разом з тим, у справі № 923/1379/20 суд касаційної інстанції зазначив, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
Суд також зазначає, що статтею 3 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що відносини, пов'язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах"; Про державну таємницю"; Про телекомунікації"; Про обов'язковий примірник документів"; Про Національний архівний фонд та архівні установи", цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Як встановлено статтею 8 зазначеного Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 року у справі № 910/17662/19, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21, від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 18.01.2023 року у справі №910/15383/21).
Згідно правової позиції Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21, чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
Поряд із цим суд зазначає, що з наданого позивачем скріншоту на підтвердження надсилання 22.05.2020 року на електронну пошту відповідача претензії на виплату страхового відшкодування не можливо встановити, на яку саме електронну адресу був надісланий цей електронний лист.
Зазначення позивачем отримувача ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) не доводить, що його електронна адреса належить до офіційної електронної адреси відповідача або що вказана особа є уповноваженою на проведення господарських операцій від імені відповідача чи перебуває з відповідачем у трудових відносинах.
За таких обставин, за висновком суду, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт надсилання позивачем 22.05.2020 року спірної претензії на офіційну електронну пошту відповідача, а також факт її отримання останнім.
При цьому перелік вкладених документів не надає змоги встановити їх детальний зміст та ідентифікувати як документи, пов'язані саме із спірним страховим випадком, позаяк містить тільки скорочену назву та обсяг документа.
Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У зазначеному аспекті суд враховує, що надані позивачем докази (зокрема скріншот з електронної пошти та копія претензії б/н б/д) не є беззаперечними доказами, що свідчать про звернення позивача до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування впродовж одного року з дати ДТП, яка мала місце 08.04.2020 року.
При цьому звернення позивача до відповідача з претензією від 18.05.2021 року та її отримання останнім 24.05.2021 року не спростовує висновків суду про те, що позивачем не було виконано вимоги Закону щодо звернення до страховика з заявою про здійснення страхової виплати у межах річного строку з моменту скоєння ДТП від 08.04.2020 року.
Наразі, судом критично оцінюються твердження позивача про неможливість надсилання вимоги на адресу відповідача під час карантину, оскільки неможливість здійснення поштових надсилань на протязі річного строку жодними доказами не підтверджена та спростовується загально відомими фактами, пов'язаними з фактичною діяльністю операторів поштового зв'язку, як АТ «Укрпошта», так і приватних, під час карантинних обмежень.
Інших доказів звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування в межах визначеного п. 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку та/або неможливості такого звернення позивачем суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", оскільки вищевказана ДТП сталася 08.04.2020 року, а позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування лише у травні 2021 року, тобто після пропуску присічного строку на звернення із заявою про страхове відшкодування, встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року в справі № 753/5293/16-ц (провадження № 14-310цс18).
В свою чергу, враховуючи висновки суду про відсутність правових підстав для розгляду вимоги позивача та, відповідно, підстав для задоволення позову, оцінка змісту відзиву відповідача в частині коефіцієнту фізичного зносу, його показника та необхідності застосування в даному страховому випадку судом не надавалась.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов недоведений позивачем, необґрунтований матеріалами справи та відповідачем спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 березня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон