вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
05.03.2024м. ДніпроСправа № 904/5546/23
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО", м. Київ
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості
Суддя Ярошенко В.І.
Секретар судового засідання Бублич А.В.
Представники:
від позивача: Рудюк Ю.А., адвокат;
від відповідача: Половяник О.А.;
від відповідача: Сергеєва Г.О.;
від відповідача: Сидляревич І.В.
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Військова частина НОМЕР_1 в якому просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ДПЗД "УКРІНТЕРЕНЕРГО" заборгованість в розмірі 2 550 200, 12 грн, з яких: 1 319 834, 02 грн основний борг за поставлену електричну енергію на рахунок IBAN НОМЕР_2 в АТ "Ощадбанк", 504 774, 73 грн - 15% річних, 205 859, 44 грн - пені та 519 731, 93 грн - інфляційні втрати на рахунок IBAN НОМЕР_3 в ГУ ДКСУ у Київській області.
Ухвалою суду від 24.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 08.11.2023.
31.10.2023 від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 01.11.2023 у задоволенні клопотання Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції відмовлено.
06.11.2023 від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" надійшло клопотання про проведення засідання без участі представника позивача
Ухвалою суду від 08.11.2023 підготовче засідання відкладено до 05.12.2023.
14.11.2023 від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" надійшло клопотання про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 20.11.2023 задоволено клопотання Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" про забезпечення проведення судового засідання у справі № 904/5546/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду
Ухвалою суду від 05.12.2023 відкладено підготовче засідання в режимі відеоконференції до 19.12.2023.
11.12.2023 від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" надійшло клопотання про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 11.12.2023 задоволено клопотання Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" про забезпечення проведення судового засідання у справі № 904/5546/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
11.12.2023 від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про поновлення процесуального строку для подання відзиву.
14.12.2023 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву.
19.12.2023 в підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі.
Ухвалою суду від 19.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено до 16.01.2024.
Ухвалою суду від 16.01.2024 підготовче засідання відкладено в межах розумного строку до 06.02.2024.
Ухвалою суду від 06.02.2024 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 05.03.2024.
В судове засідання 05.03.2023 з'явилися представники сторін.
В ході судового засідання 05.03.2023 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.
В судовому засіданні 05.03.2023 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.
Позиція позивача викладена у позовній заяві
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в частині оплати заборгованості за постачання електричної енергії.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.
Військова частина посилається на те, що 28.01.2020 між ними та ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» було укладено договір № 061521 на постачання електричної енергії, який на думку відповідача укладений до 31.12.2023.
Також, відповідач звертає увагу, що постачальник «останньої надії» здійснює нарахування на електричну енергію за тарифом для юридичних осіб. Однак позивач маючи доступ до системи показань, які здійснює відповідач через особистий кабінет, не враховував, що відповідач є постачальником електричної енергії для населення (відповідно розрахунок за спожиту електричну енергію здійснюється за іншим тарифом) так як на балансі військової частини НОМЕР_1 знаходиться військове містечко.
Щодо неможливості оплатити заборгованість відповідач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 є розпорядником коштів третього рівня для отримання кошторисних призначень необхідно підстава у даному випадку підписаний двосторонній договір.
Крім того, у зв'язку з відсутністю договору підписаного сторонами, що порушує вимоги бюджетної політики відповідач вважає безпідставним нарахування штрафних санкцій (пені, 15% річних, та інфляційних витрат).
Позиція позивача викладена у відповіді на відзив та запереченнях
Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» з Військовою частиною НОМЕР_1 укладений на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Розрахункові документи ДПЗД «Укрінтеренерго» було сформовано на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії Військовою частиною НОМЕР_1 , які отримані від оператора системи розподілу AT « ДТЕК Дніпровські електромережі»: звіт про фактичне споживання електричної енергії за грудень 2020 року від 09.01.2021 № 734/1001; Звіт про фактичне споживання електричної енергії за січень 2021 від 25.02.2021 № 7718/1001.
Таким чином, позивач вважає доведеним факт постачання ДПЗД «Укрінтеренерго» електричної енергії, як постачальником «останньої надії», споживачу Військовій частині НОМЕР_1 з 01.12.2020 до 31.01.2021.
Позивач зазначає, що Порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затверджено постановою НКРЕКП від 05.10.2018 року № 1179.
Так, постановою НКРЕКП від 16.09.2021 № 1551 «Про встановлення тарифу на послуги постачальника "останньої надії" на грудень 2021 року» Регулятором було встановлено тариф на послуги постачальника "останньої надії" на грудень 2021 на рівні 1 238,17грн/МВт-год (без урахування податку на додану вартість).
Постановою НКРЕКП від 22.12.2021 № 2723 «Про встановлення тарифу на послуги постачальника "останньої надії" на січень 2022 року» Регулятором було встановлено тариф на послуги постачальника "останньої надії" на січень 2022 на рівні 5156,85грн/ МВт/тод (без урахування податку на додану вартість).
ДПЗД «Укрінтеренерго», відповідно до положень законодавства в сфері енергетики, здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачу виключно як постачальник «останньої надії», а тому виконувати функцію постачальника універсальних послуг, в тому числі застосовувати у своїй діяльності тарифи постачальника універсальних послуг, не має жодних правових підстав.
Також, позивач вважає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р (із змінами) Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» (далі - ПОН) на період з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2023 року.
27.12.2018 року на виконання положень частини одинадцятої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», ДПЗД «Укрінтеренерго», як постачальником «останньої надії», на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою https://uie.kiev.ua розміщено публічну оферту: Порядок приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; Комерційна пропозиція № 3 від 07.06.2019 р для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії»; Додаток до Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019 р; Порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».
Відповідно до ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», яка кореспондується з умовами, що зазначені в Додатку 1 до Договору «Комерційна пропозиція № 3 від 07.06.2019», Договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між Сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.
Положеннями пункту 6.2.4 ПРРЕЕ, встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» вважається день припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.
За даними AT «ДТЕК Дніпровські електромережі», на якого покладені функції адміністратора комерційного обліку відповідно до положень пункту 11 Постанова НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 ПРРЕЕ, в/ч НОМЕР_1 віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» з 01.12.2020, що підтверджено листом (витяг) з додатком від 03.12.2020 №45637/1001 «Повідомлення оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго». Порядковий номер споживача № 76-82.
Листом ДПЗД «Укрінтеренерго» від 03.12.2020 № 44/09-0000649 повідомило Військову частину НОМЕР_1 про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Відповідно між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - позивач, Постачальник, ДПЗД «Укрінтеренерго»), яке виконує функції постачальника «останньої надії», діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою НКРЕКП від 06.11.2018 р № 1344 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 р № 1023-р, відповідно до ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р № 312 (із змінами) (далі - ПРРЕЕ), та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - відповідач, Споживач, в/ч НОМЕР_1 ) укладений Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (надалі - Договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р № 312, по оператору системи розподілу (далі - ОСР) АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ».
Відповідно до пункту 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.
Постачальник забезпечує гарантоване та безперервне постачання електричної енергії споживачу протягом всього строку постачання, у разі:
банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника;
закінчення строку дії ліцензії, призупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника;
невиконання або неналежного виконання попереднім електропостачальником вимог правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам;
необрання споживачем нового електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником;
припинення електропостачальника, не спроможного постачати електричну енергію, про що він повідомив постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу, відповідно до частини сьомої статті 64 Закону.
В пункті 3.4 договору встановлено, що електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об'єкт призупиняється.
Відповідно до пунктів 3.6, 3.7 договору початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ.
У разі фактичного споживання електричної енергії за відсутності договору про постачання електричної енергії з іншим електропостачальником умови договору з постачальником «останньої надії» вважаються прийнятими споживачем.
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до цього договору (далі - комерційна пропозиція).
Спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) визначення ціни за електричну енергію.
Пунктом 5.7 договору визначено, що ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.
Згідно з пунктами 5.8, 5.10 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
Як зазначено в преамбулі комерційної пропозиції № 3 дана комерційна пропозиція є невід'ємним додатком до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (далі - договір).
Предмет комерційної пропозиції: постачання електричної енергії, як товарної продукції (код 09310000-5 за ДК 021:2015).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.5 - 1.7 розділу 1 комерційної пропозиції № 3 ціна на електричну енергію формується згідно з Порядком формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП № 1179 від 05.10.2018. Розрахунковий період - календарний місяць, на який визначається ціна.
Постачальник оприлюднює ціну на кожний розрахунковий період на власному веб-сайті (www.uie.kiev.ua) не пізніше ніж за 1 день до її застосування.
Сторони договору узгодили, що оприлюднені постачальником ціни на його веб-сайті є невід'ємним додатком до цієї комерційної пропозиції.
Постачальник оприлюднює порядок формування ціни на електричну енергію на веб-сайті ДПЗД "Укрінтеренерго" (www.uie.kiev.ua).
В пунктах 4.1, 4.2 розділу 4 комерційної пропозиції № 3 вказано, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
У разі не отримання рахунку споживач зобов'язується здійснити 100% оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію.
Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).
Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
Пунктом 4.3 розділу 4 комерційної пропозиції № 3 встановлено, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним), із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС Постачальнику.
Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).
У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв'язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).
Пунктом 16.2 розділу 16 комерційної пропозиції № 3 встановлено, що у випадку надсилання повідомлень і документів електронною поштою сторони договору використовують наступні адреси електронної пошти:
постачальника - pon@uie.kiev.ua; pon2@uie.kiev.ua.
споживача - зазначена на веб-сайті споживача та/або надана постачальнику споживачем у будь-який спосіб (офіційним листом, в довільній формі на адресу постачальника, телефонограмою), та/або надана постачальнику оператором системи розподілу (передачі).
Такі документи вважаються направленими однією стороною та офіційно отриманими іншою стороною без додаткового оформлення на паперовому носії.
Відповідно до пункту 4.4 розділу 4 комерційної пропозиції № 3 акт купівлі-продажу електричної енергії (надалі - акт купівлі-продажу) складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС.
Обсяг фактично спожитої електричної енергії споживачем визначається оператором системи розподілу, який виконує функції адміністратора комерційного обліку, в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії, а також Тимчасовим порядком визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, затверджений постановою НКРЕКП від 28.12.2018 року № 2118.
Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від ОС розподілу постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію акту купівлі-продажу, підписаного зі свого боку.
Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії акту купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію акту купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника.
Оригінал акту купівлі-продажу у двох примірниках надсилається поштою на поштову адресу споживача.
Підписаний з боку споживача один екземпляр оригіналу акту купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу постачальника.
У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей, при цьому споживач або постачальник залучають оператора системи розподілу для врегулювання спірного питання. У разі якщо сторони договору не дійшли згоди у вирішенні суперечки, споживач вирішує спірне питання в порядку, що визначений Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими актами законодавства, що регулюють зазначені спірні відносини.
До усунення розбіжностей сторони договору керуються даними, що зазначені в акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням даних після врегулювання розбіжностей.
У разі неповернення споживачем підписаного зі свого боку одного екземпляру оригіналу акту купівлі-продажу у встановлені строки або його не підписання з боку споживача у встановлений термін, документ вважається узгодженим та підтвердженим споживачем та приймається постачальником як узгоджений.
Документом, що підтверджує факт переходу права власності на електричну енергію від постачальника до споживача, є узгоджений сторонами акт купівлі-продажу оформлений відповідно до умов, визначених в цьому розділі.
Пунктом 6.1 розділу 6 комерційної пропозиції № 3 встановлено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов'язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.
Згідно з пунктом 7.4 розділу 7 комерційної пропозиції № 3 споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань або неналежне виконання зобов'язань припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним (пункт 13.1 розділу 13 комерційної пропозиції № 3).
Згідно з пунктом 13.1 договору цей договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.
На виконання Договору постачальника «останньої надії» та на підставі отриманих від ОСР даних (звіт) про фактичне споживання в/ч НОМЕР_1 електричної енергії ДПЗД «Укрінтеренерго» складені Акти купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період грудень 2020 року - січень 2021 року та рахунки на оплату в загальній сумі 1 318 856, 73 грн, а саме:
- повідомлення (витяг) AT «ДТЕК Дніпровські електромережі» від 09.01.2021 № 734/1001 про звіт фактичного корисного відпуску електричної енергії за грудень 2020 pоку порядковий номер споживача № 62-67, Акт № 003881 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період грудень 2020 року відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 178 258 кВт/год по 2 класу та рахунок № 000033248509/03/о12/09516 від 11.01.2021 на суму 653 421, 10 грн.
Зазначений акт і рахунок було надіслано відповідачу на електронну адресу (0985706165a0802@gmail.com) 13.01.2021 згідно витягу з офіційної електронної адреси позивача про надсилання електронного листа. Також Акт і рахунок були направлені поштою та отримані відповідачем 13.01.2021 згідно відмітки рекомендованого повідомлення № 0100184457207.
- повідомлення (витяг) AT «ДТЕК Дніпровські електромережі» від 25.02.2021 № 7718/1001 про звіт фактичного корисного відпуску електричної енергії за січень 2021 pоку, порядковий номер споживача № 69-74, Акт № 007860 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 168 182 кВт/год по 2 класу та рахунок № 000033248509/03/О01/13677 від 24.02.2021на суму 665 435, 63 грн.
Зазначений акт і рахунок було надіслано відповідачу на електронну адресу (0985706165a0802@gmail.com) 26.02.2021 згідно витягу з офіційної електронної адреси Позивача про надсилання електронного листа. Також Акт і рахунок були направлені поштою та отримані відповідачем 30.03.2021 згідно відмітки рекомендованого повідомлення № 0100190536704.
Листом AT «ДТЕК Дніпровські електромережі» від 15.06.2021 № 24528/1001 повідомили ДПЗД «Укрінтеренерго» про перезавантаження даних MMS платформи і надали корегувальний звіт фактичного корисного відпуску електричної енергії за січень 2021 року в новій редакції, відповідного до даного звіту по споживачу в/ч НОМЕР_1 змінились обсяги спожитої електричної енергії в сторону збільшення на 247 кВт/год в сумі 977, 29 грн.
Листом від 01.09.2021 № 44/10-8283/пон ДПЗД «Укрінтеренерго» направило відповідачу корегувальний Акт № 013891 до акту № 007860 від 31.07.2021 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 pоку, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 168 182 кВт/год та 247 кВт/год. (168 429 кВт*год.) по 2 класу та рахунок № 000033248509/03/к01/20074 від 01.09.2021 на оплату 666 412, 92 грн.
Вищезазначений лист надіслано на електронну адресу відповідача 0985706165a0802@gmail.com 02.09.2021 згідно витягу з офіційної електронної адреси позивача про надсилання електронного листа та направлений поштою та отриманий відповідачем 13.09.2021 згідно відмітки рекомендованого повідомлення № 0100188241071.
Отже, заборгованість відповідача за поставлену електричну енергію становить 346 687 кВт/год за період грудень 2020 року - січень 2021 року в загальній сумі 1 319 834, 02 грн.
Відповідач порушив свої зобов'язання за договором і не оплатив спожиту електричну енергію у встановлені строки у повному обсязі.
Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даними позовом. Крім суми основного боргу в розмірі 1 319 834, 02 грн позивач просить суд стягнути 15 % річних у розмірі 504 774, 73 грн, пеню у розмірі 205 859, 44 грн та інфляційні втрати в розмірі 519 731, 93 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Частиною першою статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Одним із видів договорів, що укладаються для забезпечення функціонування ринку електричної енергії, є договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (п. 16 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до частини одинадцятої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник «останньої надії» зобов'язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)
З урахуванням наведених норм та за встановлених судом обставин між позивачем, який виконує функції постачальника "останньої надії", та відповідачем існують договірні відносини на умовах договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", зміст якого визначений позивачем на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" та Комерційної пропозиції № 3 до цього договору, що опубліковані на офіційному веб-сайті позивача https://uie.kiev.ua.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки електричної енергії.
Щодо суми основного боргу
Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Між цим, ч.3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина п'ята статті 633 ЦК України).
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором.
Згідно з частиною 5 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".
За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачальник "останньої надії" - це визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.
Відповідно до пункту 1.2.9. ПРРЕЕ, постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
За приписами частини першої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", остачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.
Згідно частин 6-10 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.
Порядок заміни електропостачальника на постачальника "останньої надії" визначається правилами роздрібного ринку.
За умовами п. 3.4.3 ПРРЕЕ, постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу за ціною, що формується ним відповідно до затвердженої Регулятором методики (порядку), та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг. Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", мають бути економічно обґрунтованими, прозорими та недискримінаційними і не повинні перешкоджати конкуренції на ринку електричної енергії. Ціна (тариф) на послуги постачальника "останньої надії" визначається за результатами конкурсу.
Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та, відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії", розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
За умовами п. 1.2.6. ПРРЕЕ, оператор системи, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії"). Вибір споживача зазначається в договорі про постачання електричної енергії споживачу (обраній споживачем комерційній пропозиції). У разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії" послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг або "останньої надії". При цьому ціни на електричну енергію, що постачається споживачам постачальниками універсальних послуг та "останньої надії", включають, у тому числі, ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
Згідно з п. 10 ПРРЕЕ, до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний ОСР.
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, що затверджені Постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1470, а саме пп. 29 п.2.2. встановлено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема, надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку, в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Так, в матеріалах справи наявні Звіти про фактичне споживання в/ч НОМЕР_1 електричної енергії ДПЗД «Укрінтеренерго» ДПЗД "Укрінтеренерго", які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" у грудні 2020 року та січні 2021 року.
Також позивачем були направлені відповідачу Акти купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період та рахунки, що підтверджується матеріалами справи.
Під час розгляду справи відповідач обставину отримання вищевказаних рахунків від позивача не заперечив, а також не спростував вірність здійснених позивачем розрахунків.
В цей же час, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати вартості отриманої у спірному періоді електроенергії.
При цьому суд відзначає, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що не порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, вищезазначені норми права прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За змістом частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Перевіривши розрахунок наданий позивачем, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 1 319 834, 02 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Військова частина посилається на те, що 28.01.2020 між ними та ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» було укладено договір № 061521 на постачання електричної енергії, який на думку відповідача укладений до 31.12.2023.
Проте, відповідно до пункту 12.1 вищезазначеного договору, договір набирає чинності з дати його підписання та діє по 31 грудя 2020 р, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
В той же час, доказів наявності доказі укладання додаткових угод щодо продовження строку дії договору або укладання нового договору на постачання електричної енергії з ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» відповідач не надав.
Крім того, позивач отримує всю інформацію про споживачів, які стали споживачами ДПЗД «Укрінтеренерго» від ОСР, оскільки згідно з ч. 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником.
Відповідно до пункту 1.2.15 Правил № 312, для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку). Постачальник "останньої надії" повідомляє споживача про умови постачання, ціну на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника шляхом оприлюднення зазначеної у цьому пункті інформації на своєму офіційному веб-сайті (пункт 3.4.1 Правил № 312),
Отже, у системному зв'язку зазначених норм, договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Щодо посилання, що відповідач є постачальником електричної енергії для населення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам. Постачальник універсальних послуг не може відмовити побутовому та/або малому непобутовому споживачу, який знаходиться на території здійснення його діяльності, в укладенні договору постачання електричної енергії.
Відповідно до пункту 7 постанови № 312 від 14.03.2018 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Оскільки, до споживання електричної енергії відноситься не лише військова частина НОМЕР_1 , як юридична особа, а і споживачі, об'єднані шляхом утворення юридичної особи, житлово-експлуатаційні організації, то відповідач повинен був скористатися своїм правом та звернутися до постачальника універсальних послуг, в даному випадку ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», для укладання належного договору, адже Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "УКРІНТЕРЕНЕРГО" не надає послуги даній категорії споживачів в рамках договору «останньої надії».
Однак, доказів звернення відповідача до постачальника універсальних послуг про укладання відповідного договору та/або повідомлення ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» про наявні обставини в/ч НОМЕР_1 не надано.
ДПЗД «Укрінтеренерго», відповідно до положень законодавства в сфері енергетики, здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачу виключно як постачальник «останньої надії», а тому виконувати функцію постачальника універсальних послуг, в тому числі застосовувати у своїй діяльності тарифи постачальника універсальних послуг, не має жодних правових підстав.
Тому, відповідно до Порядку формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затверджено постановою НКРЕКП від 05.10.2018 року № 1179 та наданих Звітів про фактичне споживання в/ч НОМЕР_1 електричної енергії ДПЗД «Укрінтеренерго» ДПЗД "Укрінтеренерго", які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" у грудні 2020 року та січні 2021 року, позивачем було нараховано суму спожитої електроенергії відповідачем.
Також не знаходять свого підтвердження посилання відповідача стостовно невиконання позивачем вимог листів від 26.01.2021 № 27 та від 11.02.2022 № 61 щодо надання копії та оригіналу договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» укладеного між ДПЗД «Укрінтеренерго» та в/ч НОМЕР_1 , оскільки відповідачем взагалі не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, не надано докази направлення позивачу вищезазначених листів (ані засобами поштового звязку, ані засобами електронного зв'язку) та їх отримання.
З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.
Усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю за наведених судом підстав.
Щодо суми пені
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.1 розділу 6 комерційної пропозиції № 3 встановлено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов'язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.
Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань або неналежне виконання зобов'язань припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним (пункт 13.1 розділу 13 комерційної пропозиції № 3).
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 205 859, 44 грн, з яких за період з 21.01.2021 по 20.01.2022 у сумі 100 591, 05 грн, з 06.03.2021 по 20.09.2022 у сумі 54 219, 33 грн, з 21.09.2021 по 23.02.2022 у сумі 51 049, 06 грн.
Враховуючи те, що факт порушення зобов'язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення сплати поставленої електроенергії, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.
Згідно з ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частини перша, друга статті 549 Цивільного кодексу України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, що полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності (постанова Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/4121/20).
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Так, у постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19 Верховний Суд дотримується позиції про те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.02.22 р у справі № 927/436/21 , від 01.02.23 р у справі № 914/3203/21 та інші).
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р у справі № 902/538/18).
Застосоване у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Так, згідно із статтею 233 Господарського кодексу України здійснюючи право на зменшення розміру санкцій суд приймає до уваги:
- ступінь виконання зобов'язання боржником,
- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні,
- інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодеку України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Суд також враховує, що 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про правовий режим воєнного стану воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/202 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Віськова частина НОМЕР_1 відноситься до Державної спеціальної служби транспорту, основними завданнями якої відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004 є, зокрема, в особливий період: забезпечення постійної готовності підрозділів Державної спеціальної служби транспорту до виконання покладених на них завдань; технічне прикриття, відновлення та встановлення загороджень на найважливіших об'єктах національної транспортної системи України; розмінування вибухонебезпечних предметів на об'єктах національної транспортної системи України із залученням у разі необхідності підрозділів Збройних Сил України та забезпечення експлуатації головних ділянок відновлюваних залізничних напрямків; наведення, будівництво, експлуатація і ремонт (реконструкція) наплавних залізничних мостів та естакад; підвищення пропускної спроможності діючих та будівництво нових доріг, залізничних колій, обходів, вузлів, тунелів та мостів; виконання заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного та надзвичайного стану.
Отже, військова частина НОМЕР_1 , яка відповідно до ст. 4 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» входить до структури Державної спеціальної служби транспорту та відповідно до п. 2 Указу залучена до забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Як наслідок значна частина бюджетних асигнувань витрачається безпосередньо на заходи необхідні для забезпечення оборони України, що викликало складну економічну ситуацію. Кошти які будуть сплачені в якості пені можуть бути витрачені на обороноздатність, захист, безпеки населення та інтересів держави.
З урахуванням встановлених обставин справи та балансу інтересів сторін, суд ухвалює зменшити розмір пені на 90% з обґрунтованої до стягнення суми 205 859, 44 грн пені до суми 20 585, 94 грн.
Щодо 15 % річних та інфляційних втрат
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат в загальному розмірі 519 731, 93 грн, з яких за період з 21.01.2021 по 31.08.2023 на суму 267 442, 75 грн, з 06.03.2021 по 20.09.2021 на суму 33 888, 92 грн, з 21.09.2021 по 31.08.2023 на суму 218 400, 26 грн.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 519 731, 93 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У питанні покладення на відповідача відповідальності у вигляді 15% річних суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 7.4 розділу 7 комерційної пропозиції № 3 споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Позивач заявив до стягнення 15% річних у розмірі 504 774, 73 грн, з яких за період з 21.01.2021 по 31.08.2023 на суму 255 908, 35 грн, з 06.03.2021 по 20.09.2021 на суму 54 419, 87 грн, з 21.09.2021 по 31.08.2023 на суму 194 446, 51 грн
Перевіркою судом наданого розрахунку 15% річних судом арифметичних помилок не виявлено.
Водночас, згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зі змісту зазначених норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За приписом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тож, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З огляду на те, що майнова сфера позивача у випадку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання забезпечена в силу закону за рахунок відшкодування збитків від інфляції, то застосування процентів річних у збільшеному розмірі, порівняно із встановленим у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, у сукупності з інфляційними нарахуваннями не повинно становити надмірний тягар для відповідача та перетворювати характер указаного спеціального виду цивільно-правової відповідальності з компенсаційного на штрафний.
Під час розгляду справи позивач не надав доказів в обґрунтування необхідності, доцільності встановлення підвищеного розміру процентної ставки річних у взаємовідносинах з відповідачем за обставин, коли Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» підвищеного розміру річних за порушення виконання грошових зобов'язань не містить.
Крім того, суд враховує те, що відповідачем є військова частина, тобто фінансується за рахунок місцевого бюджету, не здійснює комерційної діяльності тощо.
За таких обставин суд дійшов висновку за можливе зменшити суму 15 % річних на 90 % до 50 477, 47 грн, оскільки у сукупності сума інфляційних втрат та сума 15 % (1 024 506, 66 грн, що становить 77, 62 % від основної суми заборгованості) є надмірним тягарем для відповідача.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 30 602, 40 грн.
При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки та річних відсотків покладається на сторону без урахування зменшення цих сум.
Керуючись статями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 114, 129, 130, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85; ідентифікаційний код 19480600) основний борг у сумі 1 319 834, 02 грн, інфляційні втрати в сумі 519 731, 93 грн, 15% річних у сумі 50 477, 47 грн, пеню в сумі 20 585, 94 та судовий збір у сумі 30 602, 40 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 07.03.2024
Суддя В.І. Ярошенко