вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" лютого 2024 р. Справа№ 910/11493/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання: Мовчан А.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідачів: 1) не з'явились;
2) не з'явились
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року (повний текст складено 25.12.2023)
у справі № 910/11493/23 (суддя - Удалова О.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до 1) Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»
2) Департаменту патрульної поліції
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення грошових коштів,-
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» та Департаменту патрульної поліції про стягнення коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» страхове відшкодування в порядку суброгації у розмірі 130 000,00 грн. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» грошові кошти у розмірі 407 852,10 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 1 560,00 грн судового збору. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 4 894,23 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі №910/11493/23 скасувати частково та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю в частині стягнення з Департаментом патрульної поліції грошових коштів урозмірі 407 852, 10 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що для реалізації ст. 1194 ЦК України щодо стягнення різниці між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності передбаченого полісом № 201942400, спочатку має бути виплачена сума в межах ліміту відповідальності - 130 000, 00 грн.
Таким чином, на думку апелянта, позов про стягення ріщниці між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності передбачено полісом № 201942400 є передчасним, оскільки позивачем не реалізовано право на отримання виплати в межах ліміту передбаченого полісом № 201942400 для визначення різниці між реальними збитками і сумою виплаченою в межах страхового ліміту.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції та з урахуванням ухвали від 24.01.2024 призначено до розгляду на 28.02.2024.
Представник позивача у судове засідання 28.02.2024 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600243541430.
Представники відповідачів та представник третьої особи у судове засідання 28.02.2024 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.
Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами від 14.03.2022, від 18.04.2022, від 17.05.2022), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 28.02.2024.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 24.09.2021 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 829004/4605/0000003 від 24.09.2021 (далі - Сертифікат), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «BMW X5», д.н. НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Строк дії договору встановлено з 25.09.2021 по 24.09.2022 (п. 13 договору).
22.12.2021 о 15.10 годині у м. Ізмаїл Одеської області по вул. Бендерська сталася дорожньо-транспортна пригода з потерпілими за участю транспортних засобів «BMW X5», д.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та «RENAULT DUSTER», д.н. НОМЕР_2 , що належить Департаменту патрульної поліції, яким керував ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого за шкоду майну перед третіми особами застрахована в АСК «Омега» за полісом № 201942400.
Вказане підтверджено та відображено у відповіді Національної поліції України та довідці № 3021357574875237 від 22.12.2023, які долучені до позовної заяви.
Згідно з постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.12.2021 у справі про адміністративне правопорушення № 946/7847/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вих. № 39540 від 22.11.2022, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ BMW X5, д.н. НОМЕР_1 , станом на 22.12.2021 дорівнює 1 146 913,20 грн.
Згідно з висновком про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 39968 від 28.11.2022 ринкова вартість аварійного (несправного) КТЗ BMW X5, д.н. НОМЕР_1 , на момент оцінки може складати 472 526,40 грн.
Відповідно до п. 9 Сертифікату франшиза на випадок повного конструктивного або фізичного знищення ТЗ складає 10% від страхової суми за договором у розмірі 1 365 347,00 грн, що складає 136 534,70 грн.
Згідно з п. 1.4 додатку № 1 до Сертифікату повне конструктивне або фізичне знищення ТЗ - такий рівень пошкодження ТЗ та застрахованого додаткового обладнання внаслідок настання Страхового випадку, коли вартість відновлювального ремонту, включаючи витрати на транспортування ТЗ до місця ремонту, дорівнює або перевищує 75% (сімдесят п'ять відсотків) від дійсної (ринкової) вартості ТЗ та застрахованого додаткового обладнання на момент настання страхового випадку. Дійсна (ринкова) вартість ТЗ та додаткового обладнання розраховується на підставі висновку фахівця Страховика з врегулювання збитків або незалежного експерта.
Відповідно до п. 8.2 Сертифікату у разі настання страхового випадку за ризиком «Незаконне заволодіння» або у випадку «повного конструктивного або фізичного знищення ТЗ» страхове відшкодування виплачується у розмірі меншої величини з двох: страхової суми за вирахуванням суми знецінення ТЗ за період дії Договору, яке розраховується відповідно до п. 8.3 Умов, або дійсної (ринкової) вартості ТЗ на момент настання Страхового випадку, яка розраховується на підставі висновку фахівця страховика з врегулювання збитків або незалежного експерта. Із суми страхового відшкодування вираховуються франшиза та вартість залишків пошкодженого ТЗ.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 00485270 від 19.12.2022 та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 537 852,10 грн, виплата вказаного страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 062464 від 20.12.2022.
Позивач звертався до відповідача-1 з претензією № 33229 про виплату страхового відшкодування. Останній листом від 17.02.2023 за № 73 відмовив у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 37 п. 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, через те, що позивачем пропущено річний строк на звернення з заявою про виплату страхового відшкодування.
При цьому позивач посилається на те, що до винесення Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області постанови у справі № 946/7847/22 йому не було відомо особу, визнану винною у вчиненні ДТП.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача-1 - 130 000,00 грн у межах ліміту відповідальності згідно з полісом № 201942400, з відповідача-2 - стягнути решту суми понесених витрат у розмірі 407 852,10 грн (537 852,10 грн - 130 000,00 грн).
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Правовідносини з приводу виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201942400 регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Згідно з умовами полісу № 201942400 розмір франшизи становить 0,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як визначено ст. 30 вказаного Закону, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічного неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно зі ст. 36.1 ст. 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 39540 від 22.11.2022, вартість відновлювального ремонту 1 467 603,31 грн більше ринкової вартості 1 146 913,20 грн, тому транспортний засіб «BMW X5», д.н. НОМЕР_1 , вважається фізично знищеним.
На підставі викладеного, позивачем було виплачено власнику транспортного засобу «BMW X5», д.н. НОМЕР_1 , страхове відшкодування згідно зі страховим актом № 00485270 від 19.12.2022 у розмірі 537 852,10 грн.
При цьому, як встановлено ст. 37.1.4 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач 30.12.2022 звернувся до відповідача-1 з претензією № 33229, в якій просив виплатити здійснене ним страхове відшкодування в розмірі 537 852,10 грн.
Листом від 17.02.2023 відповідач-1 відмовив через відсутність юридичних підстав для виплати, оскільки позивач звернувся до відповідача-1 з порушенням строку, встановленого ст. 37.1.4 Закону.
При цьому в позові позивачем позиція щодо звернення до відповідача-1 30.12.2022 обґрунтована тим, що лише 22.12.2022 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області винесено постанову, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені правопорушення.
У відзиві на позов відповідач-1 вказував про помилковість таких доводів позивача, зазначаючи при цьому, що у позивача була можливість визначити, що дорожньо-транспортна пригода сталась саме з вини ОСОБА_1 та, відповідно, звернутись до відповідача-1 в строки, встановлені ст. 37.1.4 Закону.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
При цьому сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
Пропуск річного строку звернення з заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Так, при доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17.
Матеріалами справи підтверджується, що у даній справі річний строк пропущено через незалежні від позивача причини, зокрема, після виплати страхового відшкодування у позивача були відсутні докази підтвердження вини водія, забезпеченого за полісом № 201942400, що, в свою чергу, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 6, п. 32.1. ст. 32, п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 шкоди в межах ліміту відповідальності в розмірі 130 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 2 майнової шкоди в розмірі 407852,10 грн, яка є різницею між фактичними витратами позивача та лімітом відповідальності відповідача-1 за полісом № 201942400.
Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог апелянт вказує, що відповідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Проте, зважаючи, що відповідачем-1 не здійснено страхове відшкодування, вимога до відповідача-2 про стягнення з останнього різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), за твердженням апелянта, є передчасною.
Крім того, відповідач-2 вказав, що саме ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП, а тому саме на нього покладається обов'язок з виплати різниці між реальними збитками та сумою в межах ліміту відповідальності страховика.
Так, відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Як вбачається із постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.12.2022 у справі № 946/7847/22 судом встановлено, що 22.12.2021 о 15:10 годині у м. Ізмаїл Одеської області, ОСОБА_1 керуючи службовим автомобілем «RENAULT DUSTER», д.н. НОМЕР_2 , перебуваючи на службі скоїв дорожньо-транспортну пригоду
Таким чином, саме відповідач-2 є особою, яка несе відповідальність за шкоду, що не покрита лімітом відповідальності.
Щодо твердження апелянта про передчасність позовних вимог до відповідача-2, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого деліктного зобов'язання. У такому разі, страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року в справі № 910/3165/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі №910/2603/17.
Отже, в даному випадку сплативши суму страхового відшкодування у розмірі 537 852,10 грн потерпілій особі у позивача виникло право вимоги в порядку суброгації до винної особи (під час виконання службових обов'язків - до роботодавця).
Зважаючи на викладене, твердження апелянта, що вимоги до відповідача-2 є передчасними, оскільки не визначено різниці між реальними збитками і сумою виплаченою в межах страхового ліміту, є необгрунтованими, так сума як страхового відшкодування встановлена (537 852, 10 грн) і не підлягає зміні, у зв'язку із тим, що у даному разі не виникло нове зобов'язання (вимоги позивача до відповідачів не є новим зобов'язанням).
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення 407 852,10 грн з відповідача-2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року у справі № 910/11493/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року у справі № 910/11493/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/11493/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складення повного тексту 05.03.2024
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун