Номер провадження: 11-кп/813/882/24
Справа № 502/2200/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 20.11.2023 року у кримінальному провадженні №42023162300000039 від 10.10.2023 року, яким:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кілія Одеської області, громадянина України, має середню освіту, який не працює, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 06.03.2023 року Кілійським районним судом Одеської області за ч.1 ст.286-1 КК України до штрафу у розмірі 34000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки,
визнано винуватим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.389 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.389 КК України, та йому призначено покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
06.03.2023 року Кілійським районним судом Одеської області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України ОСОБА_7 засуджено до покарання у вигляді штрафу в розмірі 2000 (дві) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 3 (три) роки. 12.04.2023 року ОСОБА_7 поставлений на облік до Ізмаїльського районного відділу №2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області.
Посадовими особами Ізмаїльського районного відділу № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, 25.04.2023 року, ОСОБА_7 належним чином ознайомлено про порядок та умови відбування покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 3 (три) роки та попереджений про те, що в разі ухилення відбування покарання він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України. Цього ж дня, засуджений ОСОБА_7 заповнив підписку, згідно якої зобов'язувався додержуватись встановлених, відповідно до закону, порядку і умов відбування покарання, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, з'являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.
Однак, ОСОБА_7 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що він позбавлений права керування транспортними засобами, 20.05.2023 року, о 02:39 год, керував автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Passat В6» чорного кольору із державним номерним знаком « НОМЕР_1 », рухався по вул. Вилківська в м. Кілія та під час руху був зупинений працівниками СРПП відділення №1 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області.
В ході проведення перевірки ОСОБА_7 складено адміністративний протокол серії ОБ №074338 від 20.05.2023 року за фактом вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Кілійського районного суду від 15.09.2023 року (справа №502/917/23) ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вищевказана постанова ОСОБА_7 не була оскаржена та 26.09.2023 року набрала законної сили.
Тобто, ОСОБА_7 , всупереч встановленому порядку відбуття покарання, в порушення вимог ч. 1 ст. 34 КВК України в частині обов'язку засудженого виконувати судове рішення, будучи належним чином ознайомленим з умовами відбування додаткового покарання, порядком виконання вироку та покладених на нього обов'язків, діючи з прямим умислом ухилився від відбування покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, чим спричинив шкоди інтересам правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов'язаного з позбавлення волі.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.389 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за новим вироком повністю приєднати не відбуте покарання за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06.03.2023 року у виді штрафу в розмірі 34000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки, та остаточно призначити покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки та штрафу в розмірі 2000 (двох) тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн, яке відповідно до ч.3 ст.72 КК України виконувати самостійно.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що місцевим судом не вірно застосовано закон Україну про кримінальну відповідальність, оскільки не застосовано вимог ст. 71, ч.3 ст.72 КК України, які підлягали обов'язковому застосуванню.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; думку обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.389 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_7 не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 409 КПК регламентовано підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно положень ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.
Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої ч. 1 ст. 71 КК, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:
- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.25 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст.71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Відповідно до п.26 вищевказаної постанови, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.
При цьому на необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами ст. 71 КК указують і вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Водночас за умови, що невідбута частина покарання за попереднім вироком є основним покаранням у виді штрафу, кримінально-правова норма, передбачена ч. 1 ст. 71 КК, конкретизується нормою, визначеною у ч. 3 ст. 72 цього Кодексу. Відповідно ж до ч. 3 ст. 72 КК основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Разом з тим, якщо за вироком суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК обвинуваченому було призначено до самостійного виконання штраф як невідбуту ним частину покарання за попереднім вироком, то та обставина, що на момент апеляційного розгляду обвинувачений сплатив цей штраф, не вказує на наявність підстав для зміни порядку призначення йому покарання за сукупністю вироків.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06.03.2023 року ОСОБА_7 визнаний винуватим за ч.1 ст.286-1 України до покарання у виді штрафу в розмірі 2 (двох) тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн, вказаний вирок набрав законної сили 06.04.2023 року.
Згідно відповіді Ізмаїльського районного відділу №2 філії ДУ «Центр пробації» - розпорядження щодо сплати штрафу ОСОБА_7 , до центру з питань пробації не надходили. Тобто, з викладеного випливає, що покарання у виді штрафу, призначене вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06.03.2023 року, обвинувачений не сплатив.
Більш того, ОСОБА_7 , будучи обізнаним, що він позбавлений права керування транспортними засобами, 20.05.2023 року керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується постановою суду від 15.09.2023 року, яка набрала законної сили 26.09.2023 року. Таким чином, слід констатувати, що ОСОБА_7 ухилився від відбування призначеного покарання, отже вчинив кримінальне правопорушення в даному кримінальному провадженні в період відбуття покарання за попереднім вироком суду.
Разом з цим, незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_7 фактично не відбув покарання за попереднім вироком, та вчинив кримінальний проступок у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції в порушення вимог кримінального закону, призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, строком на 1 (один) рік, без застосування вимог ст.71, ч.3 ст.72 КК України, не врахувавши невідбуте останнім покарання за попереднім вироком.
За наведених обставин апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи прокурора, що слугує підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині нового вироку.
Ухвалюючи новий вирок в частині призначеного покарання, колегією суддів враховується те, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи засудженим, навмисно не відбув призначене покарання у виді штрафу та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що свідчить про відсутність усвідомлення обвинуваченим невідворотності покарання за вчинення протиправних дії та його небажання зробити висновки та стати на шлях виправлення.
Колегія судів вважає, що покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам ст.65 КК України.
Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст.1 КК України - Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини даного кримінального провадження, беручи до уваги особу обвинуваченого, тяжкість скоєних ним кримінальних правопорушень, керуючись вимогами кримінального закону та передбачених цим законом санкцій, колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.
Визначаючи порядок та принцип призначення покарання обвинуваченому апеляційний суд враховує, що кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні було вчинене після ухвалення вироку Кілійським районним судом Одеської області - 06.03.2023 року, тобто в той час, коли ОСОБА_7 не відбув призначене покарання, у зв'язку з чим остаточне покарання обвинуваченому визначається із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України. При цьому, відповідно до положень ч.3 ст.72 КК України, покарання у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами - слід виконувати окремо.
Таке покарання необхідне з метою виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, охорони прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, забезпечення зміцнення законності, сприяння запобігання кримінальним правопорушенням, виховання у дусі точного та неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, свобод, честі й гідності інших громадян, а також відповідальності перед суспільством.
Вказане покарання, на переконання апеляційного суду, є справедливими, необхідними і достатніми для виправлення ОСОБА_7 .
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК, підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш тяжкого покарання.
Згідно з вимогами ч.1 ст.421 КПК, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора заслуговують на увагу, а тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК - підлягає скасуванню, в частині призначеного покарання, з постановленням за правилами ст.420 КПК апеляційним судом у цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 20.11.2023 року у кримінальному провадженні №42023162300000039 від 10.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.389 КК України - скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покарання за ч.1 ст.389 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, повністю приєднати не відбуте покарання за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06.03.2023 року та остаточно визначити покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки та штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень та позбавлення права керування транспортними засобами, строком на 3 роки - виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 відраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.
Копії вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4