Ухвала від 05.03.2024 по справі 635/7111/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №635/7111/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/630/24

Категорія: ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.146,

ч.4 ст.28, ч.4 ст.187, ч.4 ст.28, ч.3 ст.289 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові, в режимі відеоконференції, провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 січня 2024 року, -

УСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_10 , 1969 року народження, ОСОБА_11 , 1977 року народження, ОСОБА_9 , 1975 року народження на 60 днів, тобто до 07 березня 2024 року.

В апеляційних скаргах, які подані в інтересах ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . В обґрунтування апеляційних скарг захисник зазначила, що прокурором не доведені обов'язкові обставини для застосування запобіжного заходу, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, а також не надано жодних доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Наголосила, що вперше щодо ОСОБА_11 запобіжний захід був обраний 11.01.2017 року, а щодо ОСОБА_10 14.01.2017 року, тобто обвинувачені тримаються під вартою вже більше семи років. Зазначила, що ризик переховування ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , у тому числі щодо можливості покинути територію України, не підтверджений жодним доказом. На думку захисника у обвинувачених позбавлена можливість покинути територію України, оскільки в даний час введено заборону на виїзд громадян України чоловічої статі, оскільки оголошено мобілізацію. На думку захисника ризик впливу на свідків та вчинення обвинуваченим іншого злочину, ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки жоден з потерпілих та свідків не повідомляли про тиск з боку обвинувачених. Указала, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 мають міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та дітей.

В апеляційній скарзі, яка подана в інтересах ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою змінити застосований до ОСОБА_9 запобіжний захід на більш м'який у вигляді домашнього арешту або інший не пов'язаний з триманням під вартою. В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначив, що вперше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 обраний 11.01.2017 року та на даний час ОСОБА_9 , з урахуванням вимог ч.5 ст.72 КК України (в редакції від 24.12.2015 року), відбув понад десять років. На думку захисника районний суд продовжив запобіжний захід без наведення нових аргументів без зазначення мотивів такого рішення. Також наголосив, що процесуальний керівник у кримінальному провадженні до 13.02.2017 року не призначався, що свідчить про недопустимість доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які просили задовольнити апеляційні скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження. колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів можуть вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні ряду злочинів, у тому числі особливо тяжких злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.4 ст.187, ч.4 ст.28, ч.3 ст.289 КК України, один з яких передбачає покарання у виді позбавлення волі до 15 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.

Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Враховуючи фактичні обставини злочинів, які інкримінуються ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обвинувачені вчинили, у тому числі, ряд тяжких та особливо тяжких злочинів, а саме, будучи членами злочинної організації, з метою заволодіння чужим майном, вчинили напад поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я потерпілої ОСОБА_12 та погрозою застосування такого насильства ОСОБА_13 і ОСОБА_12 , поєднаного з проникненням у житло, а також викрадення потерпілого ОСОБА_14 , що супроводжувалось заподіянням останньому фізичних страждань із застосуванням зброї, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.

За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.

До того ж, враховуючи, що ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні злочину, направленого на заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу та з погрозою застосування такого насильства, зазначене свідчить про наявність ризику здійснення незаконного впливу на потерпілих, свідків, а також можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, у разі обрання щодо них більш м'якого запобіжного заходу.

Посилання захисника про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають постійне місце проживання та дітей, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченими своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо них більш м'якого запобіжного заходу.

Посилання захисника на те, що процесуальний керівник у кримінальному провадженні не призначався до 13 лютого 2017 року, що свідчить про недопустимість зібраних до цього часу доказів, не приймаються до уваги, оскільки така оцінка доказів, у тому числі щодо їх допустимості чи недопустимості, можлива виключно за результатами судового розгляду.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг захисників.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 січня 2024 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - без задоволення.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: