Провадження № 22-ц/803/593/24 Справа № 201/2523/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
06 березня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мовчан Олександр Сергійович, на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2023 року в цивільній справі номер 201/2523/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернулось АТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 14 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із метою отримання банківських послуг і отримала кредит у розмірі до 44000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписом заяви відповідачка погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Зобов'язання за договором про надання банківських послуг позивач виконав у повному обсязі та надав відповідачці кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка свої зобов'язання за договором не виконала і не повернула грошові кошти, а також проценти за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, передбачених умовами. У зв'язку з цим утворилась заборгованість, яка станом на 13 лютого 2023 року становить 54693,19 грн, з яких: 44519,95 грн - заборгованість за кредитом; 10173,24 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 54693,19 грн, а також судові витрати у розмірі 2684,00 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 14 жовтня 2010 року у розмірі 54693,19 грн, з яких: 44519,95 грн - заборгованість за кредитом; 10173,24 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
Із рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2023 року не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мовчан О.С., подала апеляційну скаргу, просила скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2023 року у справі №201/2523/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, та є таким, що винесено з порушенням процесуальних прав відповідачки, при прийнятті рішення, судом не дотримано вимог законодавства, неповно та неправильно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, складено помилкові висновки, які не відповідають ні фактичним обставинам, ні матеріалам справи.
В 2010 році відповідачка отримувала зовсім іншу картку на інших умовах банківського продукту, а саме картку «МИТТЄВА», а не «УНІВЕРСАЛЬНА», що підтверджується довідкою банку, наявною в матеріалах справи як додаток до позову. Також з матеріалів справи видно, що кредитний ліміт в сумі 44000,00 грн було встановлено по картці «УНІВЕРСАЛЬНА» лише з 21.01.2022 року, а отже наведений вище висновок суду не відповідає дійсності, а прийняте на його підставі рішення є необґрунтованим та неправомірним.
При розгляді справи суд безпідставно встановив і обґрунтованість стягнення нарахованих банком відсотків за користування кредитними коштами, при цьому він виходив з підстав наявності підпису від імені відповідачки, як позичальниці, на доданій до позову заяві від 21.01.2022 року про збільшення до 44000,00 грн кредитного ліміту, на підставі якої і було нараховано заявлені банком до стягнення проценти. Проте підпис відповідачки на тій заяві є сумнівним навіть на поверхневий погляд пересічного громадянина, а сама заява надана в ксерокопії і не засвідчена позивачем, а отже не є доказом, який може бути визнаний судом належним та допустимим.
Розгляд судом справи було здійснено і з порушенням положень процесуального права щодо доведеності обставин та належності і допустимості доказів, що виразилось у визнанні судом належним доказом позивачем наданої копії заяви від 21.01.2022 року про збільшення до 44000,00 грн кредитного ліміту, не засвідченої належним чином позивачем
Надані позивачем у якості доказів документи не відповідають зазначеним стандартам, оскільки не містять обов'язкових реквізитів при посвідченні документів.
Отже, суд неповно встановив обставини справи перед винесенням рішення, зокрема, не вжив заходів щодо перевірки обґрунтованості належними доказами факту отримання платіжної картки відповідачкою з встановленим кредитним лімітом.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 14.10.2010 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви уклали договір про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» б/н. Відповідачка погодилась з тим, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 15-15зв).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 22.09.2015 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 500,00 грн, з 21.01.2022 року кредитний ліміт становить 44000,00 грн, з 26.12.2022 року кредитний ліміт становить 0,00 грн (а.с. 13).
Відповідно до довідки про надані картки відповідачці було надано наступні кредитні картки: «Миттєва» - НОМЕР_1 від 14.10.2010 року з терміном дії до 01/14, «Універсальна» - 5168755617844747 від 31.01.2015 року з терміном дії до 01/19, «Універсальна» - 5168755617844747 від 22.09.2015 року з терміном дії до 01/19, «Універсальна» - 4149439004091280 від 27.02.2019 року з терміном дії до 09/22, «Універсальна» - 4149439317218422 від 10.09.2020 року з терміном дії до 02/24, «Універсальна» - 4149609006364501 від 21.01.2022 року з терміном дії до 07/25 (а.с. 14).
Відповідно до наданого позивачем до суду розрахунку заборгованості, станом на 13.02.2023 року за відповідачкою утворилася заборгованість у сумі 54693,19 грн, з яких - 44519,95 грн - заборгованість за кредитом, 10173,24 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 5-12).
Відповідно до виписки за договором б/н за період 14.10.2010 року - 14.02.2023 року баланс на кінець періоду складає (мінус) 54693,19 грн (а.с. 57-85).
21.01.2022 року відповідачкою підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 16-20).
До матеріалів справи долучено витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «УНІВЕРСАЛЬНА». Визначено порядок нарахування процентів та штрафних санкцій (а.с. 21-21зв).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статей. 3, 6, 11, 525, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Частиною 3 ст. 642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначені змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно із вимогами ст. 1054 ЦК України, банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, що встановлені договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно із вимогами ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З матеріалів справи вбачається, що 14.10.2010 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви укладено договір про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» б/н. Відповідачка погодилась з тим, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до наданого позивачем до суду розрахунку заборгованості, станом на 13.02.2023 року за відповідачкою утворилася заборгованість у сумі 54693,19 грн, з яких - 44519,95 грн - заборгованість за кредитом, 10173,24 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до виписки за договором б/н за період 14.10.2010 року - 14.02.2023 року баланс на кінець періоду складає (мінус) 54693,19 грн. Відповідачка не надала належні та допустимі докази на спростування розрахунку заборгованості, а також не довела, що не користувалась кредитними картками з відповідними грошовими коштами, що їй були надані.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про встановлення факту заборгованості за кредитним договором, з яким погоджується апеляційний суд.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мовчан Олександр Сергійович, залишити без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: