Провадження № 22-ц/803/2732/24 Справа № 206/6162/23 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
05 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року по справі за заявою комунального підприємства “Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги” Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги,-
У грудні 2023 року комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" ДОР) звернулося до суду з заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.
В обґрунтування заяви посилалося на те, що ОСОБА_1 22 грудня 2023 року було госпіталізовано до психіатричного стаціонару. За думкою комісії лікарів необхідність примусової госпіталізації хворого зумовлюється його безпорадністю та неможливістю самостійно задовольняти основні життєві потреби.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року заяву КП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" ДОР задоволено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Павловський Є.Г., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявник не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 чинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або доказів того, що він не спроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
19 лютого 2024 року КП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" ДОР надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що при обстеженні комісія лікарів виявила, що ОСОБА_1 виявляє тяжке психічне захворювання, у зв'язку із чим не може задовольнити основні життєві потреби на рівні, що підтримує життєдіяльність. Крім того, 02 лютого 2024 року його було виписано з психіатричного закладу.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 грудня 2023 року було госпіталізовано ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару.
Направлення на госпіталізацію видане лікарем-психіатром Лотаковим (без зазначення ініціалів) КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР у зв'язку із наявністю у ОСОБА_1 тяжкого психічного захворювання (діагноз): гострий поліморфний психотичний розлад.
Окрім того, в матеріалах справи міститься заява матері ОСОБА_1 , у якій вона просить госпіталізувати її сина в зв'язку з погіршенням стану здоров'я: черв'яки, воші, блохи з'їдають зовні та зсередини очі, легені, голову, спину. З квітів вилазять земляні колонії черв'яків в одязі, в речах, на ліжку, в килимах, на підлозі. Всі речі в кімнатах засипаються ним порошком, хлором, гірчицею, всіма видами перцю. Їсть тільки часник та трохи їжі, засипаною перцем і гірчицею. Окрім того, у матері не було підстав обмовляти ОСОБА_1 , оскільки останній в судовому засіданні зазначив, що з матір'ю в нього добрі відносини.
Лікарем-психіатром приймального відділення: Тимченко Т.А. КП «ДБКЛПД» ДОР» підтверджено у ОСОБА_1 наявність психічних розладів у вигляді: Контакт з хворим носить формальний характер. Напружений, тривожний, час від часу озирається по сторонах. На питання відповідає переважно в плані заданого не завжди по суті, розповідає, що після перенесеної травми лівої нижньої кінцівки та оперативного втручання, в рані на нозі була виявлена клєбсієла, яка не чуттєва до антибіотиків. Що кишкова палочка проїла легені. А на обличчі постійно існують колонії демодекса та гальмінтив, під шкірою лазять черві. Орієнтування всіх видів збережене. Емоційні реакції парадоксальні. Мислення паралогічне з зісковзуванням дезорганізоване. Інструкції виконує після повторювань. Критика до свого стану відсутня.
ОСОБА_1 в судовому засіданні не погодився з думкою лікаря та заперечував проти задоволення заяви, оскільки вважав, що лікування йому не потрібне, що потрапив до лікарні через те, що у нього з матір'ю виникали суперечки. Зазначав, що з матір'ю у нього відносини добрі, але після того як він перестав нормально спати, вона викликала швидку, яка привезла його до лікарні. З приводу того, чому він дряпає обличчя, зазначив, що дряпав його тому, що воно свербіло, а коли він його чухав брудними руками, воно починало свербіти ще більше.
Адвокат Павловський Є.Г. в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, оскільки ОСОБА_1 вважав, що лікування йому не потрібно.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, а тому існують підстави, передбачені ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» для його госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Питання реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, врегульовано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи: особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.
Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні, яке підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку (частина перша та друга статті 342 ЦПК України).
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №2-1/07 (провадження №14-9свц18).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 на обліку, як психічнохвора людина не перебуває. Дані стосовно того, що раніше він лікувався та примусово госпіталізовувався, у матеріалах даної справи відсутні.
Доказів того, що ОСОБА_1 не має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи суду не надано.
З наданого висновку огляду комісії лікарів-психіатрів чергового лікаря (а.с.3 зворот) вбачається, що в ньому зазначений загальний опис про стан ОСОБА_2 , будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження його поведінки, що являє собою небезпеку для нього та оточуючих, внаслідок встановленого у нього захворювання - гострий поліморфний психотичний розлад, ні висновок ні матеріали справи не містять.
ЄСПЛ вказав, що «особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (див. рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, п.39, Series A №33). Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку (див. вищезазначене рішення у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), пп. 47 і 48). Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв'язку з відмовою зазначеної особи з'явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (ZAICHENKO v.UKRAINE (No.2), №45797/09, §96-97, ЄСПЛ, від 26 лютого 2015 року).
Норми статей 7,11 Закону України «Про психіатричну допомогу» конкретизують положення цього закону про презумпцію психічного здоров'я (стаття 3) і про те, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями (стаття 4), а також статей 3,8 Конституції України, які визначають принцип верховенства права і обов'язок держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини, та частини другої статті 9 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» про те, що обмеження прав громадян у вигляді примусового медичного огляду допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради для надання психіатричної допомоги без його усвідомленої згоди, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення суду касувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні заяви комунального підприємства “Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги” Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Барильська А.П.
Макаров М.О.