ЄУН: 336/5798/17
Провадження №: 1-кп/336/27/2024
28 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 15 КК і ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 України, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 15 КК і ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання, проти задоволення якого заперечує обвинувачений, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 на строк у шістдесят днів, мотивуючи його наявністю ризиків ухилення обвинуваченого від суду та продовження зайняття протиправною діяльністю.
У зв'язку з викладеним, на думку прокурора, застосування більш м'яких заходів не забезпечить ефективного здійснення судового розгляду та належної процесуальної дисципліни обвинуваченого.
Обвинувачений просить застосувати щодо нього більш м'який запобіжний захід, заявивши, що під час розгляду кримінального провадження судом забезпечить належну процесуальну поведінку та жодного разу не ухилиться від явки до суду.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Статтею 331 КПК України внормовано обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді: під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Як випливає із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2017, від 23.11.2017 року, запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на стадії судового провадження у суді першої інстанції
Передумови для застосування будь-якого запобіжного заходу внормовані частиною 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в статті 194 КПК України обставин.
В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
При вирішенні клопотання суд враховує те, що прокурор довів наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду, про що свідчить усвідомлення обвинуваченим факту вчинення сукупності злочинів, вчинення частини яких інкриміновано ОСОБА_4 під час невідбутої частини покарання за попереднім вироком, та усвідомлення у зв'язку з цим безповоротності покарання.
Окрім наведених доводів на користь існування вказаного ризику, суд приймає до уваги, що за час перебування кримінального провадження в провадженні суду, а цей час треба відліковувати з 12 жовтня 2017 року, коли перший обвинувальний акт щодо обвинуваченого надійшов до суду в порядку ст. 291 КПК України, провадження в справі тричі зупинялось у зв'язку з оголошенням розшуку обвинуваченого, а незастосування запобіжного заходу після виявлення обвинуваченого внаслідок оперативно-розшукових дій виявилося цілком неефективиним, оскільки, отримуючи повістки про дату, час та місце проведення судового засідання під час перебування на волі, ОСОБА_4 жодного разу не з'явився до суду в призначений час.
Ймовірним ризиком вбачається і ризик продовження протиправних діянь, про що свідчить відсутність у обвинуваченого постійних джерел доходів, а також багатоепізодність інкримінованих ОСОБА_4 протиправних дій в кримінальному провадженні, яке об'єднане на підставі п'яти обвинувальних актів відносно нього.
Такий захід забезпечення кримінального провадження, як тримання під вартою, не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки, випливає із змісту пункту 5 частини 2 статті 183 КПК України.
Хоча інкриміновані ОСОБА_4 кримінально карані діяння є нетяжкими в розумінні ст. 12 КК України, проте за їх вчинення передбачене покарання на строк до п'яти років позбавлення волі, тобто вказані злочини за формальним критерієм підпадають під діяння, у зв'язку з вчиненням яких можливо застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження.
На користь вказаного висновку суд враховує і багатоепізодність пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення, яке нараховує одинадцять протиправних посягань проти чужої власності.
Враховує суд і об'єкт злочинного посягання, яким є охоронювана Основним законом України соціальна цінність - право приватної власності, яке є непорушним. Бере до уваги суд і особу обвинуваченого, який не має не лише постійного зареєстрованого, а й взагалі будь-якого місця проживання, тобто є особою без визначеного місця проживання, що за умови незастосування до нього вказаного засобу забезпечення провадження не тільки ускладнить, а й унеможливіть розгляд вказаного провадження, в якому через системні неявки обвинуваченого не проведено жодного судового засідання з 18 січня 2018 року, коли було закрито підготовче провадження.
Суд враховує зміст ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, проте вважає, що у даному випадку застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження є таким, що зумовлено сукупністю наведених матеріальних і процесуальних передумов, необхідністю забезпечення охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На користь наведеного висновку враховує суд і висновки Європейського суд з прав людини, які в Україні застосовуються як джерело права, зокрема зміст рішення в справі «Летельє проти Франції», за яким особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, оцінивши сукупність наданих стороною обвинувачення на користь клопотання фактичних даних, суд доходить переконання про неможливість відвернення передбачених статтею 177 КПК України ризиків з використанням інших, більш м'яких, запобіжних заходів.
Виходячи з викладеного, застосування найбільш суворого запобіжного заходу ґрунтується на сукупності передбачених законом передумов і за вказаних обставин продиктовано інтересами забезпечення ефективності кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182-184,193,196, 197, 331, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити застосування відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час судового провадження в суді першої інстанції, але не більш ніж на шістдесят днів, тобто до 28 квітня 2024 року включно.
Початок дії ухвали обчислювати з 29 лютого 2024 року.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту отримання ним копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1