Провадження № 22-ц/803/917/24 Справа № 214/4092/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А.В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.
06 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Кішкіної І.В.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №214/4092/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року (суддя Ткаченко А.В., повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2023 року),
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, свої вимоги обґрунтовувала тим, що 19 травня 2017 року сторони уклали шлюб, від якого мають двох спільних малолітніх дітей - синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судовим наказом Херсонського міського суду Херсонської області від 28 травня 2018 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання дітей, у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до їх повноліття. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. До розірвання шлюбу та й після відповідач неодноразово застосовував у відношенні позивачки насильницькі дії, з приводу чого вона зверталась до правоохоронних та судових органів. Крім того, станом на 31 травня 2021 року відповідач мав заборгованість по аліментам в розмірі 60187,93 грн. З приводу притягнення відповідача до відповідальності за ухилення від сплати аліментів позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Постановою державного виконавця від 06 січня 2021 року відповідачеві встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон. Протягом останніх трьох років відповідач не піклується про їх спільних малолітніх дітей, не проявляє інтересу до їх подальшої долі, не цікавиться станом їх здоров'я, успіхами, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не приймає участі у матеріальному забезпеченні. Своїми діями та поведінкою відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Усі питання щодо виховання дітей, матеріального забезпечення позивачка вирішує сама. 20 жовтня 2021 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 , який повністю замінив дітям рідного батька. Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України та введення в Україні воєнного стану, окупації міста Херсон, відповідач не надав допомоги у виїзді з дітьми з окупованої території, у грубій формі відмовив, хоча мав у користуванні власний автомобіль та міг допомогти. Враховуючи наведене вище позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав у відношенні малолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання про судові витрати.
З вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що після розлучення позивачка вийшла заміж за іншого чоловіка та стала проживати разом з ним, що стало перешкодою для відповідача вільно бачитись та спілкуватись із дітьми, оскільки йому не була повідомлена адреса місця проживання дітей. Також, з початку окупації міста Херсон позивачка разом з дітьми виїхала до міста Львова, не повідомивши відповідачу нову адресу проживання дітей. Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та прийнятим без врахування того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
Від позивачки ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вона просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Від третьої особи у справі Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення.
Представник позивачки ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Представник третьої особи Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності.
Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачки та відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с. 11, 12).
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2020 року у справі №766/340/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано (а.с. 9-10).
Згідно із свідоцтвом про шлюб 20 жовтня 2021 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_6 , зареєстрований Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №163. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.13).
Судовим наказом від 28 травня 2018 року, виданим Херсонським міським судом Херсонської області у справі №766/9695/19, який набрав законної сили 28 травня 2018 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 стягнуто аліменти на утримання їх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16 травня 2019 року та до повноліття дітей (а.с. 15).
Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області від 26 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_5 з примусового виконання судового наказу про стягнення аліментів (а.с. 16-17).
Станом на 01 січня 2021 року розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 45265,29 грн, постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06 січня 2021 року у відношенні боржника ОСОБА_2 встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості (а.с. 18).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 31 травня 2021 року №38023 станом на 01 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів склала 60187,93 грн (а.с. 19).
31 травня 2021 року за повідомленням ДВС відомості про ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру боржників (а.с. 22).
За даними органу опіки та піклування, отриманими з ДВС, заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 30 квітня 2023 року складає 156182,64 грн (а.с. 137).
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної у місті Херсоні ради №15 від 17 січня 2020 року було визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за таким порядком: кожної суботи місяця з 11.00 до 18.00 год. (а.с. 24).
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 28 серпня 2020 року видано обмежувальний припис у вигляді заборони ОСОБА_2 , перебувати в місці проживання (перебування) з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , а також в місцях її тимчасового перебування; заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань, ближче 100 (ста) метрів, до місця проживання (перебування) ОСОБА_8 ; заборони ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_8 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборони ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_8 через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на 6 місяців (а.с. 28-29).
Згідно з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 12 червня 2023 року №260001-вих-70787 визначено за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських обов'язків у відношенні малолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідатиме інтересам дітей (а.с.136-139).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог та зазначив, що застосування до відповідача крайніх заходів у виді позбавлення його батьківських прав в даному випадку є доречними і достатніми з урахуванням обсягу наявних доказів, що відповідатиме інтересам дітей.
Таке рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.
Згідно із частиною 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин 1 - 4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин 1-4 статті 164 СК України:
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
4. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Судом встановлено, що сторони у справі мають двох спільних малолітніх дітей - синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
У частині 1 статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно із абзацем 2 пункту 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З аналізу наведеного вище слідує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Згідно із пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не можна вважати достатньо об'єктивним та обґрунтованим.
Зокрема, сам висновок складений без участі відповідача, не містить даних, які об'єктивно характеризують останнього як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Також, у висновку не наведено мотивів про ставлення дітей до батька на час складання висновку.
Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав має рекомендаційний характер і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв'язку з іншими доказами у справі.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 червня 2023 року у справі № 486/341/22 (провадження № 61-180св23).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передвчасних висновків щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом не враховано, що позбавлення таких прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дітей (ст. 166 СК України) і позбавлення допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, та лише при наявності вини в діях батьків.
Крім того, судом встановлено, що відповідач має бажання спілкуватись з дітьми та активно заперечує проти позбавлення батьківських прав.
Слід звернути увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у зв'язку із неналежним виконанням батьківських обов'язків з боку органів Національної поліції, органів опіки та піклування, суду, у тому числі притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків.
Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, в достатній мірі не перевірив доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної правової оцінки.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Тому, рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1609,50 грн, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, пов'язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1609,50 гривень.
Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , понесені витрати по сплаті судового збору, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1609,50 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 березня 2024 року.
Судді І.В. Кішкіна
О.В. Агєєв
О.І. Корчиста