Провадження № 22-ц/803/830/24 Справа № 215/266/23 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
06 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
за участю секретаря Юрченко Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/266/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «БМ-2018» про припинення обтяження майнових прав,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія»,
на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2023 року,
встановив:
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «БМ-2018» (далі за текстом про припинення обтяження майнових прав.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 після смерті якої позивач прийняла спадщину на належну їй квартиру АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Дніпропетровської області Бикановою І.М. 03 лютого 2022 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом.
При реєстрації права власності на успадковану квартиру, позивач дізналась про наявність обтяження у вигляді заборони відчуження даної квартири на підставі укладеного 02 листопада 2012 року договору іпотеки № 47/127/021112.
Так, 02 листопада 2012 року між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 47/127/021112 за умовами якого остання отримала кредит у сумі 62000 гривень строком до 01 листопада 2019 року.
Також 02 листопада 2012 року, для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, між ПАТ «БМ Банк» та матір'ю позивача ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 47/127/021112, згідно якого остання передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вказувала на те, що згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «БМ Банк» значиться припиненим як юридична особа з 20 серпня 2008 року в наслідок реорганізації.
Після ліквідації ПАТ «БМ Банк» його правонаступником стало ТОВ «БМ-2018», яке згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також значиться припиненим 23 березня 2021 року.
Правонаступників після ліквідації ТОВ «БМ-2018» немає, отже основне зобов'язання ОСОБА_2 , як боржника за кредитним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, укладеним між нею та ПАТ «БМ Банк», припинено. Одночасно з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року припинилось і додаткове (похідне) зобов'язання ОСОБА_2 за договором іпотеки № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, укладеним між нею та ПАТ «БМ Банк».
Отже, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором і додаткове зобов'язання за іпотечним договором, надане ОСОБА_2 в забезпечення виконання основного зобов'язання, припинились, позивач просила суд визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, укладеним між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 та припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідних записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2023 року, в якому виправлено описку ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2023 року, позов задоволено. Визнано припиненою іпотеку за № 46501483 за іпотечним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, укладеним між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 та припинено обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідних записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
В апеляційній скарзі ТзОВ «Українська факторингова компанія» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволення позовних вимог позивача посилаючись на те, що суд під час розгляду справи не врахував, що АТ «БМ-2018» не є належним відповідачем по справі, та, відповідно, не залучив до розгляду справи належного відповідача ТзОВ «Українська факторингова компанія», чим порушив права ТзОВ «Українська факторингова компанія», як іпотекодержателя предмету іпотеки. Вказує на те, що станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення в Державному Реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна реєстрація змін про іпотекодержателя за іпотечним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, та відповідно до номеру запису про іпотеку 46501483 від 03 лютого 2022 року іпотекодержателем за вказаним договором іпотеки зареєстровано за ТзОВ «Українська факторингова компанія».
В судовому засіданні апеляційного суду Кухаренко В.В., яка діє в інтересах ТзОВ «Українська факторингова компанія», доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримала та просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ТзОВ «Українська факторингова компанія» підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що 02 листопада 2012 року між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 47/127/021112.
02 листопада 2012 року між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 , для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, був укладений договір іпотеки № 47/127/021112, згідно якого остання передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-7), у зв'язку з чим на дану квартиру накладено обтяження у вигляді заборони її відчуження (а.с.11).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.8).
Позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину на належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , про що отримала відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.9).
Звертаючись до суду з позовом про припинення обтяження майнових прав позивач посилалась на те, що основне зобов'язання за кредитним договором і додаткове зобов'язання за іпотечним договором, надане ОСОБА_2 в забезпечення виконання основного зобов'язання, припинились у зв'язку з відсутністю правонаступників після ліквідації ПАТ «БМ Банк», тому наявні правові підстави для припинення іпотеки за іпотечним договором № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року та припинення обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд виходив з того, що з припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Статтею 129 Конституції України визначені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності, в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.
У справі, яка переглядається, з апеляційною скаргою на рішення суду звернулася особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.
Предметом спору у цій справі є припинення обтяження майнових прав за договором іпотеки, № 47/127/021112 від 02 листопада 2012 року, згідно якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику. Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слідує, що 03 лютого 2022 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 63228221 відповідно до якого іпотекодержателем за договором іпотеки, серія та номер: 47/127/021112, виданий 02 листопада 2012 року, є ТзОВ «Українська факторингова компанія».
Враховуючи, що ТзОВ «Українська факторингова компанія» є іпотекодержателем за договором іпотеки, серія та номер: 47/127/021112, виданий 02 листопада 2012 року, позовні вимоги щодо вилучення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек мають бути заявлені саме до вказаної юридичної особи.
Відповідно до змісту ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Оскільки апеляційний суд не має повноважень залучити належного відповідача до участі у справі на стадії апеляційного провадження, то, вирішуючи справу в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що вимоги пред'явлені ОСОБА_1 до АТ «БМ-2018» про припинення обтяження майнових прав, задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим погоджується з доводами апеляційної скарги ТзОВ «Українська факторингова компанія» про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Відповідно до п. 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то в порядку ч. 1 ст. 141 ЦПК України зі ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Українська факторингова компанія» підлягає стягненню сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 1 610,41 гривень.
Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» задовольнити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2023 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «БМ-2018» про припинення обтяження майнових прав відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610, 41 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 06 березня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста