Провадження № 22-ц/803/819/24 Справа № 214/2868/22 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
06 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
за участю секретаря Юрченко Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/2868/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Криворізької міської ради, про зобов'язання демонтувати незаконну прибудову,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович,
на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року,
встановив:
В червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Криворізької міської ради, про зобов'язання демонтувати незаконну прибудову.
Позов обґрунтований тим, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з трьох приміщень - 1 площею 5,10 кв.м., 2 площею 2,80 кв.м., 3 площею 4,90 кв.м., 4 площею 16,20 кв.м., 5 площею 17,20 кв.м.
Будинок, у якому знаходиться належна позивачу квартира, складається загалом з трьох квартир.
Відповідачами, які є власниками квартири АДРЕСА_2 обладнано новий вхід до своєї квартири, для чого ними здійснено прибудову у вигляді дерев'яного ганку, який прибудований зі сторони зовнішніх стін належної позивачу квартири, а саме з боку кімнати 4 площею 16,20 кв.м. та кімнати 1 площею 5,10 кв.м.
Позивач зауважує на тому, що дана прибудова порушує її права як співвласника будинку і одноосібного власника своєї квартири АДРЕСА_3 в цьому будинку, що виражається у створенні неприродної тіні як ззовні будинку, так і в середині належної їй квартирі, оскільки така тінь падає на вікно її квартири, зменшенні оглядовості їй з вікна будинку та з свого ганку та суттєво шкодить загальному виду з вікна та ганку, адже без прибудови естетичний вигляд кращий. Вимушеному спогляданні через своє вікно за процесом проходу відповідачів та їх гостей до квартири. Відсутності можливості здійснити нею власну прибудову на тому місці. Заняття частини земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні, відповідачами. Загрозі функціонування усього будинку з огляду на відсутність доказів здійснення цієї прибудови з дотриманням будівельно-технічних норм.
При цьому прибудований ганок не було погоджено відповідачами з іншими власниками будинку, а отже описану прибудову до будинку здійснено відповідачами самочинно, тому вона має бути знесена.
У зв'язку з викладеним позивач просила суд зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знести (демонтувати) прибудову у вигляді ганку до житлового будинку по АДРЕСА_4 , яка виконана впритул до зовнішніх стін квартири АДРЕСА_5 будинку зі сторони зовнішніх стін кімнати № 4 площею 16,20 кв.м. та кімнати № 1 площею 5,10 кв.м. квартири АДРЕСА_3 .
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 5 000 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз О.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що прибудова у вигляді дерев'яного ганку, який прибудований зі сторони зовнішніх стін належної позивачу квартири, побудована за відсутності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту та будівництво здійснено на земельній ділянці речове право на яку у відповідачів відсутнє, що в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України, є ознаками самочинного будівництва, отже демонтаж такого об'єкта за рішенням суду є ефективним способом захисту прав позивача. У технічному паспорті на будинок АДРЕСА_4 прибудова у вигляді дерев'яного ґанку не зазначена, отже дана прибудова є незаконною.
Зауважує на тому, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт перешкоджання відповідачами позивачу, через влаштовану прибудову у вигляді дерев'яного ганку, у користуванні її власністю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 та її адвокат Мотуз О.В., доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримали та просили її задовольнити.
В судовому засіданні апеляційного суду адвокат Захарова М.В., яка діє в інтересах відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання апеляційного суду інші учасники судового розгляду не з'явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз О.В., підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 липня 2020 року, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_6 (а.с.6-7).
Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 26 січня 1999 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 квітня 2016 року, належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.45-48).
Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання демонтувати незаконну прибудову, позивач посилалась на те, що прибудований відповідачами ґанок в будинку АДРЕСА_4 є самочинним будівництвом, яке порушує права позивача як співвласника будинку і одноосібного власника своєї квартири АДРЕСА_3 в цьому будинку. Будівництво прибудови не було погоджено відповідачами з іншими власниками будинку, а отже описану прибудову до будинку здійснено відповідачами самочинно, тому вона має бути знесена.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, оскільки прибудований відповідачами ґанок не є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України та позивачем не доведено факту дійсного порушення її прав.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Статтею 376 ЦК України установлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, провадження № 14-341цс18, Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц, провадження № 61-33103св18, від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, провадження № 61-9290св21, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, провадження № 61-1460св21, та від 25 січня 2023 року у справі № 351/2084/20, провадження № 61-10700св21.
Разом з тим, згідно пункту 6 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 406, до цього переліку віднесено зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків - щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків.
З огляду на вказане та відповідно до матеріалів справи спірний прибудований відповідачами ґанок, в розумінні ст. 376 ЦК України, не є самочинним будівництвом, тому колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Вказаний висновок суду першої інстанції також підтверджується наданою представником позивача відповіддю Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю від 26 жовтня 2023 року, в якій вказано, що виконані роботи з прибудови деревного ґанку (виходячи з опису об'єкту, наведеному у зверненні) не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт підлягає прийняттю в експлуатацію, згідно Переліку будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 07 червня 2017 року № 406.
Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що прибудова у вигляді дерев'яного ганку, який прибудований зі сторони зовнішніх стін належної позивачу квартири, побудована за відсутності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту та будівництво здійснено на земельній ділянці речове право на яку у відповідачів відсутнє, що в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України, є ознаками самочинного будівництва, тому колегією суддів не приймаються до уваги вказані доводи.
Також колегію суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт перешкоджання відповідачами позивачу, через влаштовану прибудову у вигляді дерев'яного ганку, у користуванні її власністю, з огляду на таке.
Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційний суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків м щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Разом з тим, як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, не зважаючи на роз'яснення судом вимог ст. 12,81 ЦПК України, позивач не скористався своїм правом надати докази на підтвердження своєї позиції та не заявляв клопотання про проведення у справі відповідної експертизи.
Позивач вказує, що порушення її особистих прав спірною прибудовою полягає у зменшенні оглядовості з вікна її будинку, вимушеному спогляданні через своє вікно за процесом проходу відповідачів; відсутністю можливості здійснити нею власну прибудову на тому місці, однак доказів наявності таких порушень суду надано не було.
Щодо порушення прав інших власників будинку щодо заняття частини земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні, відповідачами та загрозі функціонування усього будинку, то позивачем також не надано належних та допустимих доказів вказаних обставин.
Оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов'язком, визначеним статтями 12, 81 ЦПК України, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, який не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15, від 27 лютого 2020 року у справі № 560/898/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/21893/18, від 16 травня 2022 року у справі № 552/4835/19.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції немає.
До відзиву на апеляційну скаргу представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надано копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги, яка укладена 15 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та адвокатом Захаровою М.В., копія додаткової угоди до договору про надання правової допомоги, яка укладена 27 січня 2023 року між ОСОБА_3 та адвокатом Захаровою М.В., копії товарних чеків від 01 грудня 2023 року про оплату згідно додаткової угоди від 01 грудня 2023 року.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Разом з тим, представником відповідачів не надано доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду, а надані копії товарних чеків від 01 грудня 2023 року свідчать про оплату згідно додаткової угоди від 01 грудня 2023 року, яка в матеріалах справи відсутня, тому колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування відповідачам витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 06 березня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста