Ухвала
05 березня 2024 року
м. Київ
справа № 522/10943/20
провадження № 61-687ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Тинкул Олесі Вікторівни про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Одеської міської ради, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Тинкул О. В., про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , про що 16 лютого 2019 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 2105, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності належала кв. АДРЕСА_1 . 23 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса для заведення спадкової справи. 24 липня 2020 року нотаріус надав роз'яснення про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав не надання рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2
ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 , 1939 року народження, мала інвалідність ІІ групи. З 2012 року, на протязі 6,5 років, позивачка фактично проживала разом з ОСОБА_2 однією сім'єю за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 постійно доглядала за ОСОБА_2 , піклувалася та надавала усіляку допомогу. Доходи позивачки та ОСОБА_2 були спільними. З 30 червня 2012 року в квартирі АДРЕСА_1 знаходяться речі ОСОБА_1 та речі предмету побуту, а саме: телевізор, холодильник, пральна та швейна машина, ліжко-вертоліт, книги. Також позивачка зазначила, що 07 лютого 2019 року ОСОБА_2 написала заяву до державної нотаріальної контори про те, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем майна та підтвердила факт спільного проживання з ОСОБА_1 з 2012 року. 13 лютого 2019 року склала заповіт за яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, позивачка за власні кошти здійснила її поховання.
ОСОБА_1 просила встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
обставини проживання позивачки ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 підтверджуються належними та допустимими доказам, а саме: показаннями свідків, які підтвердили у судовому засіданні, що позивачка та спадкодавець ОСОБА_2 проживали разом та вели сумісне господарство, а також підтверджені письмовими доказами;
таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачка ОСОБА_1 проживала із спадкодавцем ОСОБА_2 , яка була людиною похилого віку з інвалідністю ІІ групи з 2012 року по день її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю у кв. АДРЕСА_1 , здійснювала за нею догляд, вела з спадкодавцем спільне господарство.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, допустив помилки при застосуванні норм процесуального права, неповно дослідив обставини справи, що стало наслідком ухвалення помилкового рішення, яке не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають;
апеляційний суд виходив з того, що згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім?єю не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини. Таким чином, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім?єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п?ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім?єю. Ознакою проживання спадкоємця однією сім?єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем;
згідно постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, обов'язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім?єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин;
ураховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року по справі № 202/5003/16-ц та від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, апеляційний суд зробив висновки, що надані позивачкою докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, не містять жодних відомостей щодо виникнення між заявником і померлою відносин, притаманних сім?ї, взаємних прав та обов?язків, а лише частково можуть підтверджувати факт тимчасового перебування позивачки в квартирі померлої;
апеляційний суд зазначив, що процесі розгляду справи Одеською міською радою були надані докази, що спростовують доводи позивачки, щодо наявності факту проживання однієї сім?єю з померлою і підтверджують, що за життя померла ОСОБА_2 фактично визнавала себе одинокою, та неодноразово засвідчувала це в офіційних документах;
також апеляційний суд зазначив, що про наявність сімейних відносин може свідчити реєстрація місця проживання та (або) фактичне проживання за однією адресою з спадкодавцем.З матеріалів справи вбачається, що померла ОСОБА_2 проживала та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . В свою чергу позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, вбачається, що між померлою та ОСОБА_1 могли бути добросусідські відносини, але не усталені відносини, які притаманні родині.
09 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року (повне судове рішення складено 14 грудня 2023 року).
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
У лютому 2024 року на виконання ухвали Верховного Суду від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 подала уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В уточненій касаційній скарзі щодо підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає, що згідно пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. ОСОБА_1 зазначає, що при прийнятті оскарженого рішення, судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (частина перша статті 411 ЦПК України).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на підпункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність й незаконність судового рішення і у ній відсутнє обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених частиною першою, третьою статті 411 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Посилаючись у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду, особа, яка подала касаційну скаргу, не зазначає підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК Українияк і не зазначає і не обґрунтовує, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у ній викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Окрім цього, постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14, на яку міститься посилання в уточненій касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.
Тому особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат