28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 127/29249/21
провадження № 61-8729св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2023 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2023 року в складі колегії суддів: Матківської М. В., Ковальчука О. В, Сала Т. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частини спільного майна та припинення права на частку у спільному майні.
Позов мотивований тим, щоіз 09 червня 2012 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .Шлюб між сторонами розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 14 січня 2020 року.
Під час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільним сумісним майном подружжя. Право власності зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу відповідач перешкоджає йому вільно користуватися і розпоряджатися спільним сумісним майном через різні інтереси та погляди, які породжують постійні конфлікти між ними. Тому позивач бажає отримати компенсацію за частину спільно набутої квартири.
ОСОБА_1 просив:
стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію за 1/2 частину вартості квартири АДРЕСА_1 ;
припинити його право власності на частину вказаної квартири з дня отримання від ОСОБА_2 компенсації за частину вартості квартири.
Під час підготовчого засідання, 07 грудня 2022 року, позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів спільної участі у придбанні спірної квартири. Позивач не довів того, що джерелом набуття спірної квартири були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. При цьому із наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що саме відповідач ОСОБА_2 сплатила у травні - червні 2013 року перший внесок у розмірі 97 178,00 грн за рахунок своїх особистих коштів та протягом восьми років вносила кошти за кредитним договором, укладеним з ПАТ УБ «Укргазбанк». На час розгляду цієї справи судом залишок непогашеного кредиту становив 58 793,48 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
майно може належати подружжю на праві спільної сумісної власності за умови встановленого факту набуття такого майна подружжям під час шлюбу; джерелом набуття цього майна мають бути спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця; необхідним є встановлення мети, з якою придбане майно, та наявність цього майна на час припинення ведення спільного господарства. Для присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно можливе лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду;
у позовній заяві від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 (другого подружжя) грошову компенсацію за 1/2 частину спірної квартири та припинити його право власності на цю частину квартири. Тобто позивач надав свою згоду на отримання грошової компенсації за частку у праві власності на квартиру. При цьому така згода надається у тому випадку, коли спірна квартира належить подружжю на праві спільної сумісної власності;
рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року в справі № 127/30113/19 встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про розірвання шлюбу, мотивуючи його так: «сторони зареєстрували шлюб 09 червня 2012 року. Спочатку сімейне життя складалося добре, однак протягом року шлюбні відносини між ними припинилися; вони перестали розуміти та поважати один одного, проживати однією сім'єю, вести домашнє спільне господарство, у них з'явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дитини, ведення спільного побуту». Рішення суду набрало законної сили 14 січня 2020 року. ОСОБА_2 зазначений позов визнала, а суд прийняв визнання позову. Отже, мотиви розірвання шлюбу, зазначені позивачем в справі № 127/30113/19, встановлені судом із урахуванням таких обставин та визнання позову відповідачем. Суд задовольнив позов про розірвання шлюбу. Таким чином, з урахуванням частини четвертої статті 82 ЦПК України, встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 09 червня 2012 року, протягом року шлюбні відносини між ними припинилися і вони перестали проживати однією сім'єю, вести спільне господарство, виконувати сімейні обов'язки з ведення спільного побуту;
28 травня 2013 року відповідач уклала договори: про участь у фонді фінансування будівництва та про уступку майнових прав, а 06 червня 2013 року: кредитний договір, договір про надання часткової компенсації процентів, договір іпотеки майнових прав на нерухоме майно. Цього ж дня вона сплатила на виконання умов зазначених договорів грошові кошти в сумі 97 178,00 грн, а починаючи із липня 2013 року до листопада 2021 року щомісячно вносила платежі на виконання умов зазначених договорів. Указане свідчить про те, що кошти за придбану квартиру відповідач сплачувала і у період шлюбу, і після його розірвання, що також не дає підстав для висновку про те, що квартира придбана у період шлюбу, за спільні кошти подружжя чи за результатами їх спільної праці. Свідоцтво про право власності на спірну квартиру видане відповідачу 12 червня 2014 року. Крім того, відповідно до квитанцій від 07 червня 2013 року № 2 та від 28 травня 2013 року № 3 ОСОБА_2 внесла кошти на виконання договорів від 28 травня 2013 року за рахунок своїх особистих коштів. Водночас позивач зазначеного не спростовував.
всупереч частині третій статті 49 ЦПК України позивач назвав подану ним 07 грудня 2022 року заяву: «позовна заява (уточнена)», в якій змінив лише прохальну частину. При цьому він не зазначив своїх міркувань щодо основного позову (підтримує / не підтримує його). Оскільки від своїх позовних вимог про стягнення компенсації вартості частини спільного майна та припинення права на частку у спільному майні позивач не відмовився, не просив залишити їх без розгляду, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув такі позовні вимоги та ухвалив щодо них судове рішення. Суд також врахував заяву представника позивача, подану ним у день судового засідання, коли було ухвалено оскаржуване рішення (02 лютого 2023 року), у якій він просив розглянути справу за позовною заявою ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частини спільного майна та припинення права на частку у спільному майні за відсутності позивача та представника позивача. Крім того, вказав, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять задовольнити позов та визнати право власності на частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя, за позивачем. Описова частина рішення суду першої інстанції свідчить, що суд розглядав позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя, але за наслідками їх розгляду суд рішення не ухвалив. Про розгляд саме цих позовних вимог (про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири) свідчать матеріали справи, зокрема протокол судового засідання і його технічний запис від 22 грудня 2022 року, коли головуючий суддя оголосила заяву про уточнення позовних вимог, заслухала думку учасників справи стосовно цього питання та оголосила перерву у судовому засіданні до 17 січня 2023 року для підготовки відзиву на уточнений позов. У судове засідання, призначене на 17 січня 2023 року, учасники справи не з'явилися. Ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 02 лютого 2023 року, у яке всі учасники справи також не з'явилися. Отже, позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 270 ЦПК України не позбавлений права звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди неповно дослідили наявні у справі докази та застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;
розірвання шлюбу не тягне за собою зміни правового статусу майна подружжя, яке залишається спільною сумісною власністю. ОСОБА_1 має право вимагати визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном сторін у справі;
у первісній позовній заяві позивач просив: стягнути на його користь з відповідача грошову компенсацію за частину вартості спірної квартири; припинити його право власності на частину квартири з дня отримання компенсації. 07 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та уточнену позовну заяву, просив суд розглядати позовну заяву з вимогою про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном сторін. Крім того, із заявою про уточнення позовних вимог позивач подав ще заяву про витребування технічної документації на квартиру, а також заяву про визначення суми судового збору з урахуванням уточнення позовних вимог. Проте ці заяви суд проігнорував, не вирішив їх, чим порушив принципи належного здійснення судочинства та диспозитивності;
матеріали справи (внутрішній опис справи, протокол судового засідання, аудіозапис судового засідання) свідчать, що суд першої інстанції прийняв уточнену позовну заяву, приєднав її до матеріалів справи, надав відповідачу строк для ознайомлення з уточненою позовною заявою та подання відзиву на неї. Проте суди не вказали в оскаржених судових рішеннях про зміну позовних вимог та про розгляд змінених позовних вимог;
суди зробили безпідставний висновок про відсутність доказів того, що джерелом набуття спірної квартири були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, адже у матеріалах справи наявна лише податкова декларація ОСОБА_2 за 2013 рік, у якій вказано дохід відповідача у розмірі 117 660,00 грн. Інших належних доказів щодо доходу відповідача та її можливості сплачувати внески за кредитним договором у матеріалах справи немає. При цьому позивач є поручителем за кредитним договором, несе з відповідачем перед банком солідарну відповідальність за виконання нею кредитних зобов'язань. Тому висновки судів про те, що лише ОСОБА_2 вносила оплату за кредитним договором не відповідають дійсності;
спірна квартира є предметом іпотеки відповідно до умов договору іпотеки від 06 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «Укргазбанк», а майнові права на спірну квартиру в будинку, що будується, було передано банку. Цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя (банку), які випливають з кредитного договору від 06 червня 2013 року. За вказаним кредитним договором банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 144 900,00 грн для інвестування в об'єкт будівництва, а саме будинку, в якому знаходиться спірна квартира. Кредитний та іпотечний договори укладені у період перебування сторін у шлюбі, отже, ці договори є спільними, сторони несуть солідарну відповідальність перед кредитодавцем та іпотекодержателем за виконання умов зазначених договорів. За таких обставин необхідним є залучення до участі у справі як третьої особи ПАТ КБ «Укргазбанк». Проте суд таких процесуальних дій не вчинив, чим допустив порушення норм процесуального права, адже вирішив питання щодо права власності на квартиру без урахування міркувань іпотекодержателя.
Рух справи у суді касаційної існтанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/29249/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 липня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 461/12153/15-ц, від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованих 28 жовтня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 12 червня 2014 року серії НОМЕР_1 , виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Левчук І. В.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 5220, відповідач ОСОБА_4 (надалі змінила прізвище на ОСОБА_2 ) і ОСОБА_5 продали ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,5 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м., за 140 000,00 грн, що еквівалентно 28 000,00 дол. США.
Згідно з довідкою КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 09 квітня 2013 року № 1893 станом на 29 грудня 2012 року за ОСОБА_2 була зареєстрована частка квартири АДРЕСА_3 , яку вона продала 19 серпня 2005 року.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 24 квітня 2008 року ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем із діяльністю у сфері фотографії.
Дохід ФОП ОСОБА_2 за 2013 рік становив 117 660,00 грн, що підтверджується її податковою декларацією платника єдиного податку.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року в справі № 127/30113/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу прийнято визнання ОСОБА_2 позовних вимог; позов задоволено; розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зареєстрований 09 червня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 877; після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище - ОСОБА_2 . Це рішення суду набрало законної сили 14 січня 2020 року.
У цьому рішенні вказано, що у подружжя в шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_9 . До суду із позовом про розірвання шлюбу звернувся ОСОБА_1 , який вказав на те, що: «спочатку сімейне життя складалося добре, однак протягом року шлюбні відносини між ними припинилися. Позивач з відповідачем перестали розуміти один одного та поважати один одного, проживати однією сім'єю, вести домашнє спільне господарство, у них з'явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дитини, ведення спільного побуту. Шлюб носить формальний характер і без фактичних сімейних відносин».
Відповідно до умов договору про участь у фонді фінансування будівництва від 28 травня 2013 року № Л942, укладеного між ПАТ АКБ «Аркада» (управителем) та ОСОБА_2 (довірителем), який надав свою згоду на участь у фонді фінансування будівництва виду А за програмою ДКБ Вінницької міської ради та взяв на себе зобов'язання передати управителю в обсягах та на умовах цього договору кошти в управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування, визначеного в пункті 6 цього договору, а управитель прийняв від довірителя кошти в управління та перераховує їх частину для фінансування будівництва, решта коштів (оперативний резерв) залишається в управлінні управителя, а після закінчення будівництва, введення об'єкта будівництва в експлуатацію, підключення його до інженерних мереж, передачі його об'єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації разом з необхідною технічною документацією, та, відповідно, під заселення довірителям, кошти оперативного резерву управитель перераховує забудовнику. Після отримання від довірителя коштів управитель закріплює за довірителем об'єкт інвестування та видає довірителю свідоцтво про участь у фонді.
У пункті 6 зазначеного договору передбачено, що відповідно до правил фонду та цього договору за довірителем закріплюється об'єкт інвестування з такими основними характеристиками: квартира АДРЕСА_4 у житловому будинку на 140 квартир на АДРЕСА_5 , кількість кімнат - 1, загальна площа 45,59 кв. м.
Згідно з умовами договору про уступку майнових прав від 28 травня 2013 року № Л942, укладеного між ПАТ АКБ «Аркада» (банк) та ОСОБА_2 (довіритель), банк уступив довірителю, а довіритель прийняв від банку майнові права на заначений у пункті 3 цього договору об'єкт інвестування, закріплений за довірителем на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва. У пункті 3 цього договору визначено об'єкт інвестування: квартира АДРЕСА_6 , поверх - 8 (за проєктом), кількість кімнат - 1 (за проєктом), загальна площа (за проєктом) - 45,59 кв. м., вартість об'єкта інвестування - 241 627,00 грн.
За умовами кредитного договору від 06 червня 2013 року № 115/06/2013/0220, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник), банк надає позичальнику кредит у сумі 181 220,00 грн для інвестування в об'єкт будівництва, яким є квартира АДРЕСА_4 , яка складається із 1-ї кімнати на 8-му поверсі загальною площею 45,59 кв. м, шляхом внесення коштів Фонду фінансування будівництва виду А, відповідно до умов договору про участь у Фонді фінансування будівництва від 28 травня 2013 року № Л942, який укладений між позичальником та ПАТ АКБ «Аркада»; кредит надається із 06 червня 2013 року до 05 червня 2028 року.
06 червня 2013 року ПАТ АБ «Укргазбанк», Вінницьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» - одержувач бюджетних коштів та ОСОБА_2 уклали договір про надання часткової компенсації процентів.
06 червня 2013 року ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 115/06/2013/0220-Z майнових прав на нерухоме майно, без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. і зареєстрований в реєстрі за № 868. За умовами цього договору предметом іпотеки є майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , квартира складається із 1-ї кімнати, яка знаходиться на 8-му поверсі, загальною площею 45,59 кв. м, яка є об'єктом інвестування у відповідності до договору про участь у Фонді фінансування будівництва від 28 травня 2013 року № Л942, що укладений між іпотекодавцем та ПАТ АКБ «Аркада» (управителем ФФБ).
Згідно з квитанцією від 28 травня 2013 року № 3 ОСОБА_2 сплатила на рахунок ПАТ АКБ «Аркада» 60 820,00 грн за договором від 28 травня 2013 року № Л942 про участь у ФФБ на ім'я ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів; згідно з квитанцією від 07 червня 2013 року № 2 ОСОБА_2 сплатила на рахунок ПАТ АКБ «Аркада» 36 358,00 грн за договором від 28 травня 2013 року № Л942 про участь у ФФБ на ім'я ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів.
12 червня 2014 року на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 46,1 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м.
З липня 2013 року до листопада 2021 року ОСОБА_2 вносила кошти в рахунок погашення кредиту згідно з договором від 06 червня 2013 року № 115/06/0220.
Відповідно до довідки відділення № 220/01 Вінницької обласної дирекції АБ «Укргазбанк» від 16 грудня 2021 року № 5-220/01/1488/2021 залишок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 06 червня 2013 року станом на 01 грудня 2021 року становив 58 793,48 грн.
Судова оціночно-будівельна експертиза, призначена у справі ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року за заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Покоєвича А. О. для визначення ринкової вартості спірної квартири, експертною установою залишена без виконання у зв'язку з несплатою позивачем експертних послуг за експертизу.
Разом з апеляційною скаргою позивач подав до суду додатковий доказ - договір поруки від 06 червня 2013 року № 115/06/2013/0220-1, укладений між ПАТ АБ «Укргазбанк» (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) і ОСОБА_2 (позичальник). За умовами цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 06 червня 2013 року № 115/06/2013/0220, укладеного між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов'язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 05 червня 2028 року, повернути кредит у розмірі 144 900,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Згідно з статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім'я одного з подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)).
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19 (провадження № 61-22259св19)).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21) зазначено, що « […] Суд врахував суперечливу поведінку заявника, яка полягає у тому, що, звертаючись 30 січня 2018 року до суду першої інстанції із зустрічним позовом, ОСОБА_2 погоджувався із позивачем, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя (т. 1, а. с. 63-65), просив суд здійснити його поділ між подружжям. Водночас, у подальшому, заявник надав відзив на позов ОСОБА_1, у якому стверджував, що будинок будувався за особисті його кошти, що не підтверджено належними та допустимими доказами (т 1, а. с. 108, 109) та подав до суду уточнену зустрічну позовну заяву, у якій вже не зазначав, що спірний будинок є спільним майном подружжя (т. 1, а. с. 118, 119), а тому Верховний Суд дійшов переконання, що зазначене спрямоване на створення в оточуючих та учасників процесу помилкового уявлення про підставність заперечень проти первісного позову та добросовісність відповідача».
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 295/4863/19 (провадження № 61-17071св21), від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18)).
У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду ОСОБА_1 у позовній заяві від 28 жовтня 2021 року просив стягнути з відповідача (другого подружжя) грошову компенсацію за 1/2 частину спірної квартири та припинити його право власності на цю частку у праві власності на спірну квартиру. 07 грудня 2022 рокупозивач також подав до суду (дослівно) «позовну заяву (уточнену)», в якій змінив прохальну частину та просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, яка є спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Таким чином, спірні правовідносини у цій справі виникли щодо поділу спільного майна подружжя;
суди встановили, що шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрований 09 червня 2012 року та розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року в справі № 127/30113/19, яке набрало законної сили 14 січня 2020 року. Право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_2 12 червня 2014 року, тобто у період її перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ;
при відмові у задоволенні позову суди зробили висновок, що він не надав суду належних і допустимих доказів спільної участі у придбанні спірної квартири і того, що джерелом набуття спірної квартири були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Проте суди не врахували, що тягар спростування презумпції спільності майна у справах про поділ спільного сумісного майна покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя;
в той же час суди встановили, що 28 травня 2013 року ОСОБА_2 уклала договори: про участь у фонді фінансування будівництва та про уступку майнових прав, а 06 червня 2013 року кредитний договір, договір про надання часткової компенсації процентів, договір іпотеки майнових прав на нерухоме майно. Цього ж дня вона сплатила на виконання умов зазначених договорів грошові кошти в сумі 97 178,00 грн, а, починаючи із липня 2013 року, до листопада 2021 року щомісячно вносила платежі на виконання умов зазначених договорів. Указане свідчить про те, що кошти за придбану квартиру відповідач сплачувала і у період шлюбу, і після його розірвання, що не дає підстав для висновку про те, що квартира придбана у період шлюбу за спільні кошти подружжя чи за результатами їх спільної праці. Таким чином, відповідач спростувала презумпцію належності майна до спільної сумісної власності подружжя;
крім того, апеляційний суд безпідставно вважав, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року в справі № 127/30113/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 14 січня 2020 року, встановлено преюдиційні обставини, які відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Такими обставинами суд вважав те, що сторони зареєстрували шлюб 09 червня 2012 року, протягом року шлюбні відносини між ними припинилися і вони перестали проживати однією сім'єю, вести домашнє спільне господарство, виконувати сімейні обов'язки з ведення спільного побуту. Вказані обставини не мають преюдиційного значення, оскільки вони є обґрунтуванням вимог позивача у справі № 127/30113/19, а суд у зазначеній справі таких обставин не встановлював. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема, зазначені у резолютивній частині рішення;
в той же час суд апеляційної інстанції фактично врахував суперечливу поведінку ОСОБА_1 , який у справі № 127/30113/19 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому зазначив, що «сторони зареєстрували шлюб 09 червня 2012 року. Спочатку сімейне життя складалося добре, однак протягом року шлюбні відносини між ними припинилися; вони перестали розуміти та поважати один одного, проживати однією сім'єю, вести домашнє спільне господарство, у них з'явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дитини, ведення спільного побуту». У цій справі позивач ОСОБА_1 наголошував, що шлюб між ним і ОСОБА_2 розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 14 січня 2020 року. При цьому він зазначав, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки право власності на неї набуто ОСОБА_2 у період шлюбу - 12 червня 2014 року. Зазначене спрямоване на створення в оточуючих та учасників процесу помилкового уявлення про підставність первісного позову.
За таких обставин суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за 1/2 частину спільної квартири, припинення права на частку в спільному нерухомому майні, визнання права на 1/2 частку спільного майна, проте помилились щодо мотивів такої відмови.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незалучення до участі у справі як третьої особи ПАТ УБ «Укргазбанк» необґрунтовані з таких підстав.
У справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв'язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов'язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки іпотекодержателя. […] У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. […] Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21)).
Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про вирішення справи без урахуванням уточнення (доповнення) позовних вимог від 07 грудня 2022 року, зокрема вимогою про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина третя статті 49 ЦПК України).
Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21)).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
У справі, що переглядається:
07 грудня 2022 рокупозивач подав до суду (дослівно) «позовну заяву (уточнену)», в якій змінив прохальну частину, своїх міркувань щодо основного позову не вказав (підтримує / не підтримує його);
ОСОБА_1 від своїх позовних вимог про стягнення компенсації вартості частини спільного майна та припинення права на частку у спільному майні не відмовився, не просив залишити їх без розгляду, тому суд першої інстанції правомірно розглянув такі позовні вимоги;
суд першої інстанції також врахував заяву представника позивача від 02 лютого 2023 року (у день ухвалення судового рішення) про розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації вартості частини спільного майна та припинення права на частку у спільному майні за відсутності позивача і представника позивача. Крім того, представник вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити позов і визнати право власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя, за позивачем;
описова частина рішення суду першої інстанції свідчить, що суд розглядав позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя, але за наслідками їх розгляду суд рішення не ухвалив. Про розгляд цих позовних вимог також свідчать матеріали справи, зокрема протокол судового засідання та технічний запис судового засідання від 22 грудня 2022 року;
за таких обставин позивач не позбавлений права відповідно до пункту першого частини першої статті 270 ЦПК України звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук