Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
щодо заяви про забезпечення позову
05 березня 2024 року м. ХарківСправа № 922/402/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву (вх. №5808 від 04.04.2024) про забезпечення позову
по матеріалам справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Вєдєніної Дар'ї Володимирівни, с. Горенка, Київська обл.
до Фізичної особи-підприємця Мінько Андрія Геннадійовича, м.Харків
про стягнення 298 000,00 грн
Фізична особа-підприємець Вєдєніна Дар'я Володимирівна (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 09 лютого 2024 року із позовною заявою про стягнення Фізичної особи-підприємця Мінько Андрія Геннадійовича (надалі - Відповідач) про стягнення 298 000,00 грн, понесених витрат пов'язанних з розглядом справи, а також суму судового збору у розмірі 4 470,00грн.
Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/402/24, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 07 березня 2024 року о 11:30.
Позивачем (Заявником) надано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача - Фізичної особи-підприємця Мінько Андрія Геннадійовича, що знаходяться на банківських рахунках останнього в розмір суми заявленого позову - 298 000,00 грн, еквівалентну розміру грошових коштів, котрі підлягають стягненню з Відповідача в рамках заявленого позову.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що це забезпечить недопущення розтрати Відповідачем спірної суми коштів, які по праву підлягають поверненню Позивачеві у зв'язку з відсутністю факти поставки товару, за який було сплачено Відповідачеві.
Позивач зазначає, що заява про забезпечення позову подана до суду через виникнення обґрунтованих сумнiвiв щодо добросовiсностi Вiдповiдача при здiйсненнi ним господарської дiяльностi, в тому числi в частинi добровiльного повернення ним Позивачевi коштiв за товар, який не поставлено, що пояснюються наступним.
29 грудня 2023 року, з метою придбання товару для його подальшої реалізації, ФОП Вєдєніна Д.В. через інтернет-магазин під назвою «Аvокаdо.tор» (посилання на інтернет- сторінку: https://avokado.top/ua/) зробила замовлення на придбання камер відеоспостереження Н-НАС-НЕFW1231ТМР-І8-А (2.8мм) 2 МП в кількості 200 (двісті) штук на загальну суму 298 000,00 (двісті дев'яносто вісім тисяч) гривень.
У відповідь на вищевказане замовлення, продавцем, а саме ФОП МІНЬКО Андрієм Геннадійовичем, засобами електронного спілкування, було надіслано на оплату Рахунок-фактуру №196 від 29 грудня 2023 року (додається).
На підтвердження досягнутих домовленостей щодо поставки замовленого товару, у відповідності до публічної оферти, викладеної за посиланням https://avokado.ton/index.php?route=information/information&'information id=5, ФОП ВЄДЄНІНА Д.В. здійснила 100% передплату по Рахунку №196 від 29.12.2023 р., що підтверджується Квитанцією №7Х35-6АВХ-А688-7С6М від 29.12.2023 зі свого підприємницького рахунку НОМЕР_1 на рахунок продавця ФОП МІНЬКО А.Г. UА203220010000026009320054903.
За попередньо досягнутими домовленостями, строк виконання поставки замовленого товару становив до 10 (десяти) календарних днів з моменту оплати, при цьому ФОП МІНЬКО Андрій Геннадійович запевнив ФОП ВЄДЄНІНУ Д.В., що увесь замовлений товар у нього в наявності, що стало основною причиною вибору продавця.
Водночас зауважую, що спілкування з продавцем ФОП МІНЬКО А.Г., здійснювалося через соціальний месенджер «Viber». Починаючи з 09 січня 2024 року, коли товар так і не було поставлено у строки, ФОП МІНЬКУ А.Г. було задано питання, щодо виконання поставки замовленого товару, однак останній всілякими відмовками, без жодних обґрунтованих пояснень, не надав інформації щодо причини затримки в поставці.
З плином часу, ФОП МІНЬКО А.Г. взагалі почав ігнорувати повідомлення та запитання, що стало причиною початку перемовин про повернення грошових коштів в повному розмірі, У зв'язку з цим, спочатку через месенджер «Vіbег» (23.01.2024 року), а пізніше і шляхом направлення цінного листа з описом вкладення (29.01.2024 року) на адресу реєстрації ФОП МІНЬКО Андрія Геннадійовича було адресовано письмовий Лист на повернення коштів, до якого також додано рахунок на оплату та квитанцію про оплату.
Однак, станом на дату подання даної Позовної заяви, жодної відповіді від ФОП МІНЬКО А.Г. отримано не було, грошові кошти не повернуто, поставку товару не виконано, звернення ігноруються, що може свідчити про НЕДОБРОСОВІСНУ ПОВЕДІНКУ з боку останнього, направлену на порушення договірних зобов'язань.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
При зверненні до Господарського суду Харківської області з забезпеченням позову підлягають дослідженню, а також з урахуванням вимог статей 136-137 ГПК України, суд дійшов висновку, що дана заява може бути прийнято та розглянуто разом з поданим позов, оскільки забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стаді розгляду справи.
На підставі висновків, зроблених в результаті дослідження наявних у справі доказів та доказів поданих Позивачем, з урахуванням із позовною заявою, забезпечення позову, враховуючи ті обставини справи на які посилається заявник, аналізу доводів заяви, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З огляду на положення ст.ст. 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частина перша ст. 137 ГПК України не містить вичерпного переліку заходів, якими може бути забезпечений позов у справі. Так, згідно з п. 1 ч. 1 цієї статті позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
А отже розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих Заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про осіб (Відповідача), а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Предметом спору у цій справі є у свої правовій формі - стягнення суми заборгованості за невиконання з боку Відповідача певних дій, а саме як зазначено у позові - за не отриманий товар, за який було перераховано грошову суму у розмірі 298 000,00 грн у вигляді 100% передоплати.
Суд зазначає, що достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Відсутність таких доказів є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
На переконання суду, у заяві Позивача про забезпечення позову взагалі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вчинення Відповідачем будь-яких дій, спрямованих на уникнення виконання рішення у даній справі, а також не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно правового висновку Верховного суду від 17.10.2019 року у справі №640/7285/19, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, але не виключно задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення та уникнення негативних наслідків в результаті невжиття таких заходів.
Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).
У рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Згідно Закону України “Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі “Горнсбі проти Греції” зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін [рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року. п. 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11]. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі “Іммобільяре Саффі” проти Італії” (Immobiliare Saffi v. Italy), GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).
Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу (“Бурдов проти Росії”, комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі “Горнсбі проти Греції” від 19.03.1997).
У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 по справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав Позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Суд нагадує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Тобто забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав держави в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд зазначає, що обрання належного й такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Отже з наведених обставин викладених у заяві з урахуванням доказової бази на які посилається Заявник (Позивач), суд вважає, що вжиття наведених заходів забезпечення позову спрямоване виключно на арешт саме тих коштів, які були перераховані Відповідачу. Проте, до суду не надано належного та обґрунтованого доказу, що у Відповідача відсутні кошти, що він припинив свою підприємницьку діяльність, а отже у разі задоволення позову судове рішення буде не виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України статті позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи інших осіб.
Таким чином, аналіз положень ст.ст. 136, 137 ГПК України, вказує на те, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
З урахуванням викладеного, суд не вважає, що забезпечення позову шляхом обраного заявником способу є обґрунтованими,
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд суб'єктивно оцінює підстави для вжиття заходів забезпечення позову в межах суб'єктивного права наданого йому законодавцем в межах ст.ст. 136-137 ГПК України задля найбільш ефективної реалізації обраного Прокурором способу захисту його порушеного права цивільного в межах заявленого позову та вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають критеріям розумності, обґрунтованості, адекватності, співмірності, збалансованості та співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими Позивачем вимогами (наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги), доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів (тотожні тези викладені у Постанові КГС ВС від 30.07.2020 № 910/3836/20, Постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, Постанові ВС від 21 січня 2021 року по справі № 924/881/16 (924/811/20).
За таких обставин, оскільки, заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 136, 137, 140, 141, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви (вх. № 5808 від 04.03.2024) Фізичної особи-підприємця Вєдєніної Дар'ї Володимирівни про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку розділу ІV ГПК України.
Ухвалу складено та підписано 05.03.2024.
Суддя І.П. Жигалкін
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.