вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
про залишення позовної заяви без розгляду
05.03.2024 Справа № 917/2236/23
Суддя Господарського суду Полтавської області Дмитро Сірош, розглянувши матеріали позову
Приватного акціонерного товариства "Полтавський алмазний інструмент", вул. Ціолковського, 34, м. Полтава, 36023
до Товариства з обмеженою відповідальністю " Алмазний мір", проспект Шакарим Кудайбердиєвич, 17/6, кв. 108, район Алмати, м. Нур-Султан, Республіка Казахстан
про стягнення суми основного боргу,
Приватне акціонерне товариство "Полтавський алмазний інструмент" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Алмазний мір", в якому просить стягнути заборгованість за договором поставки товару № 373-220001 від 18.04.2022 з додатковими угодами 1, 2, 3, 4, 5, 6 за специфікацією № 31 від 06.07.2023 в сумі 233 784 євро, специфікацією № 32 від 06.07.2023 в сумі 239 050,13 євро, специфікацією № 33 від 03.08.2023 в сумі 12 102,14 євро, специфікацією № 34 від 31.08.2023 в сумі 15 197,95 євро, специфікацією № 35 від 31.08.2023 в сумі 4,14 євро до договору в загальній сумі 500 138,36 грн євро.
Правовими підставами позові визначені статті 11, 509, 510, 610, 611 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.12.2023 суд залишив позовну заяву без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, установив спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивач, в установлений судом строк, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.12.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 09:00 08.02.2024.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 29.12.2023 позивач отримав 03.01.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім того, про судове засідання, яке було призначено на 09:00 08.02.2024 повідомлявся представник позивача - адвокат Півненко Ірина Володимирівна шляхом надіслання ухвали в її електронний кабінет.
У судове засідання 08.02.2024 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.02.2024 суд відклав підготовче засідання на 15:30 05.03.2024.
У судове засідання 05.03.2024 позивач не з'явився вдруге, про причини неявки суд не повідомив.
Як убачається з матеріалів справи, позивач про судове засідання, яке було призначено на 15:30 05.03.2024 повідомлявся шляхом направлення ухвали представнику позивача - адвокату Півненко Ірині Володимирівні в її електронний кабінет.
Господарський суд також враховую, що ухвали Господарського суду Полтавської області від 29.12.2023 та від 08.02.2024 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначена рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів господарсько-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За змістом пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов'язані з'явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов'язковою.
Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони (позивачі та відповідачі) також мають ще коло прав і обов'язків, передбачених статтею 46 Господарського процесуального кодексу України.
Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь в судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, за змістом частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи може відмовитися від свого права брати участь в судовому засіданні, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Отже, учасник справи має право:
а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника);
б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов'язковою.
Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить про те, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано.
Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини 4 якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
У системно-логічному зв'язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:
1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;
2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;
3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.
Разом з цим зміст частини 4 статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов'язковою.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19.
У теорії права одним з критеріїв, за яким прийнято розрізняти норми права, є метод правового регулювання правових норм. За цим критерієм норми права можуть бути імперативними та диспозитивними.
Імперативні (зобов'язуючі) норми права характеризуються категоричністю приписів. Такі норми реалізуються виконанням, дотриманням або застосуванням. Диспозитивні норми реалізуються використанням, яке, як правило, передбачає його реалізацію на власний розсуд.
Проаналізувавши положення частини 4 статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова "може", "має право", "за власної ініціативи" та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у частині 4 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, та формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у пункті 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.
Господарський суд, розглядаючи господарські справи, зобов'язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, які прямо встановлені процесуальним законом, і не може посилатися на те, що у процесуальному законі відсутня пряма чи "імперативна" заборона на вчинення певної процесуальної дії чи ухвалення певного процесуального рішення у вигляді формулювання, що суд не має права продовжити розгляд справи, якщо позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, господарський суд зазначає про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов'язок залишити позов без розгляду.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає порядок судового розгляду справи у змагальному порядку за участю обох сторін.
Неявка позивача або його представника в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки може означати втрату позивачем юридичного інтересу до розгляду його справи судом.
Разом з цим у разі, якщо позивач не з'явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своє неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин. За відсутності такого повідомлення суд приймає рішення про залишення заяви без розгляду.
Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.
Як уже зазначалося, пункт 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає право учасників справи брати участь в судових засіданнях.
Проте згідно з пунктом 3 частини 2 статті 42 цього Кодексу у випадку, коли явка учасників справи визнана судом обов'язковою, вони зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду. При цьому положення статті 202 Господарського процесуального кодексу України вказують на необхідність врахування судом поважності / неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.
Так, зокрема у разі першої неявки позивача в судове засідання та при умови, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до пункту 2 частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України. Натомість неповажність причин неявки позивача в судове засідання свідчить про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку з неявкою позивача в судове засідання на підставі частини 4 статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України при умові наявності інших зазначених вище обставин для залишення позову без розгляду з цієї підстави.
Положення частини четвертої статті 202 та пункті 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачають подання позивачем до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.
Право позивача самостійно визначати характер своєї участі в судовому засіданні, зокрема й через неявку до нього, повинне бути здійснене у належний, тобто визначений процесуальним законом спосіб: шляхом подання позивачем до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Лише, якщо позивач чітко висловив своє волевиявлення через клопотання про розгляд справи за його відсутності та за умови можливості розгляду справи за відсутності позивача в судовому засіданні, можливий судовий розгляд справи за відсутності позивача в судовому засіданні.
Отже, відповідно до частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України виключенням для обов'язкового залишення позову без розгляду можуть вважатися обставини, якщо позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, суд розглядає справу по суті за умов, якщо: (1) позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та (2) його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. При цьому, суд може розглянути можливість вирішення спору за відсутності позивача (з'ясувати, чи не перешкоджає нез'явлення позивача вирішенню спору) лише якщо від позивача надійшло клопотання про такий розгляд (про розгляд справи за відсутності позивача). У разі, якщо від позивача до суду не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд не має права розглядати справу, а тому не зобов'язаний надавати оцінку наявності такої можливості.
Якщо нез'явлення позивача перешкоджає вирішенню спору (якщо розгляд справи за відсутності позивача неможливий), суд, не зважаючи на заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, позбавлений права розглянути справу по суті. У разі, якщо суд визнав явку позивача обов'язковою до подання позивачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, то суд, не зважаючи на це клопотання, зобов'язаний залишити позов без розгляду. У разі, якщо до подання такого клопотання, суд не визнавав явку позивача обов'язковою, у такому випадку суд повинен повідомити позивача про те, що розгляд справи за його відсутності є неможливими та визнати його явку обов'язковою, вирішити питання про відкладення або перерву в судовому засіданні та у разі нез'явлення позивача в наступне судове засідання залишити позов без розгляду.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2023 у справі №904/809/22.
Матеріалами справи підтверджується, що у судове засідання, яке відбулось 08.02.2024 позивач не з'являвся, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.02.2024 підготовче засідання відкладено на 15:30 05.03.2023.
Як установлено судом, позивач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, яке відбулось 08.02.2024, однак у судове засідання позивач не з'явився вдруге (05.03.2023), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходили.
З урахуванням викладеного господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Також суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 4 статті 226 Господарського процесуального кодексу України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Керуючись статтями 176, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Залишити позов без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала підписана 05.03.2024.
Суддя Дмитро СІРОШ