79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.02.2024 Справа № 914/3167/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон», с. Чопилки, Київська обл.,
до відповідача: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр», с. Крисовичі, Львівська обл.,
про: стягнення 493 576,29 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Боровик Б.М.;
від відповідача: не з'явився;
Хід розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр» про стягнення 493 576,29 грн.
Ухвалою від 02.11.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05.12.2023.
Ухвалою від 05.12.2023 суд відклав розгляд справи на 16.01.2024.
16.01.2024 представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву (Вх. № 1455/24).
16.01.2024 представником відповідача подано через систему «Електронний суд» клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (Вх. № 1475/24).
Судове засідання призначене на 16.01.2024 о 11:45 не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області повітряної тривоги, всі працівники та відвідувачі суду 16 січня 2024 з 10 год.38хв. до 11 год.56хв. перебували в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі суду.
Ухвалою від 16.01.2024 суд призначив розгляд справи на 06.02.2024.
16.01.2024 представником відповідача подано клопотання про долучення доказів через систему «Електронний суд» (Вх. № 1523/24).
Ухвалою від 06.02.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 27.02.2024.
В судове засідання 27.02.2024 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, просив позовні вимоги задоволити, представник відповідача не з'явився причин не явки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, однак не скористались своїм правом, та не з'явились в судове засідання, суд розглядає справу за наявними доказами у справі.
В судовому засіданні 27.02.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором поставки № 782/24/1 від 18.05.2023 року в частині оплати поставленого товару позивачем, у зв'язку з чим за СТОВ «Каменяр» утворилась заборгованість у розмірі 415 832,67 грн.
За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу 22 147,36 грн - 36% на підставі п. 6.7 Договору, проценти за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов пунктів 4 та 5 додатків до Договору в розмірі 29 529,82 грн та 26 066,44 грн пені.
16.01.2024 позивачем подано заяву в якій зазначив, що відповідачем було частково погашено заборгованість за договором поставки № 782/24/1 від 18.05.2023 на суму 415 832,67 грн.
Правова позиція відповідача.
Відповідачем 16.01.2024 подано клопотання про долучення доказів щодо сплати заборгованості за договором поставки № 782/24/1 від 18.05.2023 на суму 425 832,67 грн, відтак просив закрити провадження в частині стягнення основної заборгованості.
Щодо стягнення 36 % річних від простроченої суми, пені та 48% процентів за користування товарним кредитом зазначив наступне. Враховуючи судову практику одночасне нарахування позивачем відповідачу і 36 % річних за ст 625 ЦК України і 48% річних за ст. 536 ЦК України, є неправомірним, оскільки передбачає подвійне стягнення з відповідача процентів незалежно від правового режиму користування останнім чужими грошовими коштами.
Нарахування відповідачу процентів в розмірі 48 % за ст. 536 ЦК України можливе виключно за період правомірного користування коштами позивача (з 03.08.2023р по 13.08.2023р.), водночас, враховучи допущене відповідачем прострочення оплати поставленого за договором товару, починаючи з 14.08.2023р. мова може йти виключно про неправомірне користування чужими коштами, нарахування процентів за якими охоплене ст. 625 ЦК України.
Щодо стягнення пені, просить врахувати факт погашення відповідачем суми основного боргу в повному розмірі, невеликий строк прострочення, наявність складних умов здійснення підприємницької діяльності фермерськими господарствами через блокування імпорту української агропродукції за кордон, надмірність розміру штрафних санкцій порівняно зі збитками позивача та з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, керуючись ст. 233 ГК України, просив зменшити розмір пені на 80%.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
18 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» (Покупець) було укладено Договір поставки № 782/24/1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару. (п. 1.1 Договору).
Згідно з пунктом 2.4 договору загальна вартість Товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна.
Оплата Товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі «Рахунку на оплату», сформованого Постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. Договору. Термін дії «Рахунку на оплату» складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено Сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених «Рахунком на оплату», зарахування платежів здійснюється Постачальником, виходячи з «Курсу Міжбанку», встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оплата Товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.5 цього Договору. (п. 3.3 договору).
Позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, поставив продукцію на загальну суму 415 832,67 грн, що зокрема підтверджується видатковою накладною № 68961 від 03.08.2023.
Як стверджує позивач, в порушення вимог Договору, відповідач не виконав зобов'язання по оплаті поставленого Товару на суму 415 832,67 грн.
Таким чином, свої зобов'язання щодо поставки Товару ТОВ «Фірма Ерідон» виконало в повному обсязі та належним чином. А Відповідач порушив умови вищезгаданого Договору і не здійснив оплату в повному обсязі за вже отриманий Товар.
Відтак, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору Відповідачем щодо оплати вартості поставленої продукції, ТОВ «Фірма Ерідон» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за поставлений та неоплачений товар у розмірі 493 576,29 грн, з яких 415 832,67 основної заборгованості, 22 147,36 грн - 36% нарахованих на підставі п. 6.7 Договору, проценти за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов пунктів 4 та 5 додатків до Договору в розмірі 29 529,82 грн та 26 066,44 грн пені.
Після відкриття провадження у справі, відповідач сплатив на рахунок позивача
425 832,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 250 від 23.10.2023р. на суму 100 000, 00 грн; № 258 від 24.10.2023р. на суму 15 832, 67 грн; № 267 від 25.10.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 280 від 26.10.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 282 від 27.10.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 295 від 31.10.2023р. на суму 10 000, 00 грн; № 321 від 10.11.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 332 від 15.11.2023р. на суму 100 000, 00 грн, долученими до матеріалів справи, в цій частині відповідач просив закрити провадження.
Натомість позивач в судовому засіданні 27.02.2024 зазначив, що платіжне доручення № 250 від 23.10.2023р. на суму 100 000, 00 грн (призначення платежу: згідно накл №68961 від 03.08.2023) ним враховано в погашення заборгованості за іншою видатковою накладною. Зазначив, що ТОВ «Фірма Ерідон» враховано платіжну інструкцію № 361 від 21.11.2023 на суму 90 000,00 грн (призначення платежу: згідно накл. № 69102 від 03.08.2023) в погашення заборгованості за видатковою накладною № 68961 від 03.08.2023.
Відтак, з урахуванням сплати суми основної заборгованості, заборгованість СТОВ «Каменяр» перед ТОВ «Фірма Ерідон» складає 77 743,62 грн, з яких 36,00% річних в розмірі: 22 147,36 грн, проценти за користування товарним кредитом в розмірі 29 529,82 грн та пеня в розмірі 26 066,44 грн.
Оцінка суду.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦПК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено судом між ТОВ «Фірма Ерідон» та СТОВ «Каменяр» було укладено договір поставки № 782/24/1 від 18.05.2023, згідно умов якого Продавець зобов'язувався поставити у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язався прийняти Товар та своєчасно оплатити.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар, який відповідач не оплатив, заборгованість станом на дату подання позовної заяви до суду становила 415 832,67 грн.
Суд звертає увагу, що 23.10.2023р. відповідач сплатив на рахунок позивача 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 250. Судом відкрито провадження у справі 02.11.2023, відтак суд відмовляє у частині стягнення основної заборгованості в розмірі 100 000,00 грн, оскільки така заборгованість була погашена до відкриття провадження у справі.
Покликання позивача в судовому засіданні на п. 3.7 Договору поставки №782/24/1 та те, що вказана платіжна інструкція була врахована ТОВ «Фірма Ерідон» в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним з СТОВ «Каменяр» судом відхиляється, оскільки дана платіжна інструкція могла бути врахована лише за поставку по спірному договору поставки №782/24/1, а не за будь-яким іншим договором.
Після відкриття провадження у справі, відповідач сплатив на рахунок позивача
325 832,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 258 від 24.10.2023р. на суму 15 832, 67 грн; № 267 від 25.10.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 280 від 26.10.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 282 від 27.10.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 295 від 31.10.2023р. на суму 10 000, 00 грн; № 321 від 10.11.2023р. на суму 50 000, 00 грн; № 332 від 15.11.2023р. на суму 100 000, 00 грн, в кожній зазначено призначення платежу: оплата за насіння ріпаку згідно накл. № 68961 від 03.08.23 р., долученими до матеріалів справи. Відтак стягнення в частині 315 832,67 грн підлягає закриттю, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За несвоєчасну оплату Товару Позивачем нараховано Відповідачу 22 147,36 грн - 36% річних, 29 529,82 грн за користування товарним кредитом та 26 066,44 грн пені.
Розглядаючи вимоги щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Пунктом 6.2. Договору визначено, що за несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.
Суд здійснивши перевірку нарахування пені зазначає, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення пені в розмірі 26 066,44 грн відповідає умовам укладеного Договору є арифметично вірною, правомірною та обґрунтованою, відтак підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За приписами ч. 4 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судом в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 р. по справі № 908/1453/14.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Суд враховує, що відповідачем допущений незначний строк прострочення зобов'язання з поставки товару. Разом з тим наголошує на тому, що відповідачем не наведено жодного обґрунтування підстав для зменшення судом заявленої до стягнення суми пені.
Суд також враховує, що Договір укладено сторонами під час воєнного стану на території України, отже сторони договору свідомо погодили його умови, зокрема і розмір процентів річних та процентів за користування товарним кредитом.
З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи, що відповідачем не обґрунтовано належним чином наявності підстав для зменшення судом заявленої до стягнення суми пені, враховуючи майновий стан та інтереси двох сторін, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення пені.
Щодо стягнення 22 147,36 грн - 36% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, п. 6.7. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36%.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 36% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 6.7. Договору, відтак позовні вимоги про стягнення 36% річних в розмірі 22 147,36 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними та підлягають до стягнення у повному обсязі.
Щодо стягнення 29529,82 грн процентів за користування товарним кредитом, суд зазначає наступне.
У пункті 4 Додатку до Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк понад 5 (п'ять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем товару.
Частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Правовий аналіз зазначеної вище норми свідчить про те, що зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України проценти є платою за користування чужими грошовими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін приписів ст. 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Такий правовий висновок викладено зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Крім того відповідно до п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Таким чином, нарахування позивачем 36% та 48% за користування чужими грошовими коштами від вартості неоплаченого товару відповідає чинному законодавству.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 48% річних в розмірі 29 529,82 грн за користування чужими грошовими коштами від вартості неоплаченого товару.
При цьому суд зазначає, що відповідачем здійснено переплату у розмірі 10 000,00 грн по спірній видатковій накладній №68961 від 03.08.2023, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями на загальну суму 425 832,67 грн з призначенням платежу: «Оплата за насіння ріпаку згідно накл. № 68961 від 03.08.2023 в т.ч. ПДВ». Відтак, суд зараховує 10 000,00 грн в погашення заборгованості.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі 67 743,62 грн, провадження в частині стягнення 315 832,67 закрити. В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.
Судові витрати.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Відтак до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 1016,15 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 73, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд,
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр» (81360, Львівська обл., Яворівський район, с. Крисовичі, код ЄДРПОУ 04950193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Чопилки, вул. Б. Хмельницького, буд. № 35, код ЄДРПОУ 43106699) 67 743,62 грн та 1166,16 грн судового збору.
3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 415 832,67 грн.
4. В задоволенні решти вимог - відмовити.
Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2024 року.
Суддя Запотічняк О.Д.