Справа № 607/16232/22Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/114/24 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
27 лютого 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря - Панькевич Т.І.
учасників справи: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Кавійчик В.П., відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Притули О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/16232/22 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кавійчик Віти Петрівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року, ухвалене суддею Герчаківською О.Я., повний текст якого складено 25 вересня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Салій Олесь Васильович про визнання договору про утримання дітей недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про утримання дітей, неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів,-
ВСТАНОВИВ: у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про утримання дітей недійсним.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 13 серпня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір про утримання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960. Відповідно до умов Договору спільні діти позивача та відповідачки, а саме, доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають з матір'ю у будинку по АДРЕСА_1 . Право власності на даний будинок зареєстровано за ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_1 зобов'язується надавати матері дітей ОСОБА_2 на утримання дітей грошові кошти у твердій грошові у сумі у розмірі 23 000 грн щомісячно з розрахунку 300 доларів США на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття.
ОСОБА_1 зобов'язується брати участь у додаткових витратах на дітей, а саме: надавати грошові кошти на придбання для дітей одягу та взуття; надавати грошові кошти, необхідні для поїздок дітей на екскурсії по Україні та по інших країнах, які заплановано школою, де навчаються діти; надавати грошові кошти на оплату вартості навчання дітей у гуртках, спортивних секціях, музичних школах, забезпечувати дітям планове та позапланове медичне обстеження та у разі потреби лікування, забезпечити відшкодування вартості комунальних послуг, послуг няні та прибиральниці. Забезпечити, у разі необхідності, дітей автомобільним транспортом для можливості останніх відвідувати гуртки та інші заходи, пов'язані із всебічним розвитком дітей. Самостійно сплачувати податки, пов'язані з володінням будинку по АДРЕСА_1 .
Вважає, що такий договір є фіктивним, оскільки відповідачка здійснювала на нього психологічний тиск, маніпулюючи дітьми, забороняючи батькові з ними бачитися і спілкуватися. Саме під впливом відповідачки він погодився укласти договір на її умовах. Як випливає з довідки про доходи №ДНО00000012 від 21 жовтня 2022 року, виданої ПП «Дружба Нафтопродукт» на день укладення договору про утримання він отримував заробітну плату в розмірі 13 754,48 грн. та його дохід був значно меншим, ніж ціна договору, що свідчить про те, що укладений договір не міг виконуватися і відповідно укладався без настання реальних наслідків.
На підставі вищенаведеного, просив визнати недійсним договір про утримання дітей, укладений 13 серпня 2019 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960.
30 січня 2023 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за утримання дітей, неустойки за несвоєчасну сплату аліментів.
В обґрунтування зустрічного позову вказала, що ОСОБА_1 виконував взяті на себе грошові зобов'язання за спірним Договором лише частково, у зв'язку з чим в нього виник борг перед ОСОБА_2 . Зазначає, що на виконання умов Договору ОСОБА_1 надавав ОСОБА_2 грошові кошти не готівкою, а шляхом безготівкового переказу на карту ОСОБА_2 , що підтверджується квитанціями Приватбанку. Факт того, що платежі здійснювались позивачем саме на утримання спільних дітей, підтверджується листуванням позивача та відповідачки у месенджері Viber.
Грошових коштів у встановленому Договором розмірі в сумі 23 000,00 грн з розрахунку 300 доларів США на кожну дитину готівкою ОСОБА_1 в повному обсязі не надавав, тому з врахуванням часткового виконання ОСОБА_7 своїх грошових зобов'язань щодо утримання дітей, розмір заборгованості за Договором станом на сьогодні становить 35 646,49 доларів США.
Вказує, що загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: E = (A1 ? 1% x Q1) + (A2 ? 1% x Q2) +.........(An x 1% x Qn), де: Е - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; Аn - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Згідно розрахунку, сума пені за несвоєчасну сплату аліментів перевищила розмір заборгованості, оскільки станом на 05 січня 2021 року пеня вже дорівнювала 35 732,76 доларів США.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Салій Орест Васильович про визнання договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року недійсним - відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.В., та зареєстрованим в реєстрі за № 1960 у розмірі 644 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 6 440,00 грн судового збору.
У задоволенні інших вимог зустрічного позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кавійчик В.П. просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі. У частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене із неповним з'ясуванням обставини, що мають значення для справи.
Суд першої інстанції не дослідив ті обставини, що оспорюваний договір було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі і не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України.
Також суд першої інстанції не дослідив змісту правочину щодо невигідних умов та не надав з приводу цього свою правову оцінку. Зміст спірного правочину свідчить, що він укладений на вкрай невигідних умовах для позивача, оскільки відповідно до умов даного договору, лише батько зобов'язаний утримувати дітей.
Окрім того, посилається на те, що якби відповідачка не здійснювала на нього психологічний тиск, він би ніколи не погодився укласти спірний правочин на таких умовах з не співрозмірним розміром заробітної плати, оскільки відповідно до довідки про його доходи за №ДН000000012 від 21.10.2022 року, виданої ПП «Дружба Нафтопродукт» на день укладення договору про утримання, він отримував заробітну плату в розмірі 13 754,48 грн.
Його дохід був значно меншим, ніж ціна договору.
Щодо задоволення зустрічної позовної заяви зазначає, що у нього відсутня заборгованість за договором про утримання дітей у розмірі 644 000,00 грн., оскільки він періодично сплачував кошти ОСОБА_2 , які вносилися ним особисто, а також від сестри ОСОБА_8 та друга ОСОБА_9 , платіжні інструкції яких знаходяться в матеріалах справи.
Із зазначених платежів, ОСОБА_2 подала лиши 3 оплати за період з 04.01.2020 року по 06.02.2023 на загальну суму 20000,00 грн., а платежі на суму 242027,59 грн. не враховані у заборгованість по договору.
Від представника відповідачки позивачки ОСОБА_2 адвоката Притули О.Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року залишити без змін, посилаючись на те, що дане рішення є законним та обґрунтованим.
Зазначає, що твердження заявника про те, що договір про утримання дітей не був спрямований на настання реальних наслідків, оскільки був укладений під психологічним тиском не підтверджені належними та допустимими доказами. Жодних дій щодо обмежень чи заборон у спілкуванні батька з дітьми, як про це вказує позивач відповідачка ніколи не здійснювала.
Посилається на те, що спірний договір про утримання дітей сторони уклали 13.08.2019 року напередодні ухвалення рішення про розірвання шлюбу. Метою його укладення було врегулювання порядку участі ОСОБА_1 як батька дітей. Пунктами 2-4 Договору сторони передбачили обов'язок батька надавати грошові кошти на утримання дітей та брати участь в додаткових витратах.
Суд дійшов правильного висновку та відхилив посилання ОСОБА_1 про те, що передумовою укладення договору була неможливість сторін врегулювати питання щодо участі батька у вихованні спільних дітей, оскільки жодних звернень до органу опіки та піклування, органів поліції чи до суду позивач не подавав. Судом не встановлено ознак фіктивності договору про утримання дітей.
Також посилається на те, що договір вчинявся з наміром створення правових наслідків для сторін, тому він не є фіктивним. Ознак фіктивності договору про утримання дітей судом не встановлено. Доводи позивача про те, що його дохід був меншим ніж ціна договору, тому договір не міг виконуватись не заслуговують на увагу. В судовому засіданні сторони не заперечували, що позивач володіє нерухомим майном, корпоративними правами, отже він має джерела для виконання договору.
Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач частково виконував умови Договору щодо надання грошових коштів на утримання спільних дітей, що унеможливлює кваліфікацію правочину як фіктивного, тому правомірно відмовив у задоволенні позову про визнання договору про утримання дітей недійсним.
Проте зазначає, що ОСОБА_1 виконував взяті на себе грошові зобов'язання лише частково, у зв'язку з чим у нього виник борг перед ОСОБА_2 зі сплати аліментів у сумі 644000 грн.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 та його представник адвокат Кавійчик В.П. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи викладені в ній.
ОСОБА_2 і її представник адвокат Притула О.Б. у судовому засіданні заперечили щодо апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Третя особа приватний нотаріус Тернопільського нотаріального округу Салій О.В. в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що в шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_10 народилися діти: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27 січня 2023 року; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 27 січня 2023 року; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно 27 січня 2023 року.
05 квітня 2014 року ОСОБА_14 змінила прізвище на ОСОБА_15 , що вбачається із свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 , виданого повторно 27 січня 2023 року.
13 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_16 для врегулювання питання щодо порядку участі батька дитини стосовно утримання доньки ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено договір про утримання дітей про таке:
після розірвання шлюбу в суді діти продовжують проживати разом з матір'ю - ОСОБА_2 у будинку по АДРЕСА_1 (п. 1 Договору);
батько дітей - ОСОБА_1 зобов'язується надавати матері дітей ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошові кошти у твердій грошовій сумі у розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) грн щомісяця з розрахунку 300 доларів США на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття (п. 2 Договору);
грошові кошти будуть надаватись готівкою ОСОБА_2 не пізніше 05 числа кожного місяця (п. 3 Договору);
ОСОБА_1 зобов'язується брати участь у додаткових витратах на дітей, а саме: надавати грошові кошти на придбання для дітей одягу та взуття, надавати грошові кошти, необхідні для поїздок дітей та екскурсії по Україні та по інших країнах, які заплановано школою, де навчаються діти; надавати грошові кошти на оплату вартості навчання дітей у гуртках, спортивних секціях, музичних школах, забезпечувати дітям планове та позапланове медичне обстеження та у разі потреби лікування; забезпечити відшкодування вартості комунальних послуг, послуг няні та прибиральниці; забезпечити у разі необхідності, дітей автомобільним транспортом задля можливості останніх відвідувати гуртки та інші заходи, пов'язані із всебічним розвитком дітей. Самостійно сплачувати податки, що пов'язані з володінням будинку на АДРЕСА_1 (п. 4. Договору);
ОСОБА_2 зобов'язується використовувати грошові кошти лише за цільовим призначенням - на утримання дітей, а також забезпечує можливість ОСОБА_1 безперешкодно забирати дітей для спілкування та проведення спільного часу щовівторка з 9.00 год. до 23.00 год. середи, а також в інтервал через тиждень щосуботи з 9.00 год. по 23.00 год. неділі.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстровано у реєстрі за № 1960.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/13018/19 від 14 серпня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
Із трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 вбачається, що 22 квітня 2008 року він прийнятий на посаду директора у ПП «Дружба Нафтопродукт»; 14 вересня 2021 року звільнений із вказаної посади; 01 вересня 2021 року прийнятий на посаду заступника директора за сумісництвом у ТОКПЛ «Фірма «Тернопільавіаавтотранс»; 24 вересня 2021 року переведений на посаду заступника директора; 27 вересня 2021 року призначений виконуючим обов'язки на посаді директора.
Тернопільським обласним комунальним підприємством «Фірма «Тернопільавіаавтотранс» видано довідку про доходи № 1-141, згідно якої дохід ОСОБА_1 за період вересня 2021 року - жовтня 2022 року становить 122 540,28 грн.
Приватним підприємством «Дружба-Нафтопродукт» видано довідку № ДН000000012 від 21 жовтня 2022 року, згідно якої дохід ОСОБА_1 за період 01 січня 2019 року - 31 грудня 2019 року становить 142 330,09 грн.
Приватним підприємством «Дружба-Нафтопродукт» видано довідку від 18 листопада 2022 року, згідно якої дохід ОСОБА_1 за період вересня 2019 року - грудня 2021 року становить 338 844,58 грн.
Згідно квитанцій ПриватБанку ОСОБА_1 здійснював грошові перекази на рахунок ОСОБА_2 : 05 липня 2020 року - переказ на суму 3015,08 грн (квитанція Р24А450629014C18196);
25 лютого 2021 року - переказ на суму 5025,13 грн (квитанція Р24А992946212C33164);
28 лютого 2021 року - переказ на суму 5 025,13 грн (квитанція Р24A1000888471C8949);
06 березня 2021 року - переказ на суму 5025,13 грн (квитанція Р24A1019295110C8705);
31 липня 2022 року - переказ на суму 2000,00 грн (квитанція Р24А108036459D80640);
27 серпня 2022 року - переказ на суму 5000,00 грн (квитанція Р24A201157785 39694);
01 жовтня 2022 року - переказ на суму 5 000,00 грн (квитанція Р24А328778418D57110);
08 грудня 2022 року - переказ на суму 10 000,00 грн (квитанція Р24A577477347D94404).
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання договору про утримання дітей недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено ознак фіктивності договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав і обов'язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з його внутрішньою волею.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання умов договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року, виникла заборгованість по сплаті аліментів у сумі 644000,00 гривні.
Колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.
За положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною другою статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Частиною 1 ст. 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.
У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Водночас, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Судова практика виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18).
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/11715/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 920/1144/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 910/11565/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16.
У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 Верховний Суд, наводячи критерії фіктивності договору, зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про утримання дітей покликаючись на його фіктивність, зокрема лише на статтю 234 ЦК України.
На обґрунтування вимог позивач зазначав, що був змушений укласти договір, оскільки відповідач здійснювала на нього психологічний тиск, маніпулюючи дітьми, забороняючи батькові з ними бачитися і спілкуватися; на день укладення спірного договору, позивач отримував заробітну плату в розмірі 13 754,48 грн, тобто його дохід був значно меншим, ніж ціна договору, що свідчить про те, що укладений договір не міг виконуватися і відповідно укладався без настання реальних наслідків; у спірному договорі зазначено, що позивач має утримувати дітей, які по батькові зазначені ОСОБА_20 .
Судом встановлено, що спірний договір містить усі істотні умови, які необхідні для укладення такого виду договору, умови надання коштів на утримання дітей, їх розмір, що відповідає інтересам дітей та є обов'язковими для сторін договору. Цей договір укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Упродовж року договір позивачем частково виконувався, оскільки ним було відкрито картковий рахунок, на який перераховувалися кошти, про що свідчать квитанції, подані відповідачем в суді першої інстанції. Платежі на виконання спірного правочину здійснювались позивачем саме на утримання спільних дітей, що підтверджується листуванням позивача та відповідачки у месенджері Viber. Також ОСОБА_1 оплачував комунальні витрати за житло на АДРЕСА_1 , ніс витрати на навчання дітей у школі, позашкільних гуртках, оплачував придбання їжі та одягу для дітей, що було підтверджено ним у судовому засіданні.
Тому, колегія суддів вважає, що спірний договір не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки позивачем не доведено, що правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором, на виконання правочину передавалися кошти на утримання дітей та оплачувалися комунальні послуги і відсутній умисел в усіх сторін правочину, що він не буде виконаний.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Разом з цим, в обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається тільки на статтю 233 ЦК України, тобто, що оспорюваний договір було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, тому його слід визнати недійсним, хоча як видно з матеріалів справи, що позивачем в установленому порядку не змінювалася підстава визнання правочину недійсним і судом першої інстанції досліджувалися обставини щодо визнання фіктивним спірного договору.
Відповідно до частини 6 статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відносно визнання договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року недійсним на підставі статті 233 ЦК України, тобто, що правочин вчинявся особою під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах до уваги не приймаються.
Щодо стягнення заборгованості за договором про утримання дітей.
Відповідно до положень статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.2 договору про утримання дітей від 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати на користь ОСОБА_2 грошові кошти у твердій грошовій сумі у розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) грн щомісяця з розрахунку 300 доларів США на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо утримання дітей згідно умов договору, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати аліментів в сумі 644 000,00 грн.
Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що з 05 вересня 20219 року по 05 вересня 2020 року позивач виконував умови договору належним чином, в тому числі сплачуючи аліменти, про що визнала в судовому засіданні відповідач, тому обрахунок заборгованості слід провести з 05 вересня 2020 року по 05 січня 2023 року, які включають 28 повних місяців * 23 000,00 грн (щомісячний платіж) = 644 000,00 грн.
Доводи заявника в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги, що в нього відсутня заборгованість у розмірі 644 000,00 грн, так як він періодично сплачував кошти ОСОБА_2 у спірний період, які вносилися як ним, так і його сестрою ОСОБА_8 та другом ОСОБА_9 , що підтверджується долученими до апеляційної скарги платіжними інструкціями, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані документи не були предметом розгляду судом першої інстанції, не заявлялося клопотання і в апеляційній скарзі про долучення вказаних документів в якості доказів, а відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не булим подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
У відповідності до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції необхідно покласти на ОСОБА_1 в межах понесених ним сум.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кавійчик Віта Петрівна залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2023 року - залишити без змін.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення виготовлений 05 березня 2024 року.
Головуючий Н. М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В. Хома