Справа №592/5754/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/295/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
Іменем України
05 березня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 592/5754/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.11.2022 щодо залишення без задоволення клопотання про умовно-дострокове звільнення,
установила:
У поданій апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та звільнити його умовно-достроково від відбування покарання, оскільки він відбув 2/3 строку покарання, за період перебування в місцях позбавлення волі характеризується позитивно, стягнень не має, до праці ставиться позитивно, бере участь з благоустрою території установи, має чотири заохочення від начальника СІЗО та постійне місце проживання, після звільнення бажає працевлаштуватись та створити сім'ю.
29.08.2022 до Ковпаківського районного суду м. Суми надійшло клопотання засудженого ОСОБА_7 , в якому він просив звільнити його умовно-достроково від відбування покарання за вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15.07.2020, яке обґрунтував тим, що він позитивно характеризується в місцях позбавлення волі, стягнень не має, дотримується встановлених правил поведінки та розпорядку дня, працевлаштований, до роботи ставиться сумлінно та добросовісно, після звільнення має намір працевлаштуватись, створити сім'ю та допомагати батькам похилого віку.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.11.2022 клопотання засудженого залишене без задоволення. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що розгляд зазначеного клопотання відповідно п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК не віднесено до територіальної юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми та роз'яснив, що з відповідним клопотанням ОСОБА_7 має можливість звернутися до суду, в межах територіальної юрисдикції якого відбуває покарання.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, прокурор ОСОБА_8 надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, а засуджений ОСОБА_7 не виявив бажання бути присутнім у судовому засіданні, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі сторін судового провадження та без фіксації судового засідання технічними засобами, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Порядок кримінального провадження визначений законодавцем у ст. 1 КПК, згідно якої на території України цей порядок визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України, а завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК). При цьому законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено; зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КК та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 1, 4, 6 ст. 3 КК).
Відповідно до загальних засад кримінального провадження, викладених у ч. 1 ст. 7 КПК, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати, крім іншого, такій засаді судочинства як законність (п. 2 ч. 1 ст. 7 і ст. 9 КПК), згідно якої під час кримінального провадження суддя/суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства; закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК; при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 пп. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Високий Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom) від 23.09.1998, п. 54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія; вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права».
Так, ОСОБА_7 засуджений вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15.07.2020 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. ст. 186 КК та йому призначене покарання у виді 4 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили 12.01.2021 і звернутий до виконання у встановлений законом спосіб.
Засуджений ОСОБА_7 , перебуваючи в слідчому ізоляторі, самостійно звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми із клопотанням про умовно-дострокове звільнення.
Розглянувши кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання про умовно-дострокове звільнення має розглядатись за місцем відбування засудженим покарання, що є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ч. 2 ст. 539 КПК, оскільки судове рішення відносно ОСОБА_7 набрало законної сили і останньому компетентним органом визначено відбувати призначене судом покарання у ДУ «Темнівська виправна колонія (№ 100)». При цьому у разі необхідності вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, клопотання про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, повинно подаватись до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, тобто за місцем знаходження відповідного місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває ДУ «Темнівська виправна колонія (№ 100)».
Іншого порядку вирішення цього питання кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Колегія суддів не може погодитися з тим, що перебуваючи в Сумському СІЗО ОСОБА_7 подав своє клопотання про умовно-дострокове звільнення в межах територіальної юрисдикції, оскільки переведення засудженого до слідчого ізолятору є вимушеним тимчасовим заходом для забезпечення оперативності та ефективності розгляду кримінального провадження та не свідчить про зміну місця відбування ним призначеного покарання.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 2, 9 КПК щодо обов'язку суду неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є належним чином обґрунтованою та вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -
постановила:
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.11.2022 відносно ОСОБА_9 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4