61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
28.02.2024р. Справа №905/1252/23
Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С.
секретар судового засідання Левкович Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях (61057, м. Харків, майдан Театральний, 1, код ЄДРПОУ 43023403)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕМТРАНС” (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 46-46А, кв. 40, код ЄДРПОУ 30600592)
про стягнення 30 940,53 грн., з яких: 24 986,05 грн. - заборгованість з орендної плати, 3455,87 грн. - пеня, 2498,61 грн. - штраф
за участю представників сторін:
від позивача: Ковальова Д.А. (на підставі довіреності №15 від 29.12.2023)
від відповідача: Макаренко Т.Д. (на підставі довіреності №08/24 від 10.10.2023)
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕМТРАНС” про стягнення 30 940,53 грн., з яких: 24 986,05 грн. - заборгованість з орендної плати, 3455,87 грн. - пеня, 2498,61 грн. - штраф.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5475/2012 від 27.12.2012, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 24 986,05 грн., що стало підставою для нарахування позивачем пені в сумі 3455,87 грн. та штрафу в сумі 2498,61 грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/1252/23; визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
11.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на факт збройної агресії Російської Федерації проти України, ведення широкомасштабних бойових дій на території України, зокрема в м. Волноваха Донецької області, де знаходиться майно, яке є предметом спірного договору, і яке перебуває в тимчасовій окупації, у зв'язку з чим ТОВ «ЛЕМТРАНС» не має доступу до зазначеного майна і, відповідно, не може його використовувати, на підтвердження чого надав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12022052630000553, дата реєстрації провадження 02.07.2022). В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на приписи ч.6 ст. 762 ЦК України за умовами якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Відповідач зазначає, що він позбавлений можливості користуватися орендованим майном за договором оренди № 5475/2012 від 27.12.2022 і не користувався ним у спірний період, тому вважає вимоги позивача про стягнення орендної плати безпідставними, так само як і нараховані за її несплату пені та штрафу.
Ухвалою господарського суду від 26.12.2023 призначено справу №905/1252/23 до розгляду за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 18.01.2024 року.
За приписами ч.6 ст. 250 ГПК України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.
Ухвалою від 26.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.02.2024
15.01.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі в яких останнім зазначено, що на виконання п.1 Постанови КМУ від 27.05.2022 №634 регіональним відділенням була нарахована орендна плата по 23.02.2022 включно. Заборгованість відповідача у сумі 24 986,05грн це борг за лютий 2022року в розмірі 1280,74 грн та борг за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 включно.
20.02.2024 позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог. В обгрунтування наданої заяви позивач зазначив, що 15.02.2024 відповідачем було погашено заборгованість з орендної плати у розмірі 1280,74 грн, пеню в сумі 239,66грн, штраф у розмірі 128,07грн. за лютий 2022. У зв'язку з наведеним просив зменшити розмір позовних вимог і стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 23 705,31 грн, пеню у розмірі 3 216,21 грн, штраф у розмірі 2 370,54грн на користь Державного бюджету та витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 грн на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях. Крім того позивач уточнив період спірної заборгованості та визначив його з січня 2023 по 30 червня 2023.
Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Судом прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду. Подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням зменшеної суми позовних вимог за визначений позивачем період.
22.02.2024 відповідачем до суду подано клопотання про часткове визнання позовних вимог в якому останній просив закрити провадження по справі в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 1280,74грн., пені у розмірі 239,66грн, штрафу у розмірі 128,07грн. В обгрунтування наданого клопотання відповідач зазначив, що ним було здійснено оплату заборгованості у розмірі 1280,74 грн, пені у розмірі 239,66грн та штрафу у розмірі 128,07грн. на підтвердження чого надав платіжні інструкції. У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 23 705,31 грн, пені у розмірі 3 216,21 грн, штрафу у розмірі 2370,54грн просив відмовити.
Розглянувши подане клопотання суд приймає до уваги визнання позову відповідачем у розмірі 1280,74 грн, пені у розмірі 239,66грн та штрафу у розмірі 128,07грн. У закритті провадження у зазначеній частині суд відмовляє, оскільки позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яке судом прийнято до розгляду.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався
В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Суд звертає увагу на те, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров'ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об'єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв'язку та інтернету. Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -
27.12.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - орендодавець), правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях, та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛЕМТРАНС” (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5475/2012 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 231,5 кв.м. будівлі ремонтно-заготівельних цехів (далі - Майно) (реєстровий номер 01074957.155.АААВВГ714), яке розташоване за адресою: Донецька обл., Волноваський р-н, м. Волноваха, вул. Шевченка, б. 2, що обліковується на балансі структурного підрозділу «Волноваське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 30 листопада 2017 і становить за незалежною оцінкою 260300 грн. (двісті шістдесят тисяч триста гривень 00 коп. без ПДВ).
Згідно п. 2.1. договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) орендар вступає у строкове платне користування майном підприємства у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 2.3 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки.
Згідно п. 3.1 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) з 27 грудня 2017 року орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (за змінами) (далі - Методика розрахунку), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2017 року - 3253,75 грн.
Розмір орендної плати за перший місяць оренди грудень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень місяць 2017 року.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики (п.3.3 редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012).
Згідно п. 3.6 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до п. 3.7 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 ) орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувача у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати, включаючи день оплати.
У разі, якщо орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд, після спливу строку перерахування орендної плати, визначеного у пункті 3.6, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 3.8 в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012).
Згідно п. 3.11 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувача.
Відповідно до п.5.3 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету балансоутримувача (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «призначення платежу» за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).
Орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 5.10 договору в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012).
Відповідно до п. 10.1 договору (в редакції договору № 3 від 10.04.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012) його укладено строком на 5 (п'ять) років, що діє з 27 грудня 2012 до 26 грудня 2017 включно.
Відповідно до Договору №1 від 24.01.2018 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.12.2012 №5475/2012, строк дії договору оренди продовжено до 29.03.2018.
Відповідно до Договору №2 від 22.03.2018 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.12.2012 №5475/2012, строк дії договору оренди продовжено до 29.03.2019.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 10.3 договору оренди від 27.12.2012 №5475/2012, враховуючи лист орендаря від 22.12.2018 №1914, та лист Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.04.2019 №Ц-2/4-27/770-19, сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк дії договору оренди до 28.03.2024.
Вищезазначений договір та додаткові договори до нього підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія акту приймання-передавання від 27.12.2012, відповідно до якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області передало, а ТОВ «ЛЕМТРАНС» прийняв державне майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 231,5 кв.м. будівлі ремонтно-заготовлювальних цехів (реєстровий номер 01074957,155.АААВВГ714), які розташовані за адресою: Донецька область, Волноваський р-н, м. Волноваха, вул. Шевченка, 2, що знаходяться на балансі Вагонного депо Волноваха ДП «Донецька залізниця», з метою ремонту залізничних вагонів, відповідно до договору оренди №5475/2012 від 27.12.2012.
Вказаний акт приймання-передавання підписаний та скріплений печатками обох сторін та балансоутримувачем без зауважень.
Наказом №467 від 16.05.2019 Фонду державного майна України Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області реорганізовано шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області та утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях як юридичну особу публічного права.
За змістом п.2 цього наказу, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області.
У відповідності до наказу №639 від 02.07.2019р. Фонду державного майна України днем початку роботи регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях визначено 02.07.2019р.
За змістом відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і вважаються достовірними, державну реєстрацію припинення юридичної особи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області проведено 27.03.2020р., за рішенням засновників, номер запису - 14801120017064495.
В подальшому, Наказом Фонду державного майна України “Про утворення юридичної особи” №783 від 13.05.2021утворено нову юридичну особу - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області шляхом виділу частини майна, прав та обов'язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.
Наказом Фонду державного майна України “Про внесення зміни до назви Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях” №796 від 13.05.2021 змінено назву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях.
За змістом п.2 цього наказу встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях згідно з розподільчим балансом.
З огляду на викладене, судом встановлено, що здійснено реорганізацію юридичної особи - Регіонального Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях шляхом виділу.
Так, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ 44223324) зареєстроване як юридична особа з 14.05.2021.
17.05.2021 за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено назву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях.
Отже, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012.
Як зазначає позивач, п.п. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., зокрема, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території).
Між тим, після закінчення вищевказаного періоду відповідач встановлений договором обов'язок щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати у передбачений договором строк не виконував, внаслідок чого за період з січня 2023 по 30.06. 2023 виникла заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.12.2012 №5475/2012 в сумі 23 705,32 грн.
Листом №11-03-02-1102ВС від 08.08.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості з орендної плати.
У відповідь на вищевказаний лист відповідач листом вих. № 184 від 14.08.2023 повідомив позивача про те, що вважає неправомірним нарахування заборгованості з орендної плати державного майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території України (м. Волноваха Донецької області) та не може бути використане орендарем під час дії воєнного стану. Як на підставу для відмови задоволення вимоги позивача відповідач посилався на ст. 762 Цивільного кодексу України, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».
Наведені обставини зумовили звернення позивача із даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи матеріали справи, суд виходить з наступного.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України та ст. 283 Господарського кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ч. 3 ст. 760 Цивільного кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим кодексом та іншим законом.
Як встановлено п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно приписів ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ч. 4 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, відповідач зобов'язаний вносити орендну плату згідно визначених умов договору та приписів закону.
Разом з тим, підпунктом 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» передбачено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, а саме, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (зокрема, Донецька область).
Водночас, підпунктом 5 пункту 1 Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 передбачено, що звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до пункту 1 Постанови № 634 здійснюється без окремого рішення орендодавця.
Відповідно до пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" набрала законної сили 01.06.2022.
Як вбачається з матеріалів справи (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) позивачем заявлена до стягнення з відповідача орендна плата за період з січня 2023 по 30.06.2023 року.
У питанні критеріїв вибору та особливостей застосування Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Приписами частини першої статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в 2 пункті Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).
Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022, суд вважає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, орендарі комунального майна, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (зокрема, Донецька область), звільняються від орендної плати в умовах воєнного стану відповідно п. 1 Постанови №634 від 27.05.2022, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 квітня 2023 року по справі № 917/565/22.
Тому, на підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач був звільнений від сплати орендної плати з 24.02.2022 по 31.12.2022 .
Позивач, обґрунтовуючи підставність нарахування та стягнення орендної плати за період з січня 2023 по червень 2023 в сумі 23 705,31 грн., посилався на те, що відповідно до ч.1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» відповідач був звільнений від обов'язку сплачувати орендну плату у період з 24.02.2022 по 31.12.2022. Відтак, з січня 2023 відповідач повинен був сплачувати орендну плату відповідно до умов, встановлених договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012, а також сплачувати нараховані у зв'язку з несвоєчасним виконання цього обов'язку пеню та штраф.
Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що з початку збройної агресії Російської Федерації проти України м.Волноваха Донецької області , де розташоване орендоване майно знаходиться в районі проведення активних бойових дій, оточенні та блокуванні, що стало причиною неможливості провадження господарської діяльності підприємства відповідача і використання орендованого майна, на підтвердження чого надав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12022052630000553, дата реєстрації провадження 02.07.2022).
Крім того відповідач посилається на приписи ч.6 ст. 762 ЦК України в якості підстави для звільнення від зобов'язання по сплаті орендної плати.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно до частин 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Норма права, закріплена в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України, визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті, можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.
Для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені.
Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату наведена норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20.
При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Суд враховує, що в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
Вказаний висновок узгоджується з позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 14.06.2022 у справі №910/3536/21, від 07.06.2022 у справі №922/1010/21, від 20.10.2021 у справі №911/3067/20.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначила, що підставою для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20.
Отже, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Вказаний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 07.06.2022 у справі №922/1010/21, від 07.12.2022 у справі №911/1064/21.
Суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому відповідними Указами Президента України було неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який триває станом по теперішній час.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, вся територія Волноваської міської територіальної громади Донецької області входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 10.03.2022 по теперішній час).
Вказані обставини є загальновідомими і не потребують доказування.
Також в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022052630000553 від 02.07.2022, відповідно до якого у Волноваському районному відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області перебуває кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України. Також в матеріалах справи наявна заява генерального директора ТОВ «ЛЕМТРАНС» Мезєнцева Володимира № 171/1 від 21.06.2022, відповідно до якої в ході протиправних дій з боку невстановлених осіб з числа 1-го армійського корпусу РФ (т.зв. «Народна міліція ДНР») полягає у тому, що у березні 2022 ними під час бойових дій на території м. Волноваха Донецької області, з метою незаконного користування та перешкоджання нормальної роботи підприємства, захоплено нерухоме майно (будівлі, споруди, тощо), загальною площею 13 969,1 кв.м., що перебуває на балансі структурного підрозділу «Волноваське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», розташоване по вул. Шевченка, 2. Вказане майно є власністю держави в особі Фонду державного майна України. З березня 2022 року по теперішній час майно перебуває під контролем невстановлених осіб.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично не використовував орендоване приміщення з березня 2022, оскільки останнє перебуває у зоні бойових дій.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Отже, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.
Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи що факт військової агресії Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022, є загальновідомим, а також перебування нежитлового приміщення, що є предметом оренди за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5475/2012 від 27.12.2012 в м. Волноваха Донецької області, яке з 10.03.2022 по теперішній час перебуває в тимчасовій окупації, суд погоджується з доводами відповідача, що використання орендованого приміщення як за його цільовим призначенням, так і будь-яке інше фактичне використання цього майна підприємством, яке знаходиться на підконтрольній Україні території та веде господарську діяльність, відповідно до законодавства України є неможливим фізично.
Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про те, що орендоване приміщення використовувалось відповідачем у спірний період за призначенням і в цьому приміщенні здійснювалась господарська та будь-яка інша діяльність.
Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що в даній справі позивач не надав доказів, які б могли свідчити про факт безперешкодної можливості користування відповідачем у спірний період або факт безпосереднього користування відповідачем орендованим приміщенням. Натоміть відповідач надав докази, які свідчать про невикористання ним орендованого приміщення у спірний період через обставини, за які він не відповідає. Отже, за висновком суду, покладення на відповідача обов'язку з оплати за оренду приміщення, яким він з об'єктивних причин не користувався, суперечитиме засадам справедливості.
Відтак, доводи та аргументи позивача судом відхиляються як безпідставні, позбавлені належного доказового обґрунтування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо звільнення його від сплати орендної плати в силу приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.
У зв'язку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судовий збір на підставі ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕМТРАНС” про стягнення 23 705,31 грн основного боргу, пені у розмірі 3 216,21 грн, штрафу у розмірі 2 370,54грн - відмовити.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
В судовому засіданні 28.02.2024 підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2024.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Ю.С. Зельман