вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.03.2024м. ДніпроСправа № 904/4646/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Трощій О.С. директор;
від відповідача: Хандусенко І.О. ордер від 04.10.2023 №1115788 серія АР;
від позивача: Вільямовський Ю.В. ордер від 24.08.2023 №1221716 серія АЕ;
дослідивши матеріали справи №904/4646/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Трейд ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Гарант"
про стягнення заборгованості,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Трейд ЛТД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 24.08.2023 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 185.300,00 грн основної заборгованості, 13.813,73 грн трьох процентів річних та 76.928,20 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4646/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2023.
Ухвалою від 25.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Через відділ документального забезпечення 28.08.2023 від позивача надійшло клопотання про об'єднання позовів, у якому позивач просить суд дану справу №904/4646/23 та справу №904/4044/23, яка знаходиться в провадженні судді Татарчука В.О. об'єднати в одне провадження та передати на розгляд судді Татарчуку В.О.
Ухвалою від 04.09.2023 у задоволенні клопотання позивача про об'єднання справ №904/4646/23 та №904/4044/23 відмовлено.
Через відділ документального забезпечення 05.10.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Через відділ документального забезпечення 18.10.2023 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/5324/23.
Ухвалою від 19.10.2023 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження відмовлено та витребувано і у позивача, і у відповідача договір №11/фін від 03.05.2019 та договір №15/фін від 03.06.2019.
Через відділ документального забезпечення 23.10.2023 від позивача надійшла заява, у якій позивач повідомив, що оригінали витребуваних судом договорів неможливо знайти. Також позивач акцентував увагу, що у платіжних документах саме відповідач вказував призначення платежів.
Через відділ документального забезпечення 31.10.2023 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач, того ж дня, 31.10.2023 через відділ документального забезпечення надав письмові пояснення на виконання ухвали про витребування договорів та вказав, що договори, які суд витребував від сторін, останніми не укладалися.
Ухвалою від 03.11.2023 вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи вирішено почати спочатку, судове засідання для розгляд справи по суті замінено підготовчим і призначено його на 29.11.2023.
Ухвалою від 29.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено до 10.01.2024.
Через відділ документального забезпечення 10.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач позовні вимоги просить суд задовольнити.
Ухвалою від 10.01.2024 підготовче засідання відкладено до 25.01.2024.
Через відділ документального забезпечення 25.01.2024 від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просить суд закрити провадження у даній справі, оскільки має відбутися зустрічне зарахування заборгованості між сторонами і предмет спору буде відсутнім.
За результатами судового засідання, яке відбулося 25.01.2024, оголошено перерву до 08.02.2024.
Ухвалою суду від 08.02.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 06.03.2024.
У судовому засіданні 06.03.2024 представники позивача надали усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просили задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив провадження у справі закрити.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач вважає, що актом звірки, який підписаний лише останнім (позивачем) підтверджується заборгованість відповідача, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач, по тексту відзиву, визнав факт того, що ним (відповідачем) утримувалися грошові кошти позивача у розмірі 185.300,00 грн (сума основної заборгованості), однак вказує, що і позивач утримував надміру перераховані відповідачем грошові кошти.
Отже, відповідач акцентує увагу, що ним направлено на електронну адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому залишок боргу складає 37.500,00 грн, але на користь відповідача.
Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву
Позивач закцентував увагу на тому, що відповідач визнав надміру перераховані на його користь позивачем грошові кошти у розмірі основної заборгованості.
Посилання на докази, які стосуються іншого договору позивач визнав недоречними.
Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог позивач визнав неналежним доказом у справі, оскільки між сторонами існує спір щодо розміру заборгованості кожного з ним перед іншим.
Посилання відповідача на положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України позивач визнав недоречними.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; виконання його умов як позивачем, так і відповідачем; наявності/відсутності передплати за договором з боку позивача; зарахування вимог позивача до відповідача на підставі заяви відповідача; наявності/відсутності у відповідача заборгованості перед позивачем (в тому числі на момент вирішення спору по суті); правомірності нарахування до стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що в якості додатків до позовної заяви долучено позовну заяву відповідача до позивача про стягнення 37.500,00 грн простроченої заборгованості за договором від 03.06.2019 поворотної безпроцентної фінансової допомоги разом із додатками до такої позовної заяви.
Ознайомившись з додатками до позовної заяви суд встановив, що 03.06.2019 між позивачем (далі - позивач, позичальник) та відповідачем (далі - відповідач, позикодавець) був укладений договір №13 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого позикодавець надає позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений договором строк.
Сума позики становить 494.500,00 грн без ПДВ (п. 2.1 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту перерахування суми позики позичальнику і діє до моменту його повного виконання та може бути пролонгований за згодою сторін (розділ 6).
Відповідач, як позикодавець надав позивачу, як позичальнику грошові кошти у розмірі 51.500,00 грн з призначенням платежу: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ», що підтверджується платіжним дорученням №130 від 28.08.2019 (арк. 11, том 1).
Платіжним дорученням №102 від 05.06.2019 (арк. 14, том 1) відповідач на користь позивача перерахував 120.200,00 грн і у призначенні платежу вказав: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Платіжним дорученням №118 від 28.07.2019 (арк. 15, том 1) відповідач на користь позивача перерахував 20.000,00 грн і у призначенні платежу вказав: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Платіжним дорученням №116 від 16.07.2019 (арк. 16, том 1) відповідач на користь позивача перерахував 20.000,00 грн і у призначенні платежу вказав: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Платіжним дорученням №106 від 06.06.2019 (арк. 16, том 1) відповідач на користь позивача перерахував 20.000,00 грн і у призначенні платежу вказав: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Так, з призначенням платежу: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ» відповідач позивачу перерахував грошові кошти у розмірі 231.700,00 грн.
Також позивач долучив до матеріалів справи:
платіжне доручення №83 від 03.05.2019 (арк. 12, том 1), за яким відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 161.800,00 грн і вказав у призначенні платежу: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно із договором №11/фін від 03.05.2019 без ПДВ»;
платіжне доручення №84 від 03.05.2019 (арк. 13, том 1), за яким відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 101.000,00 грн і вказав у призначенні платежу: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно із договором №11/фін від 03.05.2019 без ПДВ».
З призначенням платежу: «поворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно із договором №11/фін від 03.05.2019 без ПДВ» відповідач позивачу перерахував грошові кошти загалом у розмірі 262.800,00 грн.
Позивач долучив до справи і платіжні доручення, згідно із якими він (позивач) перерахував на користь відповідача грошові кошти 457.000,00 грн, а саме:
платіжне доручення №1298 від 09.08.2019 на суму 40.000,00 грн з призначенням платежу: «повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору №15/фін від 03.06.2019 без ПДВ»;
платіжне доручення №9 від 23.02.2021 на суму 417.000,00 грн з призначенням платежу: «повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Долучена позивачам фільтрована виписка по рахунку за період з 01.01.2019 до 01.01.2023 підтверджує рух коштів, який відповідає долученим до матеріалів справи платіжним дорученням.
Згідно із долученим позивачем та не підписаним з боку відповідача актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2021 до 31.12.2021 між позивачем та відповідачем за договором №13 від 03.06.2019 станом на 31.12.2021 заборгованість на користь позивача складає 185.300,00 грн.
Основним доказом у даній справі позивач визначив акт звірки, який ним підписаний одноосібно і на підставі якого фактично обґрунтовує заявлені у даній справі позовні вимоги.
Відповідач разом із відзивом долучив до справи платіжне доручення №1298 від 09.08.2019 на суму 40.000,00 грн і у призначенні платежу вказав: «повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно із договором №15/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Основним доказом на якому базуються заперечення відповідача є заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.10.2023.
Наведені вище обставини підлягають дослідженню судом з метою виконання завдань господарського судочинства та ухвалення правильного рішення.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 185.300,00 грн основної заборгованості, 13.813,73 грн трьох процентів річних та 76.928,20 грн інфляційних втрат.
Фактичною підставою позову позивач визначив договір №13 від 03.06.2019 поворотної безпроцентної фінансової допомоги.
Варто відзначити, що у призначеннях платежів, які фігурують у справі, містяться посилання на договір №11/фін від 03.05.2019 та договір №15/фін від 03.06.2019, які ухвалою від 19.10.2023 витребовувалися у сторін.
Суд звертає увагу, що ані позивач, ані відповідач не надали суду ані договір №11/фін від 03.05.2019, ані договір №15/фін від 03.06.2019.
Водночас, позивач пояснив, що такі договори не може знайти, а відповідач заперечив сам факт їх укладання.
Проаналізувавши позиції сторін та наявні у справі докази суд дійшов висновку, що спір слід розглядати в межах правовідносин, які виникли між сторонами на підставі договору №13 від 03.06.2019, тобто в межах визначеної позивачем фактичної підстави даної позовної заяви.
Правове регулювання відносин позики здійснюється параграфом 1 Глави 71 ЦК України.
Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як встановлено судом, відповідач на виконання умов укладеного між сторонами договору перерахував позивачу грошові кошти у загальному розмірі 231.700,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №130 від 28.08.2019 на суму 51.500,00 грн, №102 від 05.06.2019 на суму 120.200,00 грн, №118 від 28.07.2019 на суму 20.000,00 грн, №116 від 16.07.2019 на суму 20.000,00 грн та №116 від 16.07.2019 на суму 20.000,00 грн.
Перерахування грошових коштів у загальному розмірі 231.700,00 грн за договором №13 від 03.06.2019 визнається і сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позивач зобов'язання з повернення відповідачу грошей за договором №13 від 03.06.2019 виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №9 від 23.02.2021 на суму 417.000,00 грн з призначенням платежу: «повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору №13/фін від 03.06.2019 без ПДВ».
Отже 185.300,00 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави та є безпідставно набутим майном.
Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Суд визнає документально доведеною переплату позивача на користь відповідача у розмірі 185.300,00 грн (417.000,00 грн - 231.700,00 грн).
Слід наголосити, що наявність переплати за договором №13 від 03.06.2019 визнав і відповідач по суті своїх заперечень, однак зазначив, що підстави для стягнення вказаної суми переплати відсутні, оскільки вона була зарахована на підставі заяви про зустрічне зарахування однорідних вимог.
Отже, щодо заяви відповідача від 04.10.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог слід вказати таке.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у ст. 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.
Вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї. Наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц Великою Палатою Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 (провадження №12-278гс18) також зазначено, що інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
У постановах від 28.02.2018 у справі №910/4312/17, від 04.07.2018 у справі №910/16430/16, від 05.07.2018 у справі №914/3013/16, від 19.07.2018 у справі №910/14503/16, від 26.09.2018 у справі №910/20105/17, від 04.04.2019 у справі №918/329/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином. Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявила одна із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Якщо інша сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 уточнив висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (ст.ст. 601, 602 ЦК України) таким чином.
Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених ст. 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Суд встановив, що відповідач одноособово склав заяву від 04.10.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог і адресував її /заяву/ позивачу. Вказані дії відповідача відповідають положенням ст. 203 ЦК України.
Ознайомившись із змістом заяви від 04.10.20123 про зарахування зустрічних однорідних вимог суд встановив, що зарахування однорідних вимог стосувалося таких платіжних документів сторін:
(1) платіжне доручення №130 від 28.08.2019 на суму 51.500,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача);
платіжне доручення №102 від 05.06.2019 на суму 120.200,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача);
платіжне доручення №118 від 28.07.2019 на суму 20.000,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача);
платіжне доручення №116 від 16.07.2019 на суму 20.000,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача);
платіжне доручення №106 від 06.06.2019 на суму 20.000,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача);
платіжне доручення №9 від 23.02.2021 на суму 417.000,00 грн (позивач здійснив перерахування на користь відповідача).
Вказані вище платіжні документи стосувалися договору №13 від 03.06.2019 і за результатами аналізу вказаних документів відповідач визнав факт надміру сплачених позивачем грошових коштів у розмірі 185.300,00 грн, які мали бути повернуті позивачу. Аналогічного висновку дійшов і суд за результатами вивчення наявних у справі доказів.
(2) платіжне доручення №83 від 03.05.2019 на суму 161.800,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача);
платіжне доручення №84 від 03.05.2019 на суму 101.000,00 грн (відповідач здійснив перерахування на користь позивача).
Вказані платіжні документи визнавалися сторонами і наявні у матеріалах справи. То ж логічним є висновок відповідача про необхідність їх перерахування на користь позивача. Відсутні докази (в тому числі відсутні і твердження позивача) про повернення вказаних грошових коштів позивачем відповідачу.
Отже, підставною є позиція відповідача, викладена у заяві від 04.10.2023, про необхідність повернення грошових коштів у розмірі 262.800,00 грн позивачем на користь відповідача, адже позивач не довів наявності достатньої правової підстави набуття цих коштів, а тому такі кошти є безпідставно набутим майном.
(3) платіжне доручення №1298 від 09.08.2019 на суму 40.000,00 грн (позивач здійснив перерахування на користь відповідача).
Вказане платіжне доручення наявне у справі і підставним є висновок відповідача про необхідність повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 40.000,00 грн. При цьому відповідач визнає, що такі кошти є безпідставно набутим відповідачем майном.
У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.
Таким чином зобов'язання як у позивача, так і у відповідача щодо повернення безпідставно набутих коштів виникло з моменту такого безпідставного набуття.
Загалом, згідно із заявою від 04.10.2023 про зарахування однорідних вимог, позивач перерахував на користь відповідача 457.000,00 грн, а відповідач перерахував на користь позивача 494.500,00 грн.
Суд зауважує, що всі платіжні документи, на підставі яких відповідач здійснив зустрічне зарахування однорідних вимог наявні в матеріалах справи №904/4646/23 і позивач не заперечує їх існування. Більш того, платіжні документи саме позивач і долучив до матеріалів даної справи.
Відтак, за даними відповідача, в результаті зустрічного зарахування однорідних вимог (494.500,00 грн - 457.000,00 грн) заборгованість залишилася у позивача перед відповідачем у розмірі 37.500,00 грн.
Суд здійснив власний перерахунок і визнав здійснене відповідачем зарахування однорідних вимог арифметично та методологічно правильним.
Суд також зауважує, що строк повернення сторонами грошових коштів за наявними у справі платіжними документами не визначений і вказане відповідає як положенням ст. 203, так і положенням ст. 601 ЦК України.
Проаналізувавши рух грошових коштів між сторонами, суд доходить висновку, що в одних перерахуваннях позивач є кредитором, а відповідач - боржником, в інших відповідач є кредитором, а позивач, навпаки, боржником.
Суд доходить висновку, що вимоги сторін, які на підставі заяви відповідача від 04.10.2023, були зустрічно зараховані відповідають таким умовам:
є зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
є однорідними (відповідачем здійснено зарахування грошових коштів);
строки виконання таких вимог не встановлені та настали відразу після безпідставного набуття сторонами відповідних коштів.
Тобто, вимоги сторін, які відповідачем на підставі заяви від 04.10.2023 були зараховані відповідають положенням ст. 601 ЦК України.
Варто відзначити, що згідно із усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування ст. 601 ЦК України, суд доходить висновку, що взаємні зобов'язання сторін є безспірними, що також підтверджує правомірність заяви відповідача від 04.10.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Суд акцентує увагу, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявив відповідач, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування позивачем.
Отже, суд доходить висновку, що заява від 04.10.2023 про зустрічне зарахування вимог є одностороннім правочином, який є обов'язковим для виконання сторонами, що прямо передбачено ст. 629 ЦК України, і зі змісту якого випливає відсутність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 185.300,00 грн, оскільки вона була зараховано в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем.
Суд наголошує, що наявність судового спору між сторонами на момент зарахування однорідних вимог (на 04.10.2023) не спростовує висновку суду про безспірність вимог, які були зараховані за заявою про зустрічне зарахування однорідних вимог.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Суд зауважує, що відповідач відсутність предмета спору мотивує зустрічним зарахуванням однорідних вимог, яке відбулося на підставі заяви від 04.10.2023, в той час як позивач з даною позовною заявою звернувся до суду 24.08.2023.
Розглядаючи клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд погоджується з позицією відповідача частково і доходить висновку, що провадження підлягає закриттю в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості.
Суд зауважує, що позивач, окрім стягнення суми основної заборгованості, просив стягнути з відповідача проценти річні та інфляційні втрати і такі вимоги мають бути розглянуті судом по суті.
Допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач порушив договірні зобов'язання (ст. 610 ЦК України), і вважається таким, що прострочив його виконання (ст. 612 ЦК України), а тому наявні підстави для застосування встановленої законом (або договором) відповідальності.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, ключовим моментом для застосування положень ст. 625 ЦК України є прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, позивач нарахував до стягнення з відповідача проценти річні та інфляційні втрати починаючи з 01.03.2021.
Початок нарахування процентів річних та інфляційних втрат з 01.03.2021 позивач мотивував тим, що згідно із актом звірки (який підписаний позивачем одноособово) заборгованість відповідача перед позивачем була ще 23.02.2021. Однак таке обґрунтування позивача не відповідає усталеній судовій практиці та положенням чинного законодавства з огляду на таке.
За своєю правовою природою визначена позивачем сума основної заборгованості на яку і були нараховані проценти річні та інфляційні втрати є безпідставно набутим майном, оскільки грошові кошти у розмірі 185.300,00 грн відповідач не набув на підставі договору №13 від 03.06.2019, а інша правова підстава їх набуття відсутня.
Як зазначалось вище, у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.
Таким чином зобов'язання відповідача з повернення позивачу185.300,00 грн тривало з моменту його безпідставного набуття (23.02.2021) до моменту припинення цього зобов'язання шляхом зарахування (04.10.2023).
Позивач нарахував до стягнення з відповідача 13.813,73 грн трьох процентів річних за період з 23.02.2021 по 18.08.2023, а також 76.928,20 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2021 по 31.07.2023.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача, суд визнав його арифметично та методологічно вірним.
Суд відзначає, що відповідач контррозрахунку неустойки не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 13.813,73 грн трьох процентів річних та 76.928,20 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (п. 90).
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 1.361,13 грн (за позовними вимогами про стягнення 13.813,73 грн трьох процентів річних та 76.928,20 грн інфляційних втрат) покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Господарський суд встановив, що провадження у справі за позовними вимогами про стягнення 185.300,00 грн основної заборгованості підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору, а отже судовий збір сплачений за даною вимогою може бути повернутий позивачу.
Так, відповідно до пункту 2 статті 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі закриття провадження у справі.
Наразі, в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення суми судового збору у розмірі 2.779,50 грн (за позовними вимогами про стягнення 185.300,00 грн основної заборгованості), а отже, підстави для ухвалення відповідного судового рішення станом на час постановлення даного рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
В частині позовних вимог про стягнення 185.300,00 грн основної заборгованості провадження у справі закрити.
Позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Гарант" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ГЛИНКИ, будинок 17-А, РІВЕНЬ 3, офіс 8; ідентифікаційний код 41342325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Трейд ЛТД" (Україна, 51800, Дніпропетровська обл., Петриківський р-н, село Сотницьке, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 6 А; ідентифікаційний код 39494486) 13.813,73 грн (тринадцять тисяч вісімсот тринадцять грн 73 к.) трьох процентів річних, 76.928,20 грн (сімдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять вісім грн 20 к) інфляційних втрат та 1.361,13 грн (одну тисячу триста шістдесят одну грн 13 к.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 06.03.2024.
Суддя С.А. Дупляк