05.03.2024 Провадження по справі № 2/940/76/24
Справа № 364/907/23
Іменем України
05 березня 2024 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді: Косович Т.П.
при секретарі: Козуб І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Аромат» про визнання права власності на нерухоме майно,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на об'єкти нерухомості, а саме на водонапірну вежу, матеріальний склад, невиробниче приміщення та вбиральню, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в 2018 році він допомагав ОСОБА_2 , у якого була довіреність ДП «Аромат», реалізовувати будівельні матеріали з розбори Володарського сирзаводу. З останнім він домовився про передачу йому ( ОСОБА_1 ) у власність водонапірної вежі, матеріального складу, невиробничого приміщення та вбиральні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Він оплатив ОСОБА_2 обумовлену суму у розмірі 56000 гривень за вказані споруди, однак відповідачем було порушено умови договору та спірні споруди йому передані не були. З атаких обставин ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на зазначені спорудив судовому порядку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги пітримав.
Представник відповідача ДП «Аромат» в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , як фізична особа-підприємець, проводив роботи, пов'язані з реструктуризацією належних ДП «Аромат» об'єктів нерухомого майна, а саме, нежитлових будівель та водонапірної вежі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі довіреності від 27 липня 2018 року (а.с. 5).
Позивач зазначає, що він надавав приміщення відповідачу ОСОБА_2 для проживання найманих працівників, про що надав відповідний акт про підсумки надання приміщення в оренду від 05 березня 2019 року, в якому зазначено, що ОСОБА_2 зобов'язується оформити та передати ОСОБА_1 два приміщення, які знаходяться з правої сторони при вході на територію заводу, туалету бувшого сир заводу по наступних цінах: склад біля башні - 15000 грн., туалет - 9000 грн., приміщення під желізним дахом - 6830 грн., проте зазначений акт ОСОБА_2 не підписаний (а.с.6).
Крім того, позивач надав товарний чек № 39 на водонапірну башню ємністю 20 тон в кількості 1 штука, вартістю 56000 гривень, в якому не зазначено дату видачі, ким та кому видано вказаний товарний чек (а.с. 7).
Також позивачем до матеріалів позовної заяви приєднано копію розписки від 30.12.2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 отримав кошти згідно товарного чеку № 39 в сумі 56000 гривень за водонапірну башню (а.с. 8).
Позивач зазначає, що він домовився з ОСОБА_2 , який діяв як фізична-особа підприємець на підставі довіреності від дочірнього підприємства «Аромат», про передачу йому у власність спірних нежитлових будівель та вказує, що обговорену суму ним було сплачено представнику відповідача в повному розмірі, однак будівлі у власність йому передано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ч. 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно до ч. 5 та 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Згідно зі ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з вимогами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно зі ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
За ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 як представник ДП «Аромат», відчужив на користь позивача спірні нерухомі об'єкти.
З огляду на викладене, за відсутності належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства чи порушення майнових прав позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, а тому в задоволенні позову відмовляє.
Керуючись ст.ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Аромат» про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 12 березня 2024 року.
Суддя: Т.П.Косович