Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3391/23 Провадження № 3/376/241/2024
"13" лютого 2024 р. суддя Сквирського районного суду Київської області Віговський С.І., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли з Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
До Сквирського районного суду Київської області, після доопрацювання, надійшли матеріали адміністративної справи зі складеним протоколом серії ААД № 018876 від 16.10.2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Сквирського районного суду Київської області від 27 листопада 2023 року зазначені матеріали були повернуті до Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області для усунення виявлених судом недоліків та виконання вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Дослідивши вказані матеріали після доопрацювання, судом було встановлено, що зазначені в постанові Сквирського районного суду Київської області від 27 листопада 2023 року недоліки не були усунуті службовими особами Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області у відповідності до вимог чинного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України.
Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення". Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).
Коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення прав захисту (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має право захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом) (справа «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04)) та справа «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08)).
Поряд з цим, завдання суду визначені у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, основною місією будь-якого суду, визначеною Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є забезпечення кожній людині права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 018876 складеного інспектором ВРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Юхименком Б.В., ОСОБА_1 , 16 жовтня 2023 року о 19 годині 42 хвилини в с. Безугляки, Білоцерківського району, Київської області, по вул. Шевченка, керував транспортним засобом - автомобілем марки «OPEL», модель «Vivaro», реєстраційний номер (д.н.з.) - НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота та порушення координації рухів, від проходження перевірки на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину не визнав, заперечив щодо обставин викладених в протоколі та доданих до нього матеріалах, так як вони не відповідають фактичним обставинам справи, просив провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю у його діях складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи та пояснення ОСОБА_1 , які він надав під час судового засідання, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, яке стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Відповідно до ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
З положень ч. 1 ст. 130 КУпАП слідує, що адміністративна відповідальність у даному випадку передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
Згідно п. 24 вказаної Постанови, при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених таттею 255 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У наявних матеріалах про адміністративне правопорушення міститься протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 018876; направлення на огляд водія на стан сп'яніння (не проводився); акт огляду на стан сп'яніння (не проводився); рапорт за підписом інспектора ВРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області Богдана Юхименка та диск. Інших документів до матеріалів не долучено.
Беручи до уваги вищевикладене та зважаючи на те, що ОСОБА_1 , відмовився проходити огляд на стан сп'яніння та надавати будь-які пояснення стосовно події, свідки при складанні протоколу чи при проведенні дій, працівниками поліції не залучалися, матеріали адміністративної справи не розкривають суть події, а зазначені судом недоліки не усунуті співробітниками поліції, тому суд звертає увагу насамперед на відеоматеріали, як найбільш суттєвий доказ вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Слід зазначити, що згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з п.п. 5,6 Розділу II «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС від 18 грудня 2018 року № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). Під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання. У разі пошкодження портативного відеореєстратора поліцейський негайно доповідає про це відповідальній особі та керівнику органу, підрозділу поліції.
Таким чином, як вбачається з наведеного, відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
Відповідно до зазначеної вище Інструкції під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях. Включення портативного відеореєстратора відбувається моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
На відомчому рівні регулюють питання використання патрульними нагрудних відеореєстраторів наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено «Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» та наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису з відеореєстраторії патрульних».
Інструкцією, затвердженою Наказом № 100, передбачено: а) необхідність відеофіксацїї: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованісіь діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції); б) випадки застосування такого превентивного заходу: «нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: - при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; - при перевірці документів; - при поверхневій перевірці;- при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; - при наданні допомоги особам; - у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксацїї її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації (п. 3.3. Розділу III Інструкції). При цьому у вказаній інструкції зазначено, і що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Разом з тим, відповідно до положень п. 15 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» затвердженої Наказом МВС 06.11.2015 № 1376, у відповідності з якими, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Переглянувши наданий працівниками поліції відеозапис судом встановлено, що він не відповідає положенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, оскільки проводився з перервами, без повної фіксації.
Зокрема, зазначений запис починається лише з моменту спілкування працівника поліції з водієм ОСОБА_1 . При цьому, факт перебування транспортного засобу в русі та момент зупинки на відео відсутній. Таким чином не можливо встановити за яких підстав ОСОБА_1 був зупинений, оскільки момент порушення ПДР, як підставу зупинки автомобіля не зафіксований.
Відповідно до сталої практики апеляційного суду висловленої в постанові у справі № 344/8791/22 визначено наступне: «Відсутність законних підстав для зупинки автомобіля є підставою вважати неправомірними всі наступні дії поліцейських та здобуті у справі, а тому є протиправною сама процедура огляду водія».
Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом та перебування під час такого керування у стані сп'яніння, або відмова особи від проходження огляду та керування ТЗ під час такої відмови. Але для того щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб повинно бути зупинено працівниками поліції на законних підставах в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшого притягнення до відповідальності), ставить під сумнів і саму процедуру виявлення нетверезого водія. Таким чином зупинений, тобто до самої зупинки ТЗ повинен находитися у русі, оскільки керування таким засобом можливе лише коли останнє рухається. Коли ж особа перебуває за кермом транспортного засобу і навіть із ввімкненим двигуном склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП відсутній, оскільки така особа не керувала транспортним засобом. Діюче законодавство , в тому числі ПДР, не містить визначення терміну "керування транспортним засобом", але таке визначення було наведено в п. 27 ПВС України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування". За вимогами п. 1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух яку ратифіковано Указом Президії ВП УРСР № 2614-УПІ від 25.04.1974 "Кожний транспортний засіб або склад транспортних засобів, які перебувають у русі, повинні мати водія". Крім того в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 року ВС/КАС зазначив, що "само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі". Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
По суті відеозапис фіксує лише факт пропозиції співробітника поліції ОСОБА_1 щодо проходження огляду на стан сп'яніння та роз'яснення останньому положень складеного відносно нього протоколу. Причиною зупинки, згідно матеріалів справи та відомостей відеозапису, є повідомлення водія автомобіля «Фольцваген Гольф», який викликав співробітників поліції з приводу порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху та завдання йому матеріальних збитків внаслідок нанесення пошкоджень його автомобілю. При цьому, жодних адміністративних матеріалів себто протоколів про адміністративне правопорушення, чи постанов про притягнення до адміністративної відповідальності складених стосовно ОСОБА_1 за порушення ПДР, які стали причиною зупинки транспортного засобу під його керуванням, окрім тих, що є предметом розгляду, до справи не додано та суду не надано. В матеріалах справи відсутні пояснення та анкетні дані заявника (водія автомобіля «Фольцваген Гольф»), що унеможливлює суд його ідентифікувати та отримати його пояснення по суті події. Зазначені обставини дають підстави вважати, що всі дії співробітників поліції по відношенню до ОСОБА_1 ґрунтувалися на припущеннях, без відповідних доказів.
Також, матеріали справи не містять відомостей про дату виробництва та назви камери, на яку здійснювався відеозапис. Не долучені до справи працівниками поліції свідоцтва, що стосується технічного приладу «відеокамери», лише копія титульної сторінки паспорта на якому зазначено модель та серійний номер, що в свою чергу не дає можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру у відношенні ОСОБА_1 було проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху.
Суд також звертає увагу на те, що на відео не зафіксовано всієї події, що мала місце 16 жовтня 2023 року, під час виявлення ОСОБА_1 , від зупинки транспортного засобу до складення адміністративних матеріалів за фактом керування останнім т/з. На вказаних відеозаписах належним чином не зафіксовано дій співробітників поліції стосовно виконання своїх обов'язків щодо збирання доказів, підтвердження фактів та ознак правопорушення інкримінованого ОСОБА_1 , та головне не зафіксовано належним чином оформлення всіх зазначених матеріалів та їх складення відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду, викладеної у Постанові від 20.05.2020 року у справі № 524/5741/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В даному випадку відеозапис повинен бути тим єдиним доказом, який мав би підтвердити повністю і беззаперечно винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у разі визнання його належним і допустимим доказом.
18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 216/5226/16-а дійшов висновку, що якщо із відеозапису з нагрудної камери (відеореєстратора) працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він не є безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Як роз'яснив Верховний Суд в правовій позиції, що викладена в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17, адміністративне провадження № К/9901/3 839/17, при розгляді справ про вчинення адміністративних правопорушень необхідно врахувати, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний єдиним та беззаперечним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути доведені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у їх сукупності, та не викликали сумніви.
Порядок вчинення дій співробітниками поліції досить чітко унормовано: спочатку огляд на місці зупинки транспортного засобу - доставлення водія до медичного закладу для проведення огляду - складання протоколу про адміністративне правопорушення, а з урахуванням положень статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, недодержання такого порядку тягне за собою наслідком визнання недопустимими одержаних у такий спосіб доказів.
Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України "Про Національну поліцію".
Положеннями пункту 3 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Разом з тим, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі справа № 216/5226/16-а (2-а/216/33/17).
Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Правові системи містять доктрини, які допомагають судам уникнути несправедливості, яка могла б виникнути, якщо б правові норми застосовувалися суворо в кожному випадку, незалежно від того, наскільки незвичними є обставини.
Такою доктриною у правовій системі України і є практика ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З урахуванням викладеного, суд позбавлений можливості надати оцінку в частині доведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення, адже ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівів.
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу.
Суд не може за умови наявності певної неповноти чи суперечностей, взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, оскільки зазначене становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.).
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Приймаючи дане рішення, суд керується саме цим принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Враховуючи, що висновки викладені Європейським судом справедливості у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є одним із джерел національного права, а отже є обов'язковими до виконання державною Україна, а провадження в справі про адміністративне правопорушення здійснюється судом в рамках пред'явленого обвинувачення, в даному випадку в межах фактичних обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а вихід за вказані межі є недопустимим, суд приходить до висновку, що зібрані по даній справі докази не підтверджують існування обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Оскільки суд повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності поза розумним сумнівом, вважаю, що за цим стандартом доказування не було доведено винуватість ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, враховуючи положення ст. 62 Конституції України, відповідно до яких, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а також відсутність в матеріалах адміністративної справи належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого протиправного діяння, суд приходить до висновку про відсутність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КупАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Сквирський районний суд.
Суддя С. І. Віговський